Постанова ВГСУ від 04.06.2015 року у справі №918/1337/14

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 червня 2015 року Справа № 918/1337/14

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді Дерепи В.І.суддівБондар С.В. (доповідач), Кривди Д.С.розглянувши матеріали касаційної скарги за участю представників : Публічного акціонерного товариства Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" від позивача: Сидоренко А.С. від відповідача: не з'явилисьна рішенняГосподарського суду Рівненської області від 04.11.2014 рокута постановуРівненського апеляційного господарського суду від 23.12.2014 рокуу справі№ 918/1337/14за позовомПублічного акціонерного товариства Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"доКомунального підприємства "Здолбунівкомуненергія" Здолбунівської міської ради простягнення заборгованості, інфляційних витрат, 3% річних та штрафних санкцій за неналежне виконання грошового зобов'язання у загальному розмірі 747 709, 45 грн.

ВСТАНОВИВ:

Публічне акціонерне товариство Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (далі позивач) звернулось з позовом до Комунального підприємства "Здолбунівкомуненергія" Здолбунівської міської ради (далі відповідач) про стягнення основного боргу - 600 000 грн.; пені - 55 919,88 грн.; інфляція - 79 120, 67 грн. та 3% річних - 12 668, 90 грн.

Рішенням Господарського суду Рівненської області від 04.11.2014 року позовні вимоги задоволені частково. З відповідача підлягає стягненню 600 000 грн. - основного боргу; 77 329,21 грн. - інфляція; 12 519, 27 грн. - 3% річних та 27 959, 94 грн. - пені.

Як вбачається з рішення суду першої інстанції суд зменшив розмір пені до 50% від заявленої суми - 55 919, 88 грн. скориставшись своїм правом, у відповідності до п.3 ч.1 ст. 83 ГПК України.

Судом зазначено про те, що позивач не подав документів, які засвідчують, що він поніс значні збитки, у зв'язку з несвоєчасною сплатою боргу відповідачем. Відповідачем надано звіт про фінансові результати за 2013 рік та за перше півріччя 2014 року, з якого вбачається, що підприємство є збитковим. Також відповідачем надано Протокол №44/14 від 31.07.2014 року засідання територіальної комісії з погашення заборгованості підприємств паливно-енергетичного комплексу, яким підтверджується той факт, що заборгованість за 2012-2013 роки та І півріччя 2014 року станом на 01.07.2014 року з різниці в тарифах, відповідно до постанови КМУ від 29.01.2014 року №30 "Деякі питання надання у 2014 році субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам на погашення заборгованості з різниці в тарифах на теплову енергію, послуги з централізованого водопостачання та водовідведення, що вироблялися та постачалися населенню, яка виникла у зв'язку з невідповідністю фактичної вартості теплової енергії та послуг з централізованого водопостачання та водовідведення тарифам, що затверджувалися та/або погоджувалися органами державної влади чи місцевого самоврядування" зі змінами, складала 6 599 484 ,27 грн.

Суд прийшов до висновку, що документи подані сторонами, у сукупності підтверджують ту обставину, що відповідачу несвоєчасно та не у повній мірі відшкодовується різниця в тарифах на теплову енергію, а відповідач є збитковим підприємством.

Постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 23.12.2014 року апеляційну скаргу позивача залишено без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

Не погоджуючись частково з прийнятими у справі рішеннями позивач звернувся з касаційною скаргою до Вищого господарського суду України, в якій просить скасувати прийняті судові рішення, в частині зменшення пені на 27 959, 94 грн. та прийняти в цій частині нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги щодо стягнення пені в розмірі 27 959, 94 грн. В іншій частині прийняті судові рішення у даній справі залишити без змін.

В своїй касаційній скарзі позивач зазначає, що при прийнятті оскаржуваних рішень судами невірно застосоване діюче законодавство та дана невірна оцінка матеріалам зібраним у справі.

Заслухавши суддю доповідача, пояснення представника позивача, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування норм діючого законодавства, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню виходячи з наступного.

25 грудня 2012 року між сторонами у справі (позивач - продавець, відповідач - покупець) укладено Договір №13/2657-БО-28 купівлі-продажу природного газу (далі Договір).

За умовами п.1.1 Договору позивач зобов'язався передати у власність відповідача у 2013 році природний газ, ввезений на митну територію України ПАТ "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" за кодом згідно УКТ ЗЕД 2711 21 00 00, або/та природний газ, видобутий на території України підприємствами, які не підпадають під дію статті 10 Закону України "Про засади функціонування ринку природного газу", а Покупець (відповідач) зобов'язується прийняти та оплатити цей природний газ на умовах цього договору.

Пунктом 6.1 Договору визначено, що остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 14-го числа місяця, наступного за місяцем поставки.

За несвоєчасну оплату спожитого газу у строки, зазначені у п.6.1 даного Договору, відповідач зобов'язується сплатити позивачу, крім суми основної заборгованості, пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожен день прострочення платежу (п.7.2 Договору).

На виконання умов Договору позивач передав відповідачу протягом січня-грудня 2013 року природний газ на загальну суму 6 302 825, 15 грн., що підтверджується актами прийому-передачі природного газу (а.с. 23-33).

Відповідач, як вірно встановлено судами, свої зобов'язання щодо своєчасної та повної оплати отриманого природного газу виконав частково. Несплаченими залишилися 600 000 грн.

В зв'язку з несвоєчасною сплатою заборгованості відповідачем за отриманий ним природний газ, позивач, керуючись пунктом 7.2 Договору, нарахував відповідачу пеню в розмірі 55 919,88 грн., яку було зменшено судом до 27 959, 94 грн. (50%).

Відповідно до п. 3 ст. 83 ГПК України господарський суд приймаючи рішення має право зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.

Стаття 233 ГК України передбачає, що у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Оцінюючи наявні у справі матеріали, мотиви, які викладені у рішенні суду першої інстанції щодо зменшення розміру пені, з якими погодився суд апеляційної інстанції, а також ту обставину, що з відповідача підлягає, окрім стягнення пені, - річні та інфляційні нарахування, судова колегія приходить до висновку, що суд обґрунтовано використав своє право щодо зменшення неустойки, передбачене ст. 83 ГПК України, з посиланням на ст. 233 ГК України

За таких обставин, касаційна скарга позивача задоволенню не підлягає, а рішення прийняті у справі повинні бути залишені без змін.

Керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9, 111-11 Господарського процесуального кодексу України, суд

П О С Т А Н О В И В:

1. В задоволенні касаційної скарги Публічного акціонерного товариства Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" відмовити.