Постанова ВГСУ від 03.11.2015 року у справі №922/1010/15

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 листопада 2015 року Справа № 922/1010/15 Вищий господарський суд України в складі колегії

суддів:Грейц К.В. - головуючого (доповідача), Бакуліної С.В., Поляк О.І.,розглянувши матеріали касаційної скарги Харківської міської ради на постановувід 28.07.2015Харківського апеляційного господарського судуу справі Господарського суду Харківської області № 922/1010/15за позовомХарківської міської ради до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4проповернення майна та відшкодування доходів у розмірі 703251,50грн,за участю представників: від позивача - Михайлов Є.Б.від відповідача -ОСОБА_6ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду Харківської області від 05.05.2015 у справі №922/1010/15 (суддя Суслова В.В.), залишеним без змін постановою Харківського апеляційного господарського суду від 28.07.2015 (колегія суддів у складі: головуючий суддя Барабашова С.В., судді: Білецька А.М., Гребенюк Н.В.), відмовлено в задоволенні позовних вимог Харківської міської ради (далі - позивач) до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 (далі - відповідач) про зобов'язання відповідача повернути в натурі територіальній громаді міста Харкова в особі Харківської міської ради безпідставно набуте майно - земельну ділянку площею 0,1427 га, яка розташована по АДРЕСА_1 у м. Харкові, та стягнення з відповідача на користь позивача доходи, отримані від безпідставно набутого майна, в розмірі 703251,50грн.

Позивач з рішенням та постановою у справі в частині відмови в стягненні з відповідача доходів, отриманих від використання земельної ділянки без достатніх підстав, не згоден, в поданій касаційній скарзі просить їх в цій частині скасувати та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, а саме: ст.ст. 377, 1212, 1214 Цивільного кодексу України, ст. ст. 120, 125 Земельного кодексу України, ст. ст. 42, 43 Господарського процесуального кодексу України.

Зокрема, скаржник зазначає, що, оскільки відповідачем не було оформлено право користування земельною ділянкою, розташованою під належним йому на праві власності нерухомим майном, фактичне використання цієї землі здійснюється ним без достатніх правових підстав, що, в свою чергу, свідчить про обґрунтованість позовних вимог міської ради про стягнення з відповідача доходів, отриманих від безпідставно набутого майна, які виражаються у різниці між сумою орендної плати, що мала б бути ним сплачена до місцевого бюджету в разі належного оформлення орендних правовідносин, та сплаченою ним за 2014 рік сумою земельного податку.

У відзиві на касаційну скаргу відповідач заперечив проти її задоволення.

Заслухавши пояснення присутніх у відкритому судовому засіданні касаційної інстанції представників сторін, перевіривши доводи касаційної скарги, правильність застосування судами попередніх інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Судами попередніх інстанцій під час розгляду справи встановлено, що 04.03.2005 між ОСОБА_7 (продавець) та ОСОБА_4 (покупець) було укладено договір б/н купівлі-продажу нежитлової будівлі, за умовами якого останній набув право власності на нежитлову будівлю літ. "Б-2", "Б-1", загальною площею 1299,00 м2, що знаходяться в місті Харкові, по АДРЕСА_1. Вказаний договір посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Олійник Л.М. та зареєстрований в реєстрі за № 715.

Рішенням Харківської міської ради №180/05 від 28.09.2005 припинено право користування Фізичній особі-підприємцю ОСОБА_7 земельною ділянкою площею 0,1427га по АДРЕСА_1. Договір оренди землі реєстраційний №2735 від 25.12.2001 вирішено вважати таким, що припиняє дію (п.1.4 додатку №1 до рішення ради); надано громадянину ОСОБА_4 (з врахуванням змін ПІБ, внесених пунктом 9.1 рішення Харківської міськради від 06.03.2006 №61/06) в оренду строком до 28.09.2030 (але не пізніше початку реконструкції району) земельну ділянку площею 0,1427га по АДРЕСА_1 в межах, які визначені договором оренди земельної ділянки №2735 від 25.12.2001 для експлуатації та обслуговування офісних складських приміщень та авто майстерні (п.1.13 додатку №2 до рішення).

Для отримання земельної ділянки в оренду ОСОБА_4 замовив та погодив технічну документацію по встановленню в натурі меж земельної ділянки, а також висновок державної землевпорядної експертизи, а протягом 2006-2007р.р. та в 2013р. листувався з радою щодо визначення розміру орендної плати та проекту договору оренди, втім договір оренди землі між сторонами за справою так і не був укладений.

03.07.2013 рішенням Харківської міської ради №1202/13 відмінено як невиконаний пункт 1.13 додатку №2 до рішення Харківської міської ради від 28.09.2005 №180/5 (п.16.1 додатку №2 до рішення); надано ОСОБА_4 в оренду строком до 01.07.2018 (але не пізніше початку реконструкції району) земельну ділянку площею 0,1427га по АДРЕСА_1 у Московському районі (п.16.2 додатку №2 до рішення).

05.09.2014 Департаментом самоврядного контролю за використанням та охороною земель Харківської міської ради проведено обстеження земельної ділянки та встановлено, що відповідач використовує земельну ділянку по АДРЕСА_1 у м. Харкові для експлуатації та обслуговування нежитлових будівель літ. "Б-2", "Б-1". За результатами обстеження складено акт обстеження та визначення меж, площі та конфігурації земельної ділянки за адресою: м. Харків, АДРЕСА_1, в якому вказано, що Фізична особа-підприємець ОСОБА_4 з 04.03.2005 та по день складання акту використовує земельну ділянку без оформлення документів на право власності або користування земельною ділянкою та без державної реєстрації цих прав у відповідності до ст. 125 Земельного кодексу України.

Вказані обставини фактичного використання Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_4 земельної ділянки, розташованої під належним йому на праві власності нежитловим приміщенням, без оформлення і визначеної законом реєстрації таких прав стали підставою для звернення Харківської міської ради до господарського суду з позовом про зобов'язання відповідача повернути міській раді спірну земельну ділянку та стягнення доходів, отриманих від майна набутого без достатніх підстав за період з 01.01.2012 по 30.12.2014 у вигляді різниці суми належної до внесення орендної плати відповідачем та сплаченої ним суми земельного податку за 2014 рік, в розмірі 703251,50грн, вимоги якого обґрунтовані приписами ст. ст. 16, 1212-1214 Цивільного кодексу України.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог в частині повернення земельної ділянки, суди попередніх інстанцій виходили з того, що будь-яке переміщення розташованої на спірній земельній ділянці належної відповідачеві на праві власності нежитлової будівлі є неможливим без її знецінення (знищення) та зміни її призначення, а тому зобов'язання останнього в примусовому порядку звільнити земельну ділянку та передати її в натурі позивачеві є порушенням права власності відповідача, гарантованого статтею 41 Конституції України. З огляду на вказане, попередні судові інстанції дійшли висновків про те, що обраний позивачем спосіб захисту у вигляді зобов'язання відповідача повернути земельну ділянку в натурі є неефективним в розумінні Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та фактично не призводить до відновлення його порушених прав, а тому виключає можливість задоволення позовних вимог в цій частині. Колегія суддів враховує, що судові акти попередніх інстанцій у цій частині не є предметом касаційного оскарження.

Щодо вимог про стягнення з відповідача доходів від безпідставно набутого майна, попередні судові інстанції зазначили, що із набуттям у власність нерухомого майна відповідач одночасно набув і право на земельну ділянку, на якій воно розміщене, на тих же умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача, отже земельна ділянка не є безпідставно набутим майном у розумінні ст. 1212 ЦК України, відтак відсутні правові підстави вважати, що відповідач є набувачем майна або зберігачем його у себе без достатньої правової підстави, що, в свою чергу, виключає можливість стягнення з відповідача доходу за нормою ст. 1214 ЦК України.

Втім, зазначені висновки судів попередніх інстанцій в частині вимог про стягнення з відповідача 703251,50грн колегія суддів вважає передчасними, тобто, такими, що здійснені внаслідок порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, враховуючи таке.

Згідно з частинами 1-3 ст. 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Положення цієї глави застосовуються також до вимог про:

1) повернення виконаного за недійсним правочином;

2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння;

3) повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні;

4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

Отже, норма статті 1212 ЦК України регулює випадки набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав.

Предметом регулювання інституту безпідставного отримання чи збереження майна є відносини, які виникають у зв'язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і які не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.

Зобов'язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна, б) набуття або збереження за рахунок іншої особи, в) відсутність правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адміністративного акта, правочинну або інших підстав, передбачених статтею 11 ЦК України).

Об'єктивними умовами виникнення зобов'язань із набуття, збереження майна без достатньої правової підстави виступають: 1) набуття або збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); 2) шкода у вигляді зменшення або незбільшення майна у іншої особи (потерпілого); 3) обумовленість збільшення або збереження майна на стороні набувача шляхом зменшення або відсутності збільшення на стороні потерпілого; 4) відсутність правової підстави для вказаної зміни майнового стану цих осіб.