ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
03 липня 2014 року Справа № 5013/1716/12
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого - суддіДерепи В.І.,суддів :Бондар С.В., Грека Б.М., - (доповідача у справі)розглянувши у відкритому судо-вому засіданні касаційну скаргуПублічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"на ухвалуДніпропетровського апеляційного господарського суду від 17.04.14у справі№5013/1716/12господарського суду Кіровоградської областіза позовомПублічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"доВідкритого акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "Кіровоградгаз"простягнення сумиза участю представників від:позивачаДанилевський О.М. (дов. від 18.04.14)відповідачаВолошина О.О. (дов. від 03.04.14)
В С Т А Н О В И В :
Ухвалою господарського суду Кіровоградської області від 20.03.14 (суддя - Тимошевська В.В.) припинено стягнення за наказом від 26.06.13 №5013/1716/12, виданим на виконання постанови Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 19.06.13 у частині стягнення 193258,57 грн. пені. Видано новий наказ на виконання рішення господарського суду Кіровоградської області від 14.10.13 та постанови Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 27.11.13 про стягнення з Відкритого акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "Кіровоградгаз" на користь Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" 963 865,83 грн. 10.04.14 позивачем зазначена ухвала оскаржена до апеляційної інстанції.
Ухвалою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 17.04.14 (колегія суддів у складі: головуючий-суддя Герасименко І.М., судді: Сизько І.А., Кузнецова І.Л.) відмовлено скаржнику у прийнятті апеляційної скарги та повернуто її без розгляду, з мотивів відсутності такого права на оскарження у положенні ст.106 ГПК України.
Не погоджуючись із судовими актами, позивач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати. Свою позицію скаржник обгрунтовує тим, що при первинному розгляді рішення судів перших двох інстанцій (від 06.03.13 та 19.06.13) були скасовані касаційною інстанцією (постанова від 08.08.13) лише у частині відмови у стягненні пені, а не в частині стягнення пені взагалі, а отже припинення стягнення за наказом від 26.06.13 в частині стягнення пені на суму 193 258,57 грн. і послідуюче винесення нового наказу від 20.03.14 суперечить положенням ч.3 ст.122 ГПК України.
Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Згідно з Конституцією України, права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави, головним обов'язком якої є утвердження і забезпечення прав і свобод людини (частина друга статті 3); органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених Конституцією України межах і відповідно до законів України (частина друга статті 6); в Україні визнається і діє принцип верховенства права, звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується (стаття 8).
Основним Законом України передбачено, що права і свободи людини і громадянина захищаються судом; кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб (частини перша, друга статті 55). Відмова суду в прийнятті позовних заяв, скарг, оформлених відповідно до процесуального закону, є порушенням права на судовий захист, яке за статтею 64 Конституції України не може бути обмежене.
Реалізація права на судовий захист здійснюється, зокрема, шляхом оскарження судових рішень у судах апеляційної інстанції, оскільки перегляд таких рішень в апеляційному порядку гарантує відновлення порушених прав і охоронюваних законом інтересів людини і громадянина. За правовою позицією Конституційного Суду України "правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах" (абзац десятий пункту 9 мотивувальної частини Рішення Конституційного суду України від 30.01.03 № 3-рп/2003).
Отже, право на апеляційне оскарження судових рішень в контексті положень частин першої, другої статті 55, пункту 8 частини третьої статті 129 Конституції України є складовою права кожного на звернення до суду.
Однією з основних засад судочинства є забезпечення апеляційного оскарження рішення суду, крім випадків, встановлених законом (пункт 8 частини третьої статті 129 Основного Закону України), що передбачає можливість перевірки в апеляційному порядку судових рішень. Це конституційне положення реалізовано розділі ХІІ Господарського процесуального кодексу України, в якій врегульовано питання апеляційного оскарження судових рішень і ухвал. Зокрема, у статті 106 Господарського процесуального кодексу України наведено перелік ухвал суду першої інстанції, що можуть бути оскаржені в апеляційному порядку окремо від рішення суду.
Розглядаючи положення пункту 8 частини третьої статті 129 Конституції України, Конституційний Суд України у своєму рішенні №3-рп/2010 від 27.01.10 дійшов висновку, що апеляційне оскарження судового рішення можливе у всіх випадках, крім тих, коли закон містить заборону на таке оскарження.
Виходячи із системного аналізу положення пункту 18 частини першої статті 122 Господарського процесуального кодексу України ухвали припинення стягнення за судовим наказом підлягають апеляційному оскарженню. Відсутність такої можливості може призвести до порушення конституційної засади судочинства - рівності усіх учасників судового процесу перед законом і судом (пункт 2 частини третьої статті 129 Конституції України).
Позбавлення стягувача його права оскаржити ухвалу про припинення стягнення за судовим наказом спричинило б порушення законних прав та інтересів стягувача, раніше захищених судом. Необґрунтоване припинення стягнення за наказом та відмова у апеляційному оскарженні фактично унеможливлює виконання прийнятого судового рішення, яке набрало законної сили.
Про неможливість вихолощення права, встановленого судовим рішенням, неодноразово вказував також Європейський суд з прав людини. Згідно статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" від 23 лютого 2006 року, суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Відповідно до параграфа 72 рішення Європейського суду з прав людини від 25.07.02 (рішення чинне з 06.11.02) в справі "Совтрансавто-Холдінг" проти України" у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів (аналогічний висновок мається також і в рішенні Суду по справі "Брумареску проти Румунії", параграф 61).
За змістом ст.106 Господарського процесуального кодексу України заперечення на ухвали, які не підлягають оскарженню окремо від рішення суду, включаються до апеляційної скарги на рішення суду. Це положення слід розуміти так, що будь-яка ухвала суду підлягає перегляду в апеляційному порядку самостійно або разом з рішенням суду. Однак особливість ухвали про припинення стягнення за наказом полягає в тому, що вона приймається на стадії виконання судового рішення і оскаржити її одночасно з оскарженням рішення суду неможливо, тому ця ухвала може бути оскаржена лише самостійно.
При тлумаченні пункту 18 частини першої статті 106 Господарського процесуального кодексу України в контекстному взаємозв'язку із ст. 122 Господарського процесуального кодексу України, суд касаційної інстанції зауважує, що поняття "внесення виправлень до наказу, визнання наказу таким, що не підлягає виконанню" та "припинення стягнення за наказом"; є взаємопов'язаними, стосуються одного й того ж виконавчого документа, є схожими за змістом і породжують однакові правові наслідки. Судовий порядок оскарження ухвали суду про припинення стягнення за наказом є гарантією права кожного на судовий захист, стабільності та законності у виконанні судових рішень.
Апеляційним судом ці положення не були взяті до уваги, внаслідок чого апеляційний суд безпідставно самоусунувся від здійснення апеляційного перегляду ухвали господарського суду Кіровоградської області. За таких обставин ухвала Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 17.04.14 підлягає скасуванню, а справа - направленню до Дніпропетровського апеляційного господарського суду для здійснення апеляційного провадження.
На підставі наведеного, керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119, 11111 ГПК України Вищий господарський суд України,
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" задовольнити частково. Ухвалу Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 17.04.14 у справі №5013/1716/12 скасувати. Справу №5013/1716/12 направити до Дніпропетровського апеляційного господарського суду для здійснення апеляційного провадження.
Головуючий - суддя В.І. Дерепа
Судді С.В. Бондар
Б.М. Грек
Сервіси для юристів