ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
04 жовтня 2016 року Справа № 910/5985/16 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
Рогач Л.І. - головуючого, доповідача Алєєвої І.В., Мачульського Г.М.розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Центренерго" на постановуКиївського апеляційного господарського суду від 30.06.2016у справі№ 910/5985/16Господарського судуміста Києваза позовомПублічного акціонерного товариства "Центренерго" доДержавного підприємства "Енергоринок"простягнення 890480398,06 грн.за участю представників: позивачаГавкалюк В.В.- предст. дов. від 18.12.2015;відповідачаСніжко В.Ю.- предст. дов. від 01.02.2016;
ВСТАНОВИВ:
01.04.2016 Публічне акціонерне товариство "Центренерго" (правонаступник Відкритого акціонерного товариства "Центренерго") звернулось до господарського суду з позовом про стягнення з Державного підприємства "Енергоринок" (правонаступник Державного підприємства "Національна енергетична компанія "Укренерго") 890480398,06 грн, з яких 756769668,28 грн - сума основного боргу, 20909184, 40 грн - пеня, 100334969,92 грн - інфляційні втрати, 21466575,46 грн - 3% річних за договором № 71/01-ЕР від 07.09.1999. Позов мотивовано неналежним виконанням відповідачем договірних зобов'язань з оплати поставленої електроенергії, у зв'язку з чим відповідно до вимог статей 509, 526, 530, 625 Цивільного кодексу України до стягнення підлягає сума основного боргу та нараховані пеня, річні, інфляційні.
Відповідач проти позову заперечив, вказав, що позов є необґрунтованим та не підлягає задоволенню, оскільки суперечить вимогам пункту 5 частини першої статті 92 Конституції України, статті 15 Закону України "Про електроенергетику", якими передбачено спеціальний порядок та особливості розрахунків за електроенергію на Оптовому ринку електричної енергії України.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 11.05.2016 (суддя Чинчин О.В.) у задоволенні позовних вимог відмовлено повністю.
Постановою Київського апеляційного господарського суду від 30.06.2016 (судді Андрієнко В.В.- головуючий, Буравльов С.І., Шапран В.В.) рішення місцевого господарського суду залишено без змін як законне та обґрунтоване.
Не погоджуючись з висновками господарських судів попередніх інстанцій, позивач подав до Вищого господарського суду України касаційну скаргу, в якій просить рішення та постанову у даній справі скасувати, а справу передати на новий розгляд до місцевого господарського суду. Касаційну скаргу вмотивовано доводами про порушення судами норм матеріального та процесуального права, а саме: суди дійшли помилкового висновку про обмеження зобовязань відповідача з платежів за електричну енергію коштами, наявними на рахунку із спеціальним режимом використання відповідно до алгоритму розподілу коштів оптового ринку електричної енергії всупереч умовам договору та в порушення норм статей 526, 530 Цивільного кодексу України; невірно витлумачили положення статей 1, 15, 15-1 Закону України "Про електроенергетику" та застосували їх до правовідносин, врегульованих укладеним сторонами договором; в порушення статті 43 Господарського процесуального кодексу України суди не дослідили чи були вжиті відповідачем всі належні заходи щодо забезпечення повного розрахунку за електроенергію, заходи щодо розрахунку іншими формами; також апеляційний суд в порушення статті 41 Господарського процесуального кодексу України безпідставно відхилив та не взяв до уваги клопотання позивача про необхідність призначення судово-бухгалтерської експертизи для з'ясування тих обставин, чи дотримувався відповідач встановленого алгоритму розподілу коштів оптового ринку електричної енергії, що входить до предмету доказування у цій справі.
Представник позивача подав клопотання про збільшення складу колегії суддів Вищого господарського суду України для розгляду справи; вказуючи на складність справи та керуючись частиною третьою статті 4-6 Господарського процесуального кодексу України, позивач просив здійснити розгляд касаційної скарги колегією суддів у складі п'яти або більшої непарної кількості суддів. Для вирішення вказаного питання в порядку, передбаченому частиною другою статті 34 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" та рішенням зборів суддів Вищого господарського суду України від 25.04.2016 № 5 заявлене клопотання передавалось на вирішення Голові Вищого господарського суду України, у зв'язку з чим у судовому засіданні оголошувалась перерва до 13 години 00 хвилин цього дня. За наслідком розгляду клопотання позивача відхилено з підстав відсутності обставин, які б унеможливили розгляд справи у визначеному протоколом повторного автоматизованого розподілу справи від 13.09.2016 складі колегії суддів.
Після перерви у судовому засіданні сторони ознайомлено з результатом розгляду заявленого позивачем клопотання та продовжено розгляд касаційної скарги.
Позивач у судовому засіданні підтримав викладені у касаційній скарзі доводи.
Відповідач усно у судовому засіданні відхилив доводи касаційної скарги як безпідставні, просив суд залишити прийняті у справі рішення без змін.
Заслухавши доповідь судді-доповідача та пояснення представників сторін присутніх в судовому засіданні, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в судових рішеннях, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Відповідно до статті 1117 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Касаційна інстанція не має права встановлювати чи вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду або відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.
Як встановлено місцевим господарським судом та вбачається з матеріалів справи, 07.09.1999 Державне підприємство Національна енергетична компанія "Укренерго", правонаступником якого є Державне підприємство "Енергоринок", та Відкрите акціонерне товариство "Державна енергогенеруюча компанія "Центренерго" правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство "Центренерго") уклали Договір № 71/01-ЕР, відповідно до пункту 1.1. якого позивач продає, а відповідач купує електроенергію та здійснює її оплату відповідно до умов Договору.
У відповідності до пункту 2.3 Договору ціна за електроенергію визначається згідно з Правилами ОРЕ, та затверджується Постановою Національної комісії регулювання електроенергетики України (НКРЕ), яка приймається сторонами до виконання та окремим доповненням до Договору не фіксується.
Розрахунок за куплену електроенергію відповідно до пункту 4.1. договору, здійснюється грошовими коштами, що перераховуються на поточний рахунок позивача, та, за згодою сторін, іншими формами, що передбачені чинним законодавством. Згідно з пунктом 4.2. Договору платежі за фактично продану електроенергію здійснюються кожного робочого дня відповідно до Інструкції про порядок використання коштів ОРЕ України, яка є додатком до ДЧОРЕ.
Пунктом 8.5. Договору визначено, що Договір укладено на термін з 07.09.1999 до 07.09.2000 і може бути розірвано відповідно до чинного законодавства. Термін дії Договору автоматично продовжується на наступний рік, якщо жодна із Сторін Договору не надіслала іншій Стороні письмового повідомлення про намір його розірвати за місяць до закінчення терміну дії Договору.
Додатковими угодами до договору № 71/01-ЕР від 07.09.1999 позивач надав згоду відповідачу на утримання коштів, що отримає позивач згідно з пунктом 1 цієї угоди, з коштів, нарахованих відповідно до алгоритму розподілу коштів у визначений період. У випадку прийняття з іншими умовами, ніж викладені в пунктах 1, 2, 3, 4 Угоди, НКРЕ відповідних постанов щодо перерахування коштів, які стосуються пунктів 1, 2, 3, 4 цієї Угоди, Сторони укладають іншу угоду, яка відповідає нормам, викладеним у відповідних постановах НКРЕ.
Суд також встановив, що позивач на виконання умов договору № 71/01-ЕР від 07.09.1999 у період з грудня 2014 року по січень 2016 року поставив електроенергію та на виконання умов договору виставив відповідачу рахунки-фактури на оплату; відповідач, в свою чергу, прийняв вказаний товар, що підтверджується змістом Актів купівлі-продажу електроенергії, однак, не здійснив оплату за отриманий товар у повному обсязі.
19.02.2016 позивач надіслав на адресу відповідача претензію про здійснення оплати за Договором № 71/01-ЕР від 07.09.1999, яку відповідач листом від 04.03.2016 відхилив.
За змістом підписаного сторонами акта звірки взаємних розрахунків станом на 01.03.2016 заборгованість відповідача перед позивачем за договором № 71/01-ЕР від 07.09.1999 складає 600278503,52 грн.
У зв'язку з неналежним виконанням відповідачем грошових зобов'язань за Договором № 71/01-ЕР від 07.09.1999, позивач звернувся до суду з позовом про стягнення заборгованості в сумі 756769668,28 грн та нарахованих у зв'язку з цим 3% річних у розмірі 12466575,46 грн, інфляційних у розмірі 100334969,92 грн та пені у розмірі 20909184,40 грн.
За змістом довідок про перерахування коштів за електричну енергію виробникам та іншим учасникам ОРЕ за грудень 2014 року - січень 2016 року Державне підприємство "Енергоринок" перераховувало грошові кошти за електричну енергію виробникам та іншим учасникам ОРЕ за спірний період, зокрема, і Публічному акціонерному товариству "Центренерго".
Відмовляючи у задоволенні позову, місцевий господарський суд вказав, що, виходячи з поняття алгоритму та поточного рахунку із спеціальним режимом використання, наведеним у статті 1 Закону України "Про електроенергетику", алгоритм розподілу коштів, який встановлюється НКРЕ України, застосовується до всіх без винятку поточних рахунків із спеціальним режимом використання, в тому числі і до таких рахунків відповідача; порядок розподілу уповноваженим банком коштів з поточного рахунку із спеціальним режимом використання оптового постачальника електричної енергії є законодавчим приписом та підлягає застосуванню у спірних правовідносинах; позивач не надав жодних доказів у розумінні статей 33, 34, 36 Господарського процесуального кодексу України на підтвердження недотримання відповідачем встановленого алгоритму використання коштів оптового ринку електричної енергії та порушення ним прав позивача на одержання коштів за продану електроенергію.
Переглядаючи справу в повному обсязі відповідно до приписів статті 101 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції погодився з висновками місцевого господарського суду та додатково вказав, що відповідач в своїй діяльності не вправі підміняти уповноважений державний орган та приймати на власний розсуд рішення щодо розпорядження спірними коштами, оскільки такі дії виходять за межі відведених йому законодавством повноважень.
При цьому суд апеляційної інстанції відхилив клопотання позивача про призначення судово-бухгалтерської експертизи для встановлення факту дотримання або недотримання відповідачем алгоритму розрахунків за електроенергію, зазначивши, що позивач не надав доказів, з яких вбачалася б необхідність перевірки дотримання такого алгоритму відповідачем, а також вказав, що встановлення факту дотримання або недотримання відповідачем алгоритму розрахунків за електроенергію належить до компетенції суду та не потребує спеціальних знань.
Сервіси для юристів