Постанова ВГСУ від 04.02.2015 року у справі №916/1869/13

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 лютого 2015 року Справа № 916/1869/13 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого : Полянського А.Г.,

суддів: Кравчука Г.А., Мачульського Г.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Крижанівської сільської ради Комінтернівського району Одеської областіна постановуОдеського апеляційного господарського суду від 21.10.2014у справі Господарського суду№ 916/1869/13 Одеської областіза позовом Фізичної особи-підприємця Каленчук Васси Глебівнидо Крижанівської сільської ради Комінтернівського району Одеської області простягнення заподіяної шкоди, втраченої вигоди та моральної шкоди

в судовому засіданні взяли участь представники:

позивача: не з'явились;відповідача:Мельник О.М. дов. № б/н від 11.09.2014;

ВСТАНОВИВ:

У липні 2013 Фізична особа-підприємець Каленчук Васса Глебівна (далі - Підприємець) звернулась до Господарського суду Одеської області з позовною заявою, у якій просила стягнути на її користь з Крижанівської сільської ради Комінтернівського району Одеської області (далі - Рада) шкоду, завдану демонтажем рекламних конструкцій в розмірі 122 553,90 грн., неотриманий прибуток від демонтажу шести рекламних конструкцій в розмірі 157 000,00 грн. та моральну шкоду в розмірі 20 000,00 грн., всього 299 553,90 грн.

Позовні вимоги Підприємець, посилаючись на норми Конституції України, Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), Господарського кодексу України (далі - ГК України) та Закону України "Про архітектурну діяльність" обґрунтовувала тим, що демонтуючи на підставі рішення виконавчого комітету Ради № 243 від 04.07.2011 "Про демонтаж об'єктів зовнішньої реклами, розташованих на території Крижанівської сільської ради", визнаного незаконним в судовому порядку, належні їй рекламні конструкції, Рада завдала їй збитків та моральної шкоди, які підлягають стягненню в судовому порядку.

Рішенням Господарського суду Одеської області від 14.08.2013 (суддя Оборотова О.Ю.) позовні вимоги задоволені частково. Стягнуто з Ради на корить Підприємця заборгованість у розмірі 279 553,90 грн., яка складається з суми шкоди завданої демонтажем рекламних конструкцій в розмірі 122 553,90 грн. та неодержаного прибутку від демонтажу шести рекламних конструкцій в розмірі 157 000,00 грн. В решті позову відмовлено.

Постановою Одеського апеляційного господарського суду від 21.10.2014 (колегія суддів: Ліпчанська Н.В., Лисенко В.А., Гладишева Т.Я.) рішення Господарського суду Одеської області від 14.08.2013 залишено без змін.

В частині задоволення позовних вимог вказані судові рішення прийнято з мотивів, викладених Підприємцем у позовній заяві.

В частині відмови у задоволенні позовних вимог про відшкодування моральної шкоди судові рішення прийняті з мотивів їх необґрунтованості та непідтвердженості матеріалами справи.

Рада звернулась до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Одеської області від 14.08.2013 та постанову Одеського апеляційного господарського суду від 21.10.2014, а справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції. Викладені у касаційній скарзі вимоги Рада обґрунтовує посиланням на обставини справи, приписи ст. 1166 ЦК України та ст. ст. 24, 35 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), зазначаючи про відсутність у її діях складу цивільного правопорушення, оскільки демонтаж належних Підприємцю рекламних конструкцій здійснювався не Радою на підставі скасованого рішення виконавчого комітету Ради № 243 від 04.07.2011, а Службою автомобільних доріг в Одеській області на підставі припису заступника прокурора Одеської області від 23.05.2011, що достовірно встановлено у рішенні Господарського суду Одеської області від 02.07.2012 у справі № 5017/1387/2012 яке набрало законної сили та має приюдиційне значення у даній справі.

До Вищого господарського суду України надійшли заперечення на касаційну скаргу Ради, які долучено до матеріалів справи, однак не можуть бути прийняті до уваги колегією суддів касаційної інстанції, оскільки вони не містять підпису особи яка їх подала, що підтверджується актом Вищого господарського суду України № 08.03-14/22 від 31.01.2015.

Розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи, перевіривши правильність юридичної оцінки встановлених фактичних обставини справи, застосування господарськими судами першої та другої інстанцій норм матеріального та процесуального права при прийнятті рішення та постанови, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що касаційна скарга Ради підлягає частковому задоволенню, враховуючи наступне.

Господарськими судами попередніх інстанцій на підставі матеріалів справи встановлено, що:

- рішенням Ради від 07.04.2006 № 1 Підприємцю за її заявою було надано право на тимчасове користування місцями для розміщення зовнішньої реклами в межах території Ради, на землях, які знаходяться у комунальній власності;

- на підставі наведеного рішення Ради між Підприємцем і Виконавчим комітетом Крижанівської сільської ради (далі - Виконком) у 2006 було укладено договір на право тимчасового користування місцями для розміщення зовнішньої реклами. В подальшому, 01.12.2008 цей договір було поновлено з терміном дії до 01.07.2013 (Далі - Договір);

- згідно Договору Підприємцем були отримані дозволи на розміщення зовнішньої реклами від Ради та від Департаменту автомобільних доріг України (Укравтодор);

- 04.07.2011 Виконкомом було прийнято рішення № 24 "Про демонтаж об'єктів зовнішньої реклами розташованих на території Крижанівської сільської ради", згідно з яким демонтажу підлягали, у тому числі, рекламні конструкції Підприємця, розташовані вздовж автомобільної дороги Т 16-06 "Одеса-Южний" за адресами: 14км.+100 (праворуч); 14км.+150 (праворуч); 14км.+300 (праворуч); 14км.+800 (праворуч); 14км.+620 (праворуч); 15км.+100 (праворуч);

- постановою Комінтернівського районного суду Одеської області від 12.02.2013 рішення Виконкому від 04.07.2011 № 24 "Про демонтаж об'єктів зовнішньої реклами розташованих на території Крижанівської сільської ради" в частині демонтажу об'єктів зовнішньої реклами Підприємця визнано не чинним.

За встановлених обставин справи місцевий та апеляційний господарські суди, посилаючись на положення ст. 41 Конституції України, ст. ст. 320, 321, 1166 ЦК України та ст. ст. 224, 225 ГК України дійшли одностайного висновку щодо обґрунтованості позовних вимог Підприємця про стягнення на її користь з Ради шкоди, завданої демонтажем рекламних конструкцій в розмірі 122 553,90 грн. і неотриманого прибутку від демонтажу шести рекламних конструкцій в розмірі 157 000,00 грн. та наявності підстав для їх задоволення.

Утім, на думку колегії суддів Вищого господарського суду України, в порушення ст. 43 ГПК України, вказані висновки господарських судів першої та апеляційної інстанцій не відповідають в повній мірі обставинам справи, були зроблені з порушенням норм матеріального та недотриманням вимог процесуального права, з огляду на наступне.

За приписами частини першої та другої статті 22 ЦК України збитками є втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки), та визначено, що особа, якій їх завдано, має право на їх відшкодування.

Відповідно до частин першої статті 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

При вирішенні спорів про стягнення заподіяних збитків, господарський суд повинен з'ясувати правові підстави покладення на винну особу зазначеної майнової відповідальності та встановити наявність у її діях необхідного складу цивільного правопорушення.