ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
02 грудня 2014 року Справа № 910/7269/14
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
Ткаченко Н.Г. - головуючого, Катеринчук Л.Й., Куровського С.В. - доповідача,за участю представників:
ДПІ у Солом'янському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві - Пісної Д.В. (дов. від 26.09.2013),
розглянувши у відкритому судовому засіданні
касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Солом'янському районі
Головного управління Міндоходів у м.Києві
на постанову Київського апеляційного господарського суду від 23.09.2014
та ухвалу господарського суду м. Києва від 23.05.2014
(в частині встановлення оплати послуг арбітражного керуючого)
у справі № 910/7269/14 господарського суду міста Києва
за заявою Державної податкової інспекції у Солом'янському районі
Головного управління Міндоходів у м.Києві
до Приватного підприємства "Тулуза-Центр"
про визнання банкрутом,
встановив:
Ухвалою господарського суду м. Києва від 23.05.2014 (суддя Баранов Д.О.), зокрема: встановлено оплату послуг арбітражного керуючого Бандоли О.О. у розмірі двох мінімальних заробітних плат за кожен місяць виконання повноважень за рахунок коштів заявника, починаючи з дати його призначення до моменту прийняття комітетом кредиторів відповідного рішення про встановлення оплати послуг розпорядника майна.
Постановою Київського апеляційного господарського суду від 23.09.2014 (колегія суддів у складі: Остапенко О.М. - головуючий, Копитова О.С., Пантелієнко В.О.) змінено п. 2 ухвали господарського суду м. Києва № 910/7269/14 від 23.05.2014, викладено його у наступній редакції: "Визнати безспірні вимоги Державної податкової інспекції у Солом'янському районі ГУ Міндоходів у м. Києві у розмірі 93 616 318,57грн." В іншій частині ухвалу господарського суду м. Києва № 910/7269/14 від 23.05.2014 залишено без змін.
В касаційній скарзі Державна податкова інспекція у Солом'янському районі Головного управління Міндоходів у м.Києві (далі ДПІ), посилаючись на порушення та невірне застосування судами норм матеріального права, просить скасувати вищевказані постанову суду апеляційної інстанції та ухвалу суду першої інстанції в частині визначення джерела оплати грошової винагороди розпоряднику майна за рахунок коштів ініціюючого кредитора і прийняти в цій частині нове рішення, яким визначити джерелом сплати грошової винагороди розпоряднику майна кошти боржника, При цьому вказує, що судом апеляційної інстанції не було надано належної правової оцінки тому, що при визначені джерела сплати грошової винагороди розпоряднику майна судом першої інстанції замість ч. 5 ст. 115 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", яка підлягала застосуванню, було помилково застосовано ч. 2 ст. 115 Закону про банкрутство.
Обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши наявні матеріали справи, проаналізувавши застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Згідно із частиною 1 ст. 2 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (у редакції Закону України від 22.12.2011 року N 4212-VI) (далі - Закон про банкрутство) провадження у справах про банкрутство регулюється цим Законом, Господарським процесуальним кодексом України, іншими законодавчими актами України.
Відповідно до змісту ч. 9 ст. 16 Закону про банкрутство, в ухвалі про порушення провадження у справі про банкрутство зазначається, зокрема, про призначення розпорядника майна, встановлення розміру оплати його послуг та джерела їх сплати.
Як вбачається з матеріалів справи, ухвалою господарського суду м. Києва від 23.05.2014 порушено провадження у справі про банкрутство ПП "Тулуза-Центр", визнано грошові вимоги ДПІ у Солом'янському районі до боржника, введене процедуру розпорядження майном боржника, розпорядником майна призначено арбітражного керуючого Бандолу О.О., якому встановлено оплату послуг у розмірі двох мінімальних заробітних плат за кожен місяць виконання повноважень за рахунок коштів заявника, починаючи з дати його призначення до моменту прийняття комітетом кредиторів відповідного рішення про встановлення оплати послуг розпорядника майна.
ДПІ не погоджується з вищевказаними судовими рішення в частині порядку та способу оплати послуг арбітражного керуючого з посиланням на те, що ДПІ є державною, бюджетною установою, кошторисом якої не передбачено витрат на покриття таких зобов'язань, а тому просить застосувати положення ч. 5 ст. 115 Закону щодо джерела фінансування грошової винагороди розпоряднику майна.
Порядок визначення та сплати грошової винагороди та відшкодування витрат арбітражного керуючого врегульовано у статті 115 Закону про банкрутство.
Згідно з п. 1 ст. 115 Закону про банкрутство арбітражний керуючий (розпорядник майна, керуючий санацією, ліквідатор) виконує повноваження за грошову винагороду.
В силу п. 2 ст. 115 Закону про банкрутство, грошова винагорода арбітражного керуючого за виконання повноважень розпорядника майна визначається в розмірі двох мінімальних заробітних плат за кожний місяць виконання ним повноважень або в розмірі середньомісячної заробітної плати керівника боржника за останні дванадцять місяців його роботи до порушення провадження у справі про банкрутство, якщо такий розмір перевищує дві мінімальні заробітні плати. Розмір грошової винагороди арбітражного керуючого за виконання повноважень розпорядника майна не може перевищувати п'яти мінімальних заробітних плат за кожний місяць виконання ним повноважень. Право вимоги грошової винагороди виникає в арбітражного керуючого в останній день кожного календарного місяця виконання ним повноважень розпорядника майна боржника. Сплата грошової винагороди арбітражному керуючому (розпоряднику майна) здійснюється шляхом її авансування заявником (кредитором або боржником) у розмірі, зазначеному у цій частині. Сума авансованого платежу вноситься на депозитний рахунок нотаріуса та виплачується арбітражному керуючому (розпоряднику майна) за кожний місяць виконання ним повноважень розпорядника майна.
Сервіси для юристів