Постанова ВГСУ від 03.08.2016 року у справі №910/25710/15

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 серпня 2016 року Справа № 910/25710/15

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого: суддів:Нєсвєтової Н.М. (доповідач) Гончарука П.А. Стратієнко Л.В.розглянувши касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Святошинському районі Головного управління ДФС у м. Києві на рішення та постанову Господарського суду міста Києва від 24.11.2015 Київського апеляційного господарського суду від 29.03.2016у справі№ 910/25710/15за позовомприватного акціонерного товариства "Глазер-Юн" доДержавної податкової інспекції у Святошинському районі Головного управління ДФС у м. Києвіпропро захист честі, гідності, ділової репутації, стягнення 42 000, 00 грн моральної шкоди та стягнення 79 800,00 грн упущеної вигоди

за участю представників сторін:

від позивача: Пасічник І.Ю. - керівник;

від відповідача: Апіфалов Т.Ю. - за довіреністю;

ВСТАНОВИВ:

У березні 2015 року Приватне акціонерне товариство "Глазер-ЮН" звернулось до господарського суду міста Києва з позовною заявою до Державної податкової інспекції у Святошинському районі Головного управління ДФС у м. Києві про захист честі та гідності та стягнення 121 800,00 грн.

Рішенням господарського суду міста Києва від 24.11.2015 у справі № 910/25710/15, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 29.03.2016, позов задоволено частково. Стягнуто з Державного бюджету України на користь приватного акціонерного товариства "Глазер-ЮН" упущеної вигоди в розмірі 79 800 грн. В іншій частині відмовлено.

Не погоджуючись з прийнятими рішеннями судів попередніх інстанцій, відповідач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального та процесуального права, просить постанову Київського апеляційного господарського суду від 29.03.2016 та рішення господарського суду міста Києва від 24.11.2015 року скасувати, прийняти нове рішення, яким у позові відмовити повністю.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у касаційній інстанції, обговоривши доводи касаційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування попередніми судовими інстанціями норм матеріального та процесуального права при ухваленні зазначених судових рішень, вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій, 18.05.2013 року між Державною податковою інспекцією у Святошинському районі Головного управління Міндоходів у місті Києві та ПАТ "Глазер-ЮН" було укладено договір про визнання електронних документів № 180520131, предметом якого є визнання електронних податкових документів, поданих платником податків в електронному вигляді із застосуванням електронного цифрового підпису до органу податкової служби засобами електрокомунікаційного зв'язку або електронних носіях, як оригіналу.

Позивач 19.01.2015 року засобами електронного зв'язку надіслав відповідачу податкову декларацію з податку на додану вартість за грудень 2014 року. Декларацію не було прийнято, про що було повідомлено позивача квитанцією № 1 з зазначенням причини "для платника податків заборонено прийом звітності по електронній пошті".

У зв'язку з цим позивач звернувся до ГУ Міндоходів ДФС у м. Києві зі скаргою на протиправну діяльність посадових осіб ДПІ у Святошинському районі ГУ Міндоходів ДФС у м. Києві.

У відповіді наданій на дану скаргу ГУ Міндоходів ДФС у м. Києві зазначило, що під час перевірки наведених у скарзі фактів ними було встановлено недотримання посадовими особами податкового органу при прийнятті електронної звітності ПАТ "Глазен-ЮН" окремих вимог нормативно-правових актів.

В подальшому 02.02.2015 ПАТ "Глазен-ЮН" отримало від ДПІ у Святошинському районі ГУ Міндоходів ДФС у м. Києві лист про розірвання в односторонньому порядку укладеного між ними договору про визнання електронних документів № 180520131 від 18.05.2013.

Не погоджуючись з такими діями ДПІ у Святошинському районі ГУ Міндоходів ДФС у м. Києві ПАТ "Глазен-ЮН" оскаржило їх до Окружного адміністративного суду міста Києва, за результатами якого 16.04.2015 у справі № 826/1701/15 було прийнято постанову про визнання дій ДПІ у Святошинському районі ГУ Міндоходів ДФС у м. Києві щодо розірвання договору № 180520131 від 18.05.2013 в односторонньому порядку протиправними.

Звертаючись з позовом у даній справі ПАТ "Глазен-ЮН" стверджувало, що протиправні дії ДПІ у Святошинському районі ГУ Міндоходів ДФС у м. Києві щодо розірвання вказаного договору про визнання електронних документів, які встановлені рішенням суду в зазначеній адміністративній справі, а також неприйняття керівником податкового органу громадянином ОСОБА_6 поданих ним в електронному вигляді податкових звітів, підірвали імідж та ділову репутацію його підприємства в очах ділових партнерів. В наслідок цього контрагент позивача розірвав договір поставки № 0112014 від 01.02.2014, укладений між ним та позивачем, обґрунтовуючи таке рішення неможливістю подання звітності та реєстрації податкових накладних.

В прохальній частині позову ПАТ "Глазен-ЮН" просив суд стягнути з ДПІ у Святошинському районі ГУ Міндоходів ДФС у м. Києві на його користь 42 000,00 грн. моральної шкоди, завданої його діловій репутації, та 79 800,00 грн. упущеної вигоди, понесеної ним внаслідок розірвання зазначеного вище договору поставки.

Приймаючи оскаржувані рішення та постанову щодо стягнення витрат немайнового характеру (моральної шкоди), суди дійшли висновку, що позивач не довів понесені ним витрати та відмовили в цій частині позовних вимог, щодо вимог про стягнення витрат майнового характеру у вигляді упущеної вигоди, то суди дійшли висновку про їх задоволення з огляду на вжиття позивачем усіх заходів для їх одержання.

Однак, колегія суддів касаційної інстанції вважає дані висновки судів попередніх інстанцій передчасними та такими, що зроблені без належної правової оцінки всіх у сукупності обставин справи, виходячи з наступного.

Як вбачається з позовної заяви, заявлені в ній вимоги ґрунтуються на твердженнях позивача про те, що відповідач своїми протиправними діями порушив його ділову репутацію.

У прохальній частині позову вимоги про захист ділової репутації позивачем заявлено не було, а тому суд при підготовці справи до розгляду в порядку статті 65 Господарського процесуального кодексу України зобов'язаний був уточнити позовні вимоги.

Разом з тим, оскільки вимоги позивача ґрунтуються на твердженнях про порушення його ділової репутації, саме це мало бути об'єктом дослідження для судів при вирішенні даного спору.

Згідно із статтею 94 Цивільного кодексу України юридична особа має право на недоторканність її ділової репутації, на таємницю кореспонденції, на інформацію та інші особисті немайнові права, які можуть їй належати. Особисті немайнові права юридичної особи захищаються відповідно до глави 3 цього Кодексу.

Відповідно до роз'яснень, що містяться у п. 15 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи", при розгляді справ зазначеної категорії суди повинні мати на увазі, що юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову, є сукупність таких обставин: а) поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; б) поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; в) поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності; г) поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право.

Проте, судами при розгляді справи та задоволенні позову частково не було встановлено наявності вказаних обставин, як обов'язкових елементів для встановлення факту, який би свідчив про порушення відповідачем ділової репутації позивача.