ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
03 березня 2015 року Справа № 30/402 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого Овечкіна В.Е.,суддів :Чернова Є.В., Цвігун В.Л.,за участю представників:позивача -Глобенко Л.В.,відповідача-1 відповідача-2 відповідача-3 відповідача-4 третіх осіб прокуратури-не з'явились, -не з'явились, -ОСОБА_5, -ОСОБА_6, -ОСОБА_7, -ОСОБА_8,розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу заступника прокурора м.Києвана рішення та постанову господарського суду м.Києва від 10.11.2014 Київського апеляційного господарського суду від 12.01.2015у справі№30/402за позовомзаступника прокурора м.Києва в інтересах держави в особі територіальної громади м.Києва в особі Київської міської радидо 1.Управління з питань комунального майна, приватизації та підприємництва Шевченківської районної у м.Києві ради, 2.Шевченківської районної у м.Києві ради, 3.ОСОБА_5., 4.ОСОБА_11(треті особи- КП "Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна", Науково-дослідний центр судової експертизи з питань інтелектуальної власності, Товарна біржа "Перша універсальна біржа "Україна")провизнання недійсним договору купівлі-продажу від 20.10.2010, визнання права власності на нежиле приміщення та зобов'язання ОСОБА_11 повернути майно у комунальну власність ВСТАНОВИВ:
Рішенням господарського суду м.Києва від 28.01.2013 (судді: Ониськів О.М., Васильченко Т.В., Жагорнікова Т.О.), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 12.06.2013 (судді: Смірнова Л.Г., Гончаров С.А., Чорна Л.В.) та постановою Вищого господарського суду України від 24.12.2013 (судді: Запорощенко М.Д., Акулова Н.В., Владимиренко С.В.), позов задоволено повністю у зв'язку з обґрунтованістю позовних вимог.
Рішенням господарського суду м.Києва від 10.11.2014 (суддя Мудрий С.М.), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 12.01.2015 (судді: Федорчук Р.В., Лобань О.І., Майданевич А.Г.), заяву ОСОБА_5 від 06.10.2014 про перегляд за нововиявленими обставинами рішення господарського суду м.Києва від 28.01.2013 у даній справі задоволено шляхом скасування вказаного рішення та припинення провадження у справі на підставі п.1 ч.1 ст.80 ГПК України у зв'язку з непідвідомчістю господарському суду спору за участю фізичних осіб (відповідача-3 та відповідача-4), які не є підприємцями.
Заступник прокурора м.Києва в поданій касаційній скарзі просить рішення від 10.11.2014 та постанову від 12.01.2015 скасувати, відмовити в задоволенні заяви ОСОБА_5 про перегляд за нововиявленими обставинами рішення господарського суду м.Києва від 28.01.2013, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права, а саме ст.ст.12,43,80,112,113 ГПК України. Зокрема, скаржник наголошує на тому, що про факт перебування ОСОБА_12 у шлюбі з ОСОБА_13 на момент придбання спірного нерухомого майна, а, отже, і про обставини щодо спільної сумісної власності подружжя на спірну нерухомість, ОСОБА_5 могло бути відомо та достеменно було відомо ще з моменту підписання ним та ОСОБА_12 договору купівлі-продажу від 22.06.2012, згідно п.3.1 якого ОСОБА_13 (дружина) надала ОСОБА_12 (чоловіку) згоду на придбання нежилих приміщень на АДРЕСА_1 що свідчить про пропуск місячного процесуального строку на звернення із заявою про перегляд рішення за нововиявленими обставинами. Крім того, на думку прокуратури, місцевий господарський суд безпідставно припинив провадження у справі, не врахувавши того, що оспорюваний договір купівлі-продажу від 20.10.2010 укладено між Управлінням з питань комунального майна, приватизації та підприємництва Шевченківської районної у м.Києві ради та ОСОБА_5 за наслідками аукціону, проведеного в процедурі приватизації, а тому цей спір підлягає вирішенню у господарських судах України.
Колегія суддів, перевіривши фактичні обставини справи на предмет правильності застосування судами попередніх інстанцій норм процесуального права, заслухавши пояснення присутніх у засіданні представників позивача, відповідача-3, відповідача-4, прокуратури та третьої особи, дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, а оскаржувані рішення та постанова - скасуванню з передачею справи на розгляд господарського суду м.Києва зі стадії прийняття до провадження заяви ОСОБА_5 від 06.10.2014 про перегляд за нововиявленими обставинами рішення господарського суду м.Києва від 28.01.2013 з наступних підстав.
Залишаючи без змін рішення від 10.11.2014 апеляційний суд виходив з того, що:
Заява відповідача-3 про перегляд рішення господарського суду м.Києва від 28.01.2013 в порядку, передбаченому ст.112 ГПК України, мотивована тим, що нововиявленою обставиною є факт перебування спірного майна на час розгляду справи №30/402 у спільній сумісній власності подружжя (ОСОБА_11 та ОСОБА_13.), про що відповідач-3 не міг знати, оскільки питання про наявність інших власників спірного майна та сімейний стан ОСОБА_11 судами першої, апеляційної та касаційної інстанцій не з'ясовувалися. У зв'язку з наведеним, відповідач-3 вважає, що виявлення співвласника спірного майна (ОСОБА_13.) тягне за собою його залучення до участі у справі №30/402 як іншого відповідача з тієї підстави, що рішення у даній справі може вплинути на права ОСОБА_13 щодо майна, яке є спільною сумісною власністю подружжя.
Підставами для перегляду судових рішень господарського суду за нововиявленими обставинами є, зокрема, істотні для справи обставини, що не були і не могли бути відомі особі, яка звертається із заявою, на час розгляду справи (п.1 ч.2 ст.112 ГПК).
Судом першої інстанції в рішенні від 10.11.2014 вірно встановлено, що ОСОБА_11 та ОСОБА_13 є подружжям, що підтверджується свідоцтвом про шлюб від 08.10.2011 серія НОМЕР_1 (а.с.23 том 6). Доказів припинення шлюбу матеріали справи не містять.
Як вбачається з наявних у справі доказів, ОСОБА_11 придбав спірне майно у ОСОБА_5 за договором купівлі-продажу від 22.06.2012. Також у рішенні від 28.01.2013 судом встановлено, що ОСОБА_11 є добросовісним набувачем.
Згідно з ч.3 ст.368 ЦК України та ч.1 ст.60 Сімейного кодексу України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності.
З урахуванням вищенаведеного, суд першої інстанції в своєму рішенні від 10.11.2014 дійшов вірного висновку, що станом на момент ухвалення судом рішення від 28.01.2013 у справі №30/402 ОСОБА_13, як фізична особа (дружина ОСОБА_11.), в силу приписів ст.368 ЦК України та ст.60 Сімейного кодексу України з 22 червня 2012 року набула право спільної сумісної власності на спірне майно на підставі закону.
Таким чином, ОСОБА_13, як фізична особа, є співвласницею спірного майна, і таке право набуте нею не як учасником приватизації, а на підставі названих положень законодавства.
Апеляційна інстанція вказала, що з тексту договору купівлі-продажу від 22.06.2012 (а.с.60-61 том 3) не вбачається та матеріали даної справи не містять інформації щодо наявності правочину, який би змінював передбачений законом режим спільної сумісної власності подружжя, зокрема, припиняв би право власності ОСОБА_13 на спірне майно.
Суд також відзначив, що в своєму клопотанні про залучення іншого відповідача (ОСОБА_11) прокурор не вказував інших власників спірного майна.
З огляду на викладене, апеляційний суд зазначив, що співвласник спірного майна ОСОБА_13 повинна була бути залучена до участі у справі як співвідповідач, оскільки у спірних правовідносинах вона виступає як зобов'язана особа.
Однак, при цьому, як вірно встановлено судом першої інстанції в рішенні від 10.11.2014, суди першої, апеляційної та касаційної інстанцій, приймаючи рішення у даній справі, питання про наявність інших співвласників спірного майна та сімейний стан ОСОБА_11 не досліджували, а тому той факт, що спірне майно на час розгляду справи судом перебуває у спільній сумісній власності ОСОБА_11 та ОСОБА_13, не міг бути відомий заявнику (ОСОБА_5.).
Отже, існування вищезазначеної обставини є істотною для прийняття рішення у справі №30/402, а тому рішення господарського суду м.Києва від 28.01.2013 у справі №30/402 підлягає перегляду в порядку п.1 ч.2 ст.112 ГПК України.
Відповідно до ч.8 ст.114 ГПК України у разі скасування судового рішення за результатами його перегляду за нововиявленими обставинами справа розглядається господарським судом за правилами, встановленими цим Кодексом.
Також судом першої інстанції враховано роз'яснення Пленуму Вищого господарського суду України, викладені в п.1.6 постанови "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" від 26.12.2011 №18, про те, що згідно зі ст.21 ГПК України сторонами у судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути підприємства та організації, зазначені у ст.1 цього Кодексу. Це правило встановлено лише для сторін в судовому процесі і не стосується третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору.
Пунктом 1 ч.1 ст.80 ГПК України передбачено, що господарський суд припиняє провадження у справі, якщо спір не підлягає вирішенню в господарських судах України.
Отже, враховуючи вищенаведене, апеляційна інстанція зазначила, що судом першої інстанції правомірно припинено провадження у справі №30/402 в порядку, визначеному п.1 ч.1 ст.80 ГПК України, оскільки позовні вимоги заявлені прокурором до фізичних осіб ОСОБА_5 та ОСОБА_11, які, у свою чергу, не є підприємцями.
Однак, колегія не може погодитися з передчасними висновками апеляційного суду з огляду на таке.
Приписами ч.2 ст.1 та п.1 ч.1 ст.12 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що у випадках, передбачених законодавчими актами України, до господарського суду мають право також звертатися державні та інші органи, фізичні особи, що не є суб'єктами підприємницької діяльності. Господарським судам підвідомчі справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні господарських договорів, у тому числі щодо приватизації майна, та з інших підстав, крім спорів про приватизацію державного житлового фонду.
Як роз'яснено в п.п.3.1,3.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 24.10.2011 №10 "Про деякі питання підвідомчості і підсудності справ господарським судам", господарський спір підвідомчий господарському суду, зокрема, за таких умов: участь у спорі суб'єкта господарювання; наявність між сторонами, по-перше, господарських відносин, врегульованих Цивільним кодексом України, Господарським кодексом України, іншими актами господарського і цивільного законодавства, і, по-друге, спору про право, що виникає з відповідних відносин; наявність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення спору господарським судом; відсутність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення такого спору судом іншої юрисдикції. Таким чином, господарські суди на загальних підставах вирішують усі спори між суб'єктами господарської діяльності, а також спори, пов'язані з приватизацією державного та комунального майна (крім спорів про приватизацію державного житлового фонду), в тому числі спори про визнання недійсними відповідних актів органів місцевого самоврядування та органів приватизації, а також спори зі справ, що виникають з корпоративних відносин. З огляду на приписи ч.2 ст.1 та ст.12 ГПК зазначені справи підвідомчі господарським судам і в тому разі, якщо сторонами в судовому процесі виступають фізичні особи, що не є суб'єктами підприємницької діяльності.
Отже, за змістом ч.2 ст.1 та п.1 ч.1 ст.12 Господарського процесуального кодексу України, господарським судам підвідомчі усі спори щодо приватизації державного та комунального майна нежилого призначення навіть у випадку, коли покупцем такого майна є фізична особа (громадян України), яка не має статусу приватного підприємця (абзац 2 ч.1 ст.8 Закону України "Про приватизацію державного майна"), оскільки за своєю правовою природою приватизаційні правовідносини між продавцями та покупцями мають господарський характер. Це обумовлено тим, що в процесі приватизації на аукціоні, за конкурсом чи способом викупу, органом приватизації на користь фізичної особи відчужується майно нежилого призначення (нежилі приміщення, обладнання, цілісні майнові комплекси державних підприємств тощо), яке може використовуватися саме в господарській діяльності, але аж ніяк не для задоволення особистих чи житлових потреб фізичної особи (житловий будинок, квартира тощо).
Сервіси для юристів