Постанова ВГСУ від 03.02.2016 року у справі №910/23512/15

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 лютого 2016 року Справа № 910/23512/15

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Черкащенко М.М. (головуючий), Вовк І.В. (доповідач), Нєсвєтова Н.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Клондайк-Електро" на постанову Київського апеляційного господарського суду від 03.12.2015 року у справі 910/23512/15 за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Охоронна агенція "Ратник" до товариства з обмеженою відповідальністю "Клондайк-Електро" про стягнення заборгованості,

ВСТАНОВИВ:

У вересні 2015 року позивач звернувся до господарського суду міста Києва з позовною заявою до відповідача про стягнення заборгованості в сумі 167 232,74 грн. у зв'язку з невиконанням зобов'язання з оплати отриманого товару за договором купівлі-продажу від 06.07.2015 року № 06-07/2015.

Рішенням господарського суду міста Києва від 13.10.2015 року (суддя Паламар П.І.) позов задоволено та стягнуто з відповідача на користь позивача заборгованість в сумі 167 232,74 грн.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 03.12.2015 року (судді Куксов В.В., Яковлєв М.Л., Гончаров С.А.) зазначене рішення суду першої інстанції залишено без змін.

У касаційній скарзі відповідач вважає, що судом апеляційної інстанції порушено і неправильно застосовано норми матеріального та процесуального права, і тому просить прийняту ним постанову скасувати, та в позові відмовити.

Відзив на касаційну скаргу від позивача до суду не надходив.

Клопотання відповідача про зупинення провадження в справі не підлягає задоволенню відповідно до ст. 1117 ГПК України, якою визначено межі перегляду справи в касаційній інстанції.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи і прийняті в ній судові рішення, суд касаційної інстанції вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як вбачається із матеріалів справи, що 06.07.2015 року між ТОВ "Охоронна агенція "Ратник" (продавець) та ТОВ "Клондайк-Електро" (покупець) укладено договір купівлі-продажу № 06-07/2015, за умовами якого продавець зобов'язався передати товар у власність покупцю, а останній - прийняти товар та сплатити за нього на умовах договору.

Пунктом 3 договору передбачено, що продавець зобов'язаний передати товар покупцю у повному обсязі протягом трьох днів з моменту підписання договору. Перехід права власності відбувається в момент передачі товару, що оформляється видатковою накладною. Доставка товару здійснюється покупцем шляхом самовивозу зі складу продавця.

Відповідно до п. 4.3 договору оплата за товар здійснюється шляхом перерахування покупцем грошових коштів на рахунок продавця на підставі рахунку, виписаного продавцем.

За видатковою накладною від 06.07.2015 року № РН-0000003 продавець передав, а покупець прийняв товар на загальну суму 167 232,74 грн., проте його оплату не здійснив.

Предметом даного судового розгляду є вимоги продавця до покупця про стягнення заборгованості у зв'язку з невиконанням зобов'язання з оплати одержаного за договором купівлі-продажу товару.

Висновок судів попередніх інстанцій про задоволення позову обґрунтовано встановленням обставин порушення відповідачем договірних зобов'язань з оплати отриманого товару.

Відповідно до ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Статтею 526 ЦК України встановлено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно з ч. 1 ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Зі змісту наведеної норми вбачається, що за загальним правилом обов'язок покупця оплатити товар виникає після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього. Це правило діє, якщо спеціальними правилами або договором купівлі-продажу не встановлено інший строк оплати. Отже, обов'язок відповідача оплатити товар (з огляду на приписи ст. 692 ЦК України) виникає з моменту його прийняття.

Зазначена правова позиція у подібних правовідносинах викладена у постанові Верховного суду України від 30.09.2014 року № 3-121гс.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що продавцем було поставлено товар на суму 167 232,74 грн. на підставі видаткової накладної від 06.07.2015 року, яка підписана уповноваженими представниками обох сторін та скріплена печатками товариств, відтак у покупця виник обов'язок щодо його оплати не пізніше 07.07.2015 року.

Разом з тим, судом апеляційної інстанції правильно зазначено, що загальні положення ст. 530 ЦК України не можуть бути застосовані до спірних правовідносин, оскільки термін виконання зобов'язання, що випливає з правовідносин купівлі-продажу, чітко визначений спеціальною нормою права, а саме ст. 692 ЦК України, відповідно до якої покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього.

Крім того, касаційна інстанція звертає увагу, що рахунок-фактура є документом, який містить тільки платіжні реквізити, на які потрібно перерахувати кошти.

Ненадання рахунку-фактури не є відкладальною умовою у розумінні ст. 212 ЦК України та не є простроченням кредитора у розумінні ст. 613 ЦК України, тому наявність чи відсутність рахунку-фактури не звільняє відповідача від обов'язку оплатити товар (постанова Верховного Суду України від 29.09.2009 року у справі № 37/405).