Постанова ВГСУ від 03.08.2016 року у справі №904/8467/15

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 серпня 2016 року Справа № 904/8467/15

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

ГоловуючогоГончарука П.А. (доповідача),СуддівКондратової І.Д., Стратієнко Л.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу приватного малого підприємства "Лоцмен" на рішення господарського суду Дніпропетровської області від 9 листопада 2015 року та постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 29 березня 2016 року у справі №904/8467/15 за позовом приватного малого підприємства "Лоцмен" до комунального закладу "Дитячий оздоровчий табір "Корчагінець", треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору: публічне акціонерне товариство "Державний експортно-імпортний банк України", філія публічного акціонерного товариства "Державний експортно-імпортний банк України", публічне акціонерне товариство "Актабанк" про стягнення боргу, -

Встановив:

У вересні 2015 року приватне мале підприємство "Лоцмен" звернулось до господарського суду Дніпропетровської області з позовом про стягнення з комунального закладу "Дитячий оздоровчий табір "Корчагінець" 16 937,81 грн. заборгованості за договором поставки, 7 872,40 грн. пені, 8 947,13 грн. інфляційних втрат, 541,02 грн. 3% річних та 3 387,60 грн. 20% від загальної суми боргу за договором поставки товарів №2805-15 від 4 червня 2014 року.

Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 9 листопада 2015 року у справі №904/8467/15, залишеним без змін постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 29 березня 2016 року, у задоволенні позову відмовлено.

У касаційній скарзі позивач, посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить рішення місцевого та постанову апеляційного господарських судів скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Заслухавши пояснення представника позивача, вивчивши матеріали справи, обговоривши доводи касаційної скарги, суд вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено попередніми судовими інстанціями, 4 червня 2014 року між ПрАТ "Лоцмен", як постачальником, та Дитячим оздоровчим табором "Корчагінець", як покупцем, укладено договір поставки товарів №2805-15, за яким постачальник зобов'язався поставити покупцю продовольчі товари, а покупець - прийняти та оплатити товар, найменування, асортимент, кількість, ціна якого визначатиметься за домовленістю сторін із зазначенням у видаткових (товарних) накладних, що є невід'ємною частиною договору.

Оплату товару, згідно п. 4.1. договору, покупець зобов'язався здійснювати протягом 14 календарних днів з дня одержання товару шляхом перерахування коштів на банківський рахунок постачальника, який зазначений у пункті 9 договору як: р/р 26005001301853 у відділенні "АКТАБАНК", м. Дніпропетровськ, МФО 307394, чи іншим способом, що не суперечить чинному законодавству України, при цьому оплата товару шляхом безготівкового розрахунку вважається виконаним з моменту зарахування коштів на банківський рахунок постачальника.

Відповідно до п. 8.3. договору сторони зобов'язані негайно письмово повідомляти одна іншу про зміни реквізитів зазначених у п. 9 даного договору, у т.ч. про зміну найменування, адреси, виду оподаткування, а також, у випадку припинення підприємницької діяльності.

На виконання умов договору, позивач згідно видаткових накладних №8/28472 від 1 серпня 2014 року поставив відповідачу товар на загальну суму 11 217,81 грн. та №8/29159 від 11 серпня 2014 року на суму 5 720 грн., що відповідачем не заперечується.

Відповідач платіжним дорученням №1371 від 4 вересня 2014 року сплатив на вказані у договорі розрахункові реквізити вартість отриманого товару в розмірі 16 937,81 грн.

Позивач, посилаючись на п. 4.1. договору, вказав, що кошти на його рахунок не поступили, а тому відповідач своє зобов'язання сплатити отриманий товар не виконав, тому має сплатити йому суми заборгованості у розмірі 16 937,81 грн., 7 872,40 грн. пені, 8 947,13 грн. інфляційних втрат, 541,02 грн. 3% річних та 3 387,60 грн. 20% від загальної суми боргу за прострочення виконання грошового зобов'язання.

Місцевий господарський суд, з висновками якого погодився і суд апеляційної інстанції, відмовляючи у задоволенні позову виходили з того, що відповідач свої зобов'язання щодо оплати вартості отриманого товару виконав належним чином, а тому відсутні підстави для стягнення з нього на користь позивача заборгованості, а також сум штрафних санкцій і сум інфляційних втрат та 3% річних. При цьому, в оскаржуваних судових рішеннях суди першої та другої судових інстанцій зазначили, що кошти за поставлений товар позивач не отримав через те, що він, у встановленому договором порядку, не повідомив покупця про закриття свого розрахункового рахунку, зазначеного в договорі для перерахунку на нього коштів за поставлений товар, чим порушив умови договору про необхідність повідомлення по зміну платіжних реквізитів другу сторону договору.

Вказані висновки місцевого та апеляційного господарського судів є правильними з огляду на таке.

Відповідно до ст. 11 ЦК України та ст. 174 ГК України, господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Відповідно до ст. 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (ст. 526 ЦК України) і припиняється виконанням проведеним належним чином (ст. 599 ЦК України).

Відповідно до ст. 712 ЦК України за договором поставки, на підставі якого між сторонами виникли правовідносини, продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Частиною 1 ст. 691 ЦК України передбачено, що покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, або, якщо вона не встановлена у договорі і не може бути визначена виходячи з його умов, - за ціною, що визначається відповідно до ст. 632 цього Кодексу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу.

Встановлено, що за умовами договору відповідач зобов'язаний був перерахувати кошти за отримання товару на розрахунковий рахунок 26005001301853 у відділенні "АКТАБАНК", м. Дніпропетровськ, МФО 307394.

Відповідно до п. 22.4 ст. 22 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" під час використання розрахункового документа ініціювання переказу є завершеним: для платника - з дати надходження розрахункового документа на виконання до банку платника; для банку платника - з дати списання коштів з рахунка платника та зарахування на рахунок отримувача в разі їх обслуговування в одному банку або з дати списання коштів з рахунка платника та з кореспондентського рахунка банку платника в разі обслуговування отримувача в іншому банку.

Отже відповідач, надавши банку, що його обслуговує, доручення здійснити переказ суми коштів зі свого рахунка на визначений у договорі рахунок позивача, вчинив всі необхідні дії для здійснення платежу, і в день списання коштів з його рахунку та з кореспондентського рахунку його банку, він вважається таким, що виконав свої зобов'язання перед позивачем у повному обсязі.

Наявність у банка, що обслуговує позивача, обов'язку повернути кошти, переказані за цим документом, відповідно до вимог ч. 1 п. 22.6. ст. 22 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні", не може свідчити про неналежне виконання відповідачем зобов'язання за договором, оскільки банк такі дії не вчинив, кошти не повернув. Переказ коштів на рахунок, закритий банком, був здійснений з вини позивача, який не виконав умови договору про негайне повідомлення відповідача про зміну реквізитів, зазначених у п. 9 договору. Відтак, всі негативні наслідки, пов'язані з таким простроченням покладаються на позивача. Тому саме він, а не відповідач, має звертатися до банку про відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок невиконання останнім свого обов'язку щодо видачі коштів належному отримувачу або їх повернення платнику.