Постанова ВГСУ від 03.08.2016 року у справі №918/1094/15

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 серпня 2016 року Справа № 918/1094/15

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

ГоловуючогоГончарука П.А. (доповідача),СуддівКондратової І.Д., Стратієнко Л.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу фізичної особи - підприємця ОСОБА_4 на постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 3 червня 2016 року у справі №918/1094/15 за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Укрспецбетон" до фізичної особи - підприємця ОСОБА_4, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача: товариство з обмеженою відповідальністю "Піраміда" про стягнення суми, -

Встановив:

У вересні 2015 року товариство з обмеженою відповідальністю "Укрспецбетон" звернулося до господарського суду Рівненської області з позовом про стягнення з фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 29 464 грн. збитків.

Ухвалою господарського суду Рівненської області від 29 жовтня 2015 року до участі у справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача було залучено товариство з обмеженою відповідальністю фірму "Піраміда".

Рішенням господарського суду Рівненської області від 29 лютого 2016 року, у справі №918/1094/15 у задоволенні позову відмовлено.

Постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 3 червня 2016 року рішення суду першої інстанції скасовано. Прийнято нове рішення, яким позов задоволено частково. Стягнуто з відповідача на користь позивача 29 462 грн. збитків, 1 826,88 грн. судового збору за подання позову, 2 009,56 грн. судового збору за розгляд апеляційної скарги. У позові в частині стягнення 2 грн. збитків відмовлено.

У касаційній скарзі відповідач, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, просить постанову апеляційного господарського суду скасувати та прийняти у справі нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити повністю.

Сторони не скористались своїм правом на участь у судовому засіданні.

Вивчивши матеріали справи, обговоривши доводи касаційної скарги, суд вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено попередніми судовими інстанціями, 18 червня 2014 року сторонами у справі укладено договір-заявку №10 про надання транспортно-експедиційних послуг (договір-заявка), за яким відповідач зобов'язався перевезти вантаж - панелі, вага 12 тон, автомобілем Рено НОМЕР_1, причіп НОМЕР_2, з м. Дніпродзержинськ до м. Ладижин. Додатковими умовами договору-заявки сторони узгодили, що замовник зобов'язується здійснити своєчасне завантаження та розвантаження автомобіля, правильно оформити супровідні документи, указати фактичну адресу завантаження та розвантаження автомобіля. Перевізник зобов'язується вчасно надати автомобіль і доставити вантаж до місця розвантаження в обумовлений строк.

Вартість перевезення, відповідно до розрахунку за карткою Приватбанк НОМЕР_3, склала 6 998 грн.

Завантаження продукції згідно рахунку №79 від 12 травня 2015 року (ребристі плити 4ПГ 6-4 ІІІв-Н - 8 шт.), на автомобіль Рено НОМЕР_1, причіп НОМЕР_2, водій ОСОБА_4, за заявкою позивача було здійснено третьою особою.

Приймаючи вантаж позивачем було виявлено його пошкодження, які виключають подальше його використання, у зв'язку з чим позивач відмовився приймати доставлену продукцію.

Претензію позивача №450 від 7 липня 2015 року про відшкодування завданих збитків, відповідач відхилив, внаслідок чого позивач звернувся до суду з позовом про зобов'язання перевізника відшкодувати збитки у розмірі вартості пошкодженого вантажу у сумі 22 464 грн. та вартості перевезення - 7 000 грн., всього - 29 464 грн.

Місцевий господарський суд, посилаючись на положення ст.ст. 908, 909, ч. 1 ст. 925 Цивільного кодексу України, ст. 306, ч.ч. 1, 2, 5 ст. 307, 315 Господарського кодексу України, п.п. 72, 159-160, 164-167 Статуту автомобільного транспорту Української РСР, затвердженого постановою Ради Міністрів УРСР №401 від 27 червня 1969 року, розділи 15, 16 Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні", затверджених Наказом Міністерства транспорту України №363 від 14 жовтня 1997 року (далі - Правил), відмовив у задоволенні позову, вказавши, що позивач не довів, що пошкодження вантажу сталося з вини відповідача, а також наявність такого пошкодження вантажу, яке б повністю перешкоджало його використанню за прямим призначенням.

Проте, суд апеляційної інстанції, здійснюючи апеляційний перегляд цієї справи, з висновками першої інстанції не погодився, рішення скасував і частково задовольнив позов про стягнення з відповідача збитків, посилаючись на те, що згідно ст. 924 ЦК України з моменту прийняття вантажу до перевезення та до видачі одержувачеві за збереження вантажу відповідає перевізник, а у разі псування або пошкодження прийнятого до перевезення вантажу, саме відповідач має довести, що псування сталося не з його вини, тобто у таких випадках діє презумпція винуватості. Оскільки, відповідач (водій) не надав доказів того, що ним при отриманні вантажу було перевірено відповідність кріплення і складання вантажу на рухомому складі умовам безпеки руху та забезпечення цілості рухомого складу, хоча в отриманій видатковій накладній своїм підписом засвідчив, що габарити, кріплення та вкладання вантажу на автомобіль відповідає вимогам правил перевезення вантажів автомобільним транспортом, претензій з кількості та якості виробів немає; при передані вантажу вантажоотримувачу з'ясувалось, що товар пошкоджений, доказів того, що пошкодження відбулось не з його вини відповідач не надав, апеляційний господарський суд дійшов висновку, що позивач зазнав збитків саме з вини водія. Посилаючись на видаткову накладну №181 від 18 червня 2016 року, рахунок на оплату і платіжне доручення про оплату, згідно яких вартість пошкодженого вантажу складає 22 464 грн. та на договір-заявку на перевезення вартістю 7 000 грн. і дублікат чеку Приватбанку на суму 6 998 грн., суд вказав на те, що вимоги позивача підтверджені у розмірі 29 462 грн., а тому позов підлягає задоволенню на вказану суму.

Висновок суду апеляційної інстанції є правильним з огляду на таке.

Як правильно було визначено судами попередніх інстанцій правовідносини сторін у даній справі, виникли на підставі договору перевезення.

Правовідносини, що виникають з перевезення вантажу регулюються главою 64 ЦК України.

Відповідно до статті 924 цього Кодексу перевізник відповідає за збереження вантажу, багажу, пошти з моменту прийняття їх до перевезення та до видачі одержувачеві, якщо не доведе, що втрата, нестача, псування або пошкодження вантажу, багажу, пошти сталися внаслідок обставин, яким перевізник не міг запобігти та усунення яких від нього не залежало.

Перевізник відповідає за втрату, нестачу, псування або пошкодження прийнятих до перевезення вантажу, багажу, пошти у розмірі фактичної шкоди, якщо не доведе, що це сталося не з його вини.

Зазначена норма передбачає принцип винності в разі відповідальності перевізника за втрату, нестачу, псування й ушкодження вантажу, який є загальним для всіх видів транспорту. Перевізник несе відповідальність за нестачу, втрату, псування й ушкодження вантажу лише у випадках, коли він винен у несхоронності вантажу. При цьому обов'язок доведення своєї невинуватості лежить на ньому.

Отже, відповідальність перевізника побудована за принципом вини і діє, як правило, презумпція вини зобов'язаної сторони.

Перевізник несе відповідальність, якщо не доведе, що втрата, псування й ушкодження вантажу відбулися внаслідок обставин, яким він не міг запобігти чи усунення яких від нього не залежало, зокрема внаслідок вини перевізника чи відправника вантажу; особливих природних властивостей перевезеного вантажу; недоліків тари й пакування, яких не можна було встановити шляхом зовнішнього огляду при прийманні вантажу до перевезення й інших обставин, передбачених законом.