Постанова ВГСУ від 04.11.2014 року у справі №910/6732/14

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 листопада 2014 року Справа № 910/6732/14

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів :

головуючого суддіОвечкіна В.Е.,суддівЧернова Є.В., Цвігун В.Л.,розглянув касаційну скаргу ПАТ "Банк"Київська Русь"на постановувід 10.09.2014 р. Київського апеляційного господарського суду у справі№910/6732/14 господарського суду м. Києваза позовомПАТ "Банк"Київська Русь"до1. ПАТ "Автотранспортне підприємство-2240"; 2. ТОВ "Про Девелопмент Тім"провизнання угоди від 12.10.2012 р. недійсноюза участю представників:

позивача: Голиця В.В., дов. від 09.04.14 №170;

відповідача 1: не з'явився;

відповідача 2: Ричек В.В., дов. від 17.12.2013 б/н;

ВСТАНОВИВ:

Клопотання ПАТ "Банк"Київська Русь" про відкладення розгляду справи колегією суддів відхилено.

Рішенням господарського суду міста Києва від 03.07.2014 (суддя С. Чебикіна), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 10.09.2014 (судді Л. Чорна, О. Баранець, Є. Шаптала) в задоволенні позову про визнання угоди від 12.10.2012 р. недійсною - відмовлено.

Не погоджуючись із прийнятими у справі судовими актами, ПАТ "Банк"Київська Русь" - позивач у справі, - звернувся із касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду міста Києва від 03.07.2014 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 10.09.2014, прийняти у справі нове рішення, яким позов задовольнити. Вважає, що суди не звернули уваги на нікчемність угоди, укладеної між позивачем та відповідачем у зв'язку з дефектом її форми. На думку скаржника, така угода обов'язково має бути посвідчена нотаріально. Банк наголошує на тому, що фактично, спірна угода є договором про відчуження нерухомого майна. Судами неправильно застосовано ст.ст. 203,215,220,600,607,657 ЦК України.

Ознайомившись з матеріалами та обставинами справи на предмет надання їм попередніми судовими інстанціями належної юридичної оцінки та повноти встановлення обставин, дотримання норм матеріального та процесуального права, згідно з вимогами ст.1115 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно ст.1117 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права. Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Судами попередніх інстанцій встановлено наступне.

12 жовтня 2012 року між публічним акціонерним товариством "Автотранспортне підприємство - 2240" (боржник) та товариством з обмеженою відповідальністю "Про Девелопмент Тім" (кредитор) була укладена угода про припинення зобов'язання переданням відступного, за умовами якої сторони дійшли згоди про припинення зобов'язання боржника, що випливає з договору поставки від 01.10.2012 р. укладеного між кредитором і боржником (надалі договір поставки), визначеного у п. 1.2. цієї угоди, внаслідок передачі боржником кредитору відступного в порядку і на умовах, передбачених в цій угоді /п.1.1. угоди/. (а.с. 31-33).

Згідно пункту 1.3. угоди боржник передав кредитору відступне - майновий комплекс, що розташований за адресою: 02105, м. Київ, вулиця Павла Усенка, 8, склад якого відображений у свідоцтві про право власності, виданому 01 червня 2004 року Головним управлінням комунальної власності м. Києва, серія САА № 181591.

Згідно з п. 3.1. угоди боржник передає, а кредитор приймає відступне, а саме майновий комплекс, за актом передачі-приймання відступного (майнового комплексу) в день підписання угоди. Майновий комплекс передається з технічними та інженерними комунікаціями, у стані, придатному для подальшої нормальної експлуатації.

Відповідно до пункту 3.2. угоди право власності на відступне (майновий комплекс) переходить від боржника до кредитора з моменту передачі за актом передачі-приймання відступного (майнового комплексу).

12.10.2012р. по акту передачі-приймання відступного (майнового комплексу) було визначено, що у відповідності із угодою про припинення зобов'язання переданням відступного боржник передав, а кредитор прийняв відступне, а саме: майновий комплекс загальною площею 22 949,50 кв.м., що розташований за адресою: 02105, м. Київ, вулиця Павла Усенка, 8, склад якого відображений у свідоцтві про право власності, виданому 01 червня 2004 року Головним управлінням комунальної власності м. Києва, серія САА № 181591. /а.с. 34/.

Угоду від 12.10.2012, укладену відповідачами ПАТ "Банк "Київська Русь" вважає нікчемною та такою, що порушує права банку на нерухомість.

Рішення господарського суду міста Києва від 10.04.2013 р. та постанова Київського апеляційного господарського суду від 20.08.2013 р., залишені без змін постановою Вищого господарського суду України від 29.10.2013 р. у справі № 910/612/13. Визнано відсутнім у ПАТ "Банк "Київська Русь" право іпотеки майнового комплексу, розташованого за адресою: 02105, м. Київ, вул. П. Усенка, 8 за Договором іпотеки від 28.09.2007 р., починаючи з 21.10.2011 р., а також визнано відсутнім у ПАТ "Банк "Київська Русь" право утримання під іпотечним обтяженням, зареєстрованим в Єдиному реєстрі заборон відчуження об'єктів нерухомого майна та в Державному реєстрі іпотек майнового комплексу, розташованого за адресою: 02105, м. Київ, вул. П. Усенка, 8, починаючи з 21.10.2011 р.

Суди дійшли висновку про відсутність доказів порушення прав або законних інтересів позивача укладенням спірної угоди, оскільки у позивача відсутні право іпотеки і право утримання під іпотечним обтяженням майнового комплексу, розташованого за адресою: 02105, м. Київ, вул. П. Усенка, 8, починаючи з 21.10.2011 р.

Відхиляючи доводи скаржника про обов'язковість нотаріального посвідчення спірного договору, судами зауважено таке.

Так, У відповідності до пункту 3.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 р. № 11 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" нотаріальне посвідчення правочинів (договорів) є обов'язковим лише у передбачених законом випадках або коли сторони домовилися про нотаріальне посвідчення договору (ч. 4 ст. 639 ЦК України). Зокрема, вимоги щодо обов'язкового нотаріального посвідчення правочину встановлено для довіреності, що видається у порядку передоручення, договору іпотеки, договору купівлі-продажу об'єкта приватизації державного майна, договору найму транспортного засобу за участю фізичної особи тощо, однак, слід мати на увазі, що такого посвідчення не потребує договір, укладений за участю громадянина, який набув статусу суб'єкта підприємницької діяльності.

У зв'язку з недодержанням вимоги щодо нотаріального посвідчення правочинів нікчемними є лише такі правочини, які відповідно до чинного законодавства підлягають обов'язковому нотаріальному посвідченню чи такі, умовами яких передбачено обов'язкове нотаріальне посвідчення.

Тобто, обов'язковому нотаріальному посвідченню підлягають правочини для яких така форма встановлена законом, та правочини про нотаріальне посвідчення яких домовилися сторони і така домовленість відображена в умовах правочину.

Такої домовленості умови спірної угоди не містять, та за законом не є обов'язковими.

За таких обставин суди дійшли висновку про те, що оскаржувана угода укладена у формі, що не суперечить чинному законодавству.