ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
04 червня 2014 року Справа № 915/1162/13 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
Полякова Б.М., - головуючого (доповідач у справі), Коваленка В.М., Короткевича О.Є.,розглянувши касаційну скаргу публічного акціонерного товариства "Укрсоцбанк", м. Київна ухвалувід 18.12.2013 господарського суду Миколаївської областіта постановувід 12.02.2014 Одеського апеляційного господарського суду у справі№ 915/1162/13 господарського суду Миколаївської областіпро банкрутствотовариства з обмеженою відповідальністю "АМК-Сервіс", м. Миколаїв ліквідаторБойченко І.В., м. Миколаївкредитори1.Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у місті Миколаїв 2.Заводський районний центр зайнятості міста Миколаєва 3.приватне підприємство "Продмост-Комплекс", м. Миколаїв 4.приватне підприємство "УкрБелВест", м. Миколаївв судовому засіданні взяли участь представники:
скаржника боржникаГіленко А.М., довір.; Клюєва І.С., довір.
ВСТАНОВИВ:
Ухвалою господарського суду Миколаївської області від 23.07.2013 порушена справа №915/1162/13 про банкрутство товариства з обмеженою відповідальністю "АМК-Сервіс" у порядку ст. 95 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (у редакції Закону України від 22.12.2011 N 4212-VI, далі - Закон про банкрутство).
Постановою господарського суду Миколаївської області від 24.07.2013 визнано боржника банкрутом, відкрито ліквідаційну процедуру, призначено ліквідатором голову ліквідаційної комісії Бойченка І.В., зобов'язано його вчинити певні дії та інше.
Ухвалою господарського суду Миколаївської області від 18.12.2013 (суддя Міщенко В.І.) затверджено звіт ліквідатора, ліквідаційний баланс банкрута, ліквідовано банкрута, як юридичну особу та припинено провадження у справі.
Постановою Одеського апеляційного господарського суду від 12.02.2014 (судді: Лавриненко Л.В. - головуючий, Пироговський В.Т., Філінюк І.Г.) вказану ухвалу залишено без змін.
Не погоджуючись із прийнятими судовими рішеннями, публічне акціонерне товариство "Укрсоцбанк" (далі - ПАТ "Укрсоцбанк", кредитор) звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в який просить їх скасувати та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Касаційна скарга мотивована порушенням та неправильним застосуванням судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, зокрема, ст.ст. 41, 114 Закону про банкрутство, ст.ст. 34, 43 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).
Заслухавши пояснення учасників судового засідання, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши наявні матеріали справи, проаналізувавши застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Затверджуючи звіт та ліквідаційний баланс банкрута, суд першої інстанції, з яким погодився і суд апеляційної інстанції, виходив з того, що під час проведення процедури ліквідації ліквідатор банкрута здійснив всі заходи, передбачені ст. 41 Закону про банкрутство, у т.ч. щодо розшуку майна банкрута, проте у банкрута відсутні активи, необхідні для задоволення вимог кредиторів.
Однак такі висновки судів попередніх інстанцій законними та обґрунтованими визнати не можна у зв'язку з наступним.
Як встановлено судами, загальний розмір визнаних у даній справі грошових вимог кредиторів до боржника становить 3 476 431,51 грн., тобто є значним.
При цьому відповідно до заяви ПАТ "Укрсоцбанк" з грошовими вимогами до боржника в сумі 286 275,75 грн. останній передав у заставу кредитору, а у подальшому здійснив відступлення на користь кредитора права вимоги майнових прав - дебіторської заборгованості від ТОВ "Добриня и К", ПП "Політехмет" на загальну суму 2 600 000 грн.
Зазначені обставини беззаперечно свідчать про здійснення боржником активної господарської діяльності з істотним обсягом господарських операцій.
Згідно зі ст. 41 Закону про банкрутство ліквідатор аналізує фінансове становище боржника; пред'являє до третіх осіб вимоги щодо повернення банкруту дебіторської заборгованості; вживає заходів, спрямованих на пошук, виявлення та повернення майна банкрута, що знаходиться у третіх осіб.
Отже, в ліквідаційній процедурі ліквідатор повинен не обмежуватись лише направленням запитів, а вживати й інших заходів щодо пошуку майна, що знаходиться у третіх осіб (виявлення та визнання недійсними угод боржника про відчуження майна, виявлення дебіторської заборгованості тощо).
Таким чином, завданням ліквідатора є дійсний та належний пошук майна банкрута, а не лише констатація факту відсутності майна. У разі виявлення фактів незаконного відчуження майна ліквідатор повинен вжити заходів з повернення його до ліквідаційної маси.
За приписами ч. 6 ст. 41 Закону про банкрутство протягом 15 днів з дня призначення ліквідатора відповідні посадові особи банкрута зобов'язані передати бухгалтерську та іншу документацію банкрута, печатки і штампи, матеріальні та інші цінності банкрута. У разі ухилення від виконання зазначених обов'язків відповідні посадові особи банкрута несуть відповідальність відповідно до законів України.
Однак, не зважаючи на це, зі звіту ліквідатора вбачається, що на протязі усього часу здійснення ним повноважень дії останнього полягали лише у направленні запитів про наявність майна боржника за відсутності відомостей про те, які дії здійснив ліквідатор з метою розшуку та відновлення первинної документації боржника (у т.ч. шляхом звернення до правоохоронних органів). Разом з тим, первинна документація боржника може містити дані про існування як активів, так і дебіторської заборгованості.
Посилання ліквідатора на те, що вказані документи не були передані йому керівництвом боржника, є безпідставними, оскільки ліквідатор, виконуючи обов'язки керівника боржника, мав усі можливості для відновлення у встановленому порядку первинної документації боржника за увесь період його діяльності, у тому числі шляхом звернення до контролюючих органів (зокрема, податкових), які в силу своїх повноважень мають первинну документацію боржника.
При цьому звертає увагу та обставина, що на момент звернення до суду із заявою про порушення справи про банкрутство голові ліквідаційної комісії було передано печатку боржника, без якої неможливо здійснення господарської діяльності юридичною особою. Більше того, у даному випадку функції ліквідатора виконував не професійний арбітражний керуючий, а голова ліквідаційної комісії боржника, який одночасно є його єдиним засновником. Отже, в силу свого статусу ліквідатор не міг не знати про місцезнаходження керівництва боржника, проте свідомо ухилився від здійснення дій щодо отримання первинної документації банкрута.
При затвердженні звіту ліквідатора суди попередніх інстанцій у порушення вимог ст. 43 ГПК України вказаних обставин здійснення ліквідаційної процедури не дослідили, не надавши їм належної правової оцінки, що мало наслідком про передчасне затвердження судами звіту ліквідатора банкрута і ліквідаційного балансу та припинення провадження у справі.
При цьому вищезазначене беззаперечно свідчить про неналежне виконанням ліквідатором банкрута покладених на нього Законом про банкрутство обов'язків, що відповідно до ч. 12 ст. 41 Закону про банкрутство є безумовною підставою для усунення ліквідатора від виконання ним своїх обов'язків. У зв'язку з чим колегія суддів дійшла висновку про застосування у цій частині повноважень, передбачених п. 2 ст. 1119 ГПК України, та прийняття рішення про усунення Бойченка І.В. від виконання обов'язків ліквідатора боржника.
Разом з тим, решта допущених порушень не можуть бути усунуті судом касаційної інстанції в силу встановлених меж перегляду справи в суді касаційної інстанції та повноважень останнього (ст. ст. 1115, 1117 ГПК України).
За таких обставин оскаржувана ухвала суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції підлягають скасуванню, а справа - передачі на новий розгляд до суду першої інстанції на стадію ліквідації.
Сервіси для юристів