Постанова ВГСУ від 04.08.2015 року у справі №925/2231/14

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 серпня 2015 року Справа № 925/2231/14

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Дроботової Т.Б.- головуючого, Алєєвої І.В., Рогач Л.І., розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Заступника прокурора Черкаської областіна постановуКиївського апеляційного господарського суду від 09.06.2015у справі№ 925/2231/14господарського суду Черкаської областіза позовомЗаступника прокурора Черкаської області в інтересах держави в особі Свидівоцької сільської радидо третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивачаТовариства з обмеженою відповідальністю "Лікувально-оздоровчий заклад "Черкаський санаторій та дитячий оздоровчий центр "Світанок" Державне підприємство "Черкаське лісове господарство" простягнення 3488316 грн. втрат лісогосподарського виробництва за участю представників: прокурорРоманов Р.О. - посв. № 014714;позивачане з'явився (про час і місце судового засідання повідомлені належно);відповідача третя особаТатаринов О.С. - дов. від 09.12.2014; Зубов В.С. - дов. від 27.07.2015; не з'явився (про час і місце судового засідання повідомлені належно);

ВСТАНОВИВ:

05.12.2014 до господарського суду звернувся заступник прокурора Черкаської області в інтересах держави в особі Свидівоцької сільської ради з позовом про зобов'язання Товариства з обмеженою відповідальністю "Лікувально-оздоровчий заклад "Черкаський санаторій та дитячий оздоровчий центр "Світанок" відшкодувати 3488316 грн. втрат лісогосподарського виробництва шляхом їх зарахування на розрахунковий рахунок Свидівоцької сільської ради (з врахуванням уточнень від 22.12.2014, т.1, а.с.52). Позов ґрунтується на приписах статей 207, 208, 209 Земельного кодексу, не виконанні відповідачем, який набув права власності на лісові земельні ділянки, обов'язку відшкодувати втрати лісогосподарського виробництва, що виникли внаслідок вилучення земельної ділянки для потреб, не пов'язаних із сільськогосподарським та лісогосподарським виробництвом, обчислені відповідно до нормативно встановленої формули. При цьому прокурор визначив, що моментом, коли виникло порушене право, є 2014 рік, коли господарський суд визнав, що державні акти на право власності на землю видані відповідачу правомірно.

Відповідач у відзиві на позов вказав, що набута ним у власність земельна ділянка з користування не вилучалась, доказів використання даної земельної ділянки лісовим господарством немає; також просив застосувати позовну давність до вимог про стягнення втрат лісогосподарського виробництва.

Рішенням Господарського суду Черкаської області від 20.01.2015 (суддя Скиба Г.М.) у задоволенні позову відмовлено повністю.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 09.06.2015 (судді: Новіков М.М. - головуючий, Тищенко О.В., Зубець Л.П.) рішення місцевого господарського суду залишено без змін з огляду на його законність та обґрунтованість.

Не погоджуючись з висновками господарських судів попередніх інстанцій, заступник прокурора Черкаської області подав до Вищого господарського суду України касаційну скаргу, в якій просить ухвалені по справі судові рішення скасувати та прийняти нове рішення про задоволення позову. В обґрунтування касаційної скарги зазначено, що суди попередніх інстанцій неправильно застосували норми матеріального права, а саме: не застосували статті 1, 17, 47 Лісового кодексу України, частину 1 статті 55 Земельного кодексу України, відповідно до яких визначаються землі лісогосподарського призначення; не врахували наявність підстав, передбачених статтею 207 Земельного кодексу України для сплати відповідачем втрат лісогосподарського виробництва в силу вибуття земельної ділянки з лісогосподарського обігу, незалежно від наявності (не знищення) лісів на земельній ділянці; не взяли до уваги положення постанови Кабінету Міністрів України від 17.11.1997 № 1279 "Про розміри та порядок визначення втрат лісогосподарського виробництва, які підлягають відшкодуванню"; суди не надали оцінку способу, у який в даному випадку відбулася зміна цільового призначення земельної ділянки (за рішенням суду, без розроблення проекту відведення земельної ділянки), а також фактам, установленим у рамках розслідування кримінального провадження відносно посадових осіб органів виконавчої влади.

Позивач та третя особа не подали відзивів на касаційну скаргу та не скористалися правом на участь представника в судовому засіданні.

Відповідач не надав відзив на касаційну скаргу, в судовому засіданні відхилив її доводи, як необґрунтовані.

Заслухавши доповідь судді - доповідача, пояснення прокурора, та представників відповідача, присутніх у судовому засіданні, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в рішенні та постанові, колегія суддів вважає, що касаційна скар га не підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до статті 1117 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підстав встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Касаційна інстанція не має права встановлювати чи вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду або відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або перевіряти докази.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій, відповідно до розпорядження Ради Міністрів УРСР від 19.08.1966 № 1005-р Черкаському обласному міжколгоспному будинку відпочинку та піонерському табору „Світанок" під будівництво будинку відпочинку та піонерського табору відведено 20 га вкритих лісом земель у кварталі № 3 Свидівського лісництва Черкаського лісгоспзагу. Також за змістом доводів прокурора рішенням Черкаського облвиконкому № 364 від 16.06.1967 Черкаському обласному об'єднаному міжколгоспному будинку відпочинку та піонерському табору „Світанок" під будівництво піонерського табору було відведено 5 га лісових земель у кварталі № 3 Свидівського лісництва Черкаського лісгоспзагу.

Постановою Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 28.05.2008 у справі № 11/550 задоволено позов Товариство з обмеженою відповідальністю „Лікувально-оздоровчий заклад „Черкаський санаторій та дитячий оздоровчий центр „Світанок" до Черкаської районної державної адміністрації про визнання права власності на земельну ділянку площею 38,12 га по вул. Жирного, 48 у с. Свидівок Черкаського району Черкаської області в межах розробленої технічної документації із землеустрою по інвентаризації земель ТОВ „Світанок" в межах с. Свидівок Свидівської сільської ради, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог - Державне підприємство „Черкаське лісове господарство" про визнання права власності на земельну ділянку; визнано за ТОВ „Світанок" право власності на земельну ділянку площею 38,12 га по вул. Жирного, 48 у с. Свидівок Черкаського району у межах розробленої технічної документації із землеустрою по інвентаризації земель.

Вказана постанова залишена без змін постановою Вищого господарського суду України від 30.10.2008 та є чинною на час розгляду даної справи.

13.03.2009 на підставі постанови Вищого господарського суду України від 30.10.2008 відповідачу видано 3 державні акти на право власності на земельні ділянки загальною площею 38,12 га по вул. Жирного, 48 у с. Свидівок Черкаського району Черкаської області для обслуговування лікувально-оздоровчого закладу „Черкаський санаторій та дитячий оздоровчий центр „Світанок". Суди вказали, що процедура відведення землі санаторію не проводилась, оскільки межі ділянки та її призначення не змінені, а ділянка отримана санаторієм у власність за набувальною давністю.

Суди також встановили, що згідно з лісотаксаційними характеристиками спірні ділянки із 08.02.2006 (дата прийняття нової редакції Лісового кодексу України) до видачі відповідачу державних актів, відносились до рекреаційно-оздоровчих; зазначена земельна ділянка площею 38,12 га перебувала тривалий час (з 60-х років 20 століття) в постійному користуванні відповідача як рекреаційна зона та зона відпочинку в санаторії; відповідач не проводить ніяких робіт на спірній ділянці та не перешкоджає діяльності Державного підприємства „Черкаське лісове господарство", не чинить перешкод у відпочинку на спірній ділянці громадянам. Санітарні рубки на спірній ділянці проводяться виключно за погодженням та з дозволу Державного підприємства „Черкаське лісове господарство", що вбачається, зокрема, з акта обстеження від 17.12.2014, складеного державними інспекторами охорони навколишнього природного середовища Черкаської області та громадським інспектором охорони довкілля в присутності представника ТОВ „Світанок", а також акта обстеження № 28-03 від 10.01.2008, підписаного директором ДП „Черкаське лісове господарство".

Обґрунтовуючи свої позовні вимоги, прокурор вказав на обов'язок відповідача компенсувати державі збитки від втрат лісогосподарського виробництва, оскільки земельна ділянка лісового фонду з багаторічними зеленими насадженнями сумарною площею 38,12 га до видачі державних актів на право власності на земельні ділянки загальною площею 38,12 га по вул. Жирного, 48 у с. Свидівок відповідно до даних планово-картографічних матеріалів перебувала в постійному користуванні спеціалізованого підприємства ДП „Черкаське лісове господарство", а внаслідок зміни цільового призначення спірна земельна ділянка використовуватиметься для потреб, не пов'язаних з лісогосподарським виробництвом; розрахунок збитків від втрат лісогосподарського виробництва визначено відповідно нормативів, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 17.11.1997 № 1279.

При цьому прокурор визначив початок перебігу позовної давності щодо заявлених вимог з 2014 року, коли правомірність видачі відповідачу державних актів на право власності на земельні ділянки була встановлена судовими рішеннями.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, місцевий господарський суд вказав, що судовим рішенням у справі № 11/550 встановлено обставини перебування спірної земельної ділянки у добросовісному та відкритому володінні відповідача з 60-х років минулого століття, вказані обставини не потребують повторного доказування; прокуратурою та позивачем не доведено, що режим використання цих земельних ділянок та їх цільове призначення було змінено внаслідок отримання відповідачем державних актів на право власності на спірні земельні ділянки, оскільки як до отримання відповідачем державних актів про право власності на ці ділянки, так і після, вони використовувалися у рекреаційно-оздоровчих цілях для обслуговування санаторію; відсутні обґрунтування, правові підстави, вихідні дані виконаного ДП "Черкаський науково-дослідний та проектний інститут землеустрою" розрахунку втрат.

Переглядаючи справу в повному обсязі за приписами статті 101 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції, погодившись з встановленими місцевим господарським судом обставинами справи та застосуванням чинного законодавства, відхилив також доводи прокуратури про те, що у ході розгляду кримінальних проваджень по обвинуваченню колишнього голови Черкаської районної адміністрації Полудня І.І. та начальника управління Держкомзему у Черкаському районі Марченка В.Г. підтверджено факт зміни цільового призначення земель лісового фонду без сплати відповідних втрат лісогосподарського виробництва, вказавши, що вирок суду в кримінальному провадженні або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов'язковими для господарського суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, щодо якої ухвалений вирок або постанова суду, лише в питаннях, чи мало місце діяння та чи вчинене воно цією особою; в іншій частині вироки у кримінальних провадженнях не мають преюдиційного значення для вирішення господарського спору.

Судова колегія зазначає, що статтею 256 Цивільного кодексу України позовну давність визначено як строк, у межах якого особа може звернутися до суду за захистом свого права; за частиною 1 статті 261 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною в спорі, є підставою для відмови у позові; якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту (частини 4 та 5 статті 267 Цивільного кодексу України. Таким чином, зі змісту наведених положень законодавства вбачається, що позовна давність визначається та застосовується до сторони у спорі, до особи, що є учасником спірних правовідносин. Натомість, за змістом статей 2 та статті 29 Господарського процесуального кодексу України; прокурор звертається до господарського суду з позовом в інтересах держави, обґрунтовуючи наявність підстав для здійснення представництва інтересів держави в суді, передбачених частиною 3 статті 25 Закону України "Про прокуратуру"; тобто, прокурор за своїм правовим статусом є не стороною спору (в матеріально-правовому аспекті), а є процесуальною фігурою, що бере участь у розгляді справ та може бути безпосередньо позивачем - стороною в судовому процесі в розумінні статті 21 Господарського процесуального кодексу України.

Відтак, прокурор невірно вказав на момент початку перебігу позовної давності у спірних правовідносинах.

Разом з тим, судова колегія зазначає, що за визначенням, наведеним у статті 256 Цивільного кодексу України, позовна давність застосовується судом у випадках, коли судами встановлено наявність порушеного права, що підлягає судовому захисту, з огляду на що суди вірно з'ясовували наявність самого порушеного права, що підлягало б захисту в межах даної справи.

Судова колегія зазначає, що відповідно до статті 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави.

Відповідно до статті 3 Земельного кодексу України земельні відносини регулюються Конституцією України, Земельним кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.