Постанова ВГСУ від 04.02.2014 року у справі №908/2682/13

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 лютого 2014 року Справа № 908/2682/13

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді суддівДемидової А.М. Воліка І.М. Кролевець О.А. (доповідач у справі)розглянувши касаційну скаргу Управління соціального захисту населення Запорізької міської радина рішення господарського суду Запорізької області від 07.10.2013 р. та постанову Донецького апеляційного господарського суду від 20.11.2013 р. у справі № 908/2682/13 господарського суду Запорізької областіза позовомДержавного підприємства "Придніпровська залізниця"доУправління соціального захисту населення Запорізької міської радипростягнення 428 604,79 грн.за участю представників:

позивача: Губорєва Я.А., Гуськова Я.В.

відповідача: не з'явився

в с т а н о в и в :

Державне підприємство "Придніпровська залізниця" (надалі - "ДП "Придніпровська залізниця") звернулось до господарського суду Запорізької області з позовом до Управління соціального захисту населення Запорізької міської ради про стягнення збитків в сумі 428 604,79 грн., завданих у зв'язку з перевезенням пасажирів пільгових категорій в приміському сполученні залізничним транспортом в квітні 2013 року. Позовні вимоги обґрунтовані нормами ст. ст. 11, 509 ЦК України, ст. 174 ГК України, ст. ст. 89, 102 Бюджетного кодексу (надалі - "БК") України, ст. 9 Закону України "Про залізничний транспорт", Порядку фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 04.03.2002 р. № 256.

Рішенням господарського суду Запорізької області від 07.10.2013 р. (суддя Мірошниченко М.В.) позов задоволено, стягнуто з Управління соціального захисту населення Запорізької міської ради на користь ДП "Придніпровська залізниця" 428 604,79 грн. збитків та 8 572,09 грн. судового збору.

Задовольняючи позов, місцевий господарський суд, з посиланням на ст. ст. 22, 623 ЦК України, ст. ст. 216, 224, 225 ГК України, ст. 9 Закону України "Про залізничний транспорт", виходив з доведеності факту заподіяння відповідачем збитків позивачу в сумі 428 604,79 грн. у зв'язку із здійсненням останнім перевезення пасажирів пільгових категорій у квітні 2013 року.

Постановою Донецького апеляційного господарського суду від 20.11.2013 р. (судді Татенко В.М., Марченко О.А., Сгара Е.В.) рішення місцевого господарського суду залишено без змін з тих же мотивів.

Не погоджуючись з прийнятими у справі судовими актами, Управління соціального захисту населення Запорізької міської ради звернулось до Вищого господарського суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду Запорізької області від 07.10.2013 р. та постанову Донецького апеляційного господарського суду від 20.11.2013 р. як такі, що прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права, та прийняти нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити.

Учасники судового процесу, згідно з приписами ст. 1114 ГПК України, були належним чином повідомлені про день, час і місце розгляду касаційної скарги, однак відповідач не скористався передбаченим законом правом на участь у розгляді справи касаційною інстанцією.

Заслухавши пояснення представників позивача, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши, згідно ч. 1 ст. 1117 ГПК України, наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в судових рішеннях, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 2 ст. 1117 ГПК України, касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Нормами законів України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", "Про основні засади соціального захисту ветеранів праці та інших громадян похилого віку в Україні", "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців, членів їх сімей", "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" та інших законодавчих актів певним категоріям громадян надано право пільгового проїзду залізничним транспортом.

Спір у справі виник у зв'язку з тим, що в квітні 2013 року позивачем здійснювалось перевезення окремих категорій громадян в приміському залізничному сполученні за пільговими тарифами, а відповідач, як розпорядник бюджетних коштів, розрахунків за дані пільгові перевезення не здійснив, що, за твердженням позивача, призвело до спричинення йому збитків в розмірі 428 604,79 грн.

Частиною 5 статті 9 Закону України "Про залізничний транспорт" унормовано, що для захисту інтересів окремих категорій громадян на пасажирських перевезеннях, у тому числі приміських, можуть передбачатися пільгові тарифи. Збитки залізничного транспорту загального користування від їх використання відшкодовуються залізницям за рахунок державного або місцевих бюджетів залежно від того, яким органом прийнято рішення щодо введення відповідних пільг.

Компенсаційні виплати на державні програми соціального захисту, в тому числі компенсаційні виплати за пільговий проїзд окремих категорій громадян, відповідно до пп. "б" п. 4 ч. 1 ст. 89 БК України, віднесено до видатків, які здійснюються з районних бюджетів та бюджетів міст республіканського Автономної Республіки Крим і міст обласного значення та враховуються при визначенні обсягу міжбюджетних трансфертів.

Видатки місцевих бюджетів, передбачені у підпункті "б" пункту 4 частини першої статті 89 цього Кодексу, проводяться за рахунок субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам на здійснення державних програм соціального захисту у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України (ч. 1 ст. 102 БК України).

Механізм фінансування видатків місцевих бюджетів на компенсаційні виплати за пільговий проїзд окремих категорій громадян визначено Порядком фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 04.03.2002 р. № 256 (надалі - "Порядок № 256").

Відповідно до п. 2 Порядку № 256 фінансування видатків місцевих бюджетів за державними програмами соціального захисту населення провадиться за рахунок субвенцій, передбачених державним бюджетом на відповідний рік, у межах обсягів, затверджених у обласних бюджетах, бюджеті Автономної Республіки Крим, бюджетах міст Києва та Севастополя, міст республіканського Автономної Республіки Крим і обласного значення та у районних бюджетах на зазначені цілі.

Головними розпорядниками коштів місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення, згідно з п. 3 Порядку № 256, є керівники головних управлінь, управлінь, відділів та інших самостійних структурних підрозділів місцевих держадміністрацій, виконавчих органів рад, до компетенції яких належать питання праці та соціального захисту населення.

Господарськими судами вірно встановлено, що Управління соціального захисту населення Запорізької міської ради є розпорядником бюджетних коштів.

Поряд з цим, п. 4 Порядку № 256 встановлює, що перерахування сум субвенцій на фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення провадиться Державною казначейською службою згідно з помісячним розписом асигнувань державного бюджету, але в межах фактичних зобов'язань відповідних бюджетів щодо пільг, субсидій, допомоги та компенсаційних виплат за пільговий проїзд окремих категорій громадян.

З огляду на дані норми законодавства, для правильного вирішення спору у даній справі необхідним є встановлення того, чи передбачено у державному бюджеті на відповідний спірний період достатня кількість коштів на фінансування державних програм соціального захисту (пп. "б" п. 4 ч. 1 ст. 89 БК України). Тобто, слід встановити, чи існувала реальна можливість отримання позивачем в повному обсязі компенсаційних виплат за пільговий проїзд окремих категорій громадян у разі дотримання відповідачем покладених на нього обов'язків щодо направлення бюджетних запитів (замовлень) про надання бюджетної субвенції для погашення заборгованості за відповідною державної програмою.

Однак, даного господарськими судами, всупереч приписам ст. 43 ГПК України, не враховано при вирішенні спору у даній справі, зазначені обставини не встановлено.

Також колегія суддів зазначає, що місцевий господарський суд, з яким погодився апеляційний суд, дійшов висновку, що відсутність укладеного між сторонами договору та бюджетного асигнування не є підставою для звільнення Управління соціального захисту населення Запорізької міської ради від виконання грошового зобов'язання, взятого на себе державою. Проте, даний висновок не підкріплено нормами чинного законодавства.