Постанова ВГСУ від 02.11.2016 року у справі №915/391/16

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 листопада 2016 року Справа № 915/391/16 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді: суддів:Іванової Л.Б. (доповідач), Гольцової Л.А., Козир Т.П.,розглянувши касаційну скаргу Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" в особі Миколаївської філії Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" (адміністрація Миколаївського морського порту)на рішенняГосподарського суду Миколаївської області від 13.06.2016та постанову Одеського апеляційного господарського суду від 28.07.2016у справі№ 915/391/16 Господарського суду Миколаївської областіза позовомДержавного підприємства "Адміністрація морських портів України" в особі Миколаївської філії Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" (адміністрація Миколаївського морського порту)доТовариства з обмеженою відповідальністю "Стивідорна інвестиційна компанія"простягнення 497557,91 грн.за участю представників сторін:

позивача:Гаврилко О.О. відповідача: Лях Н.В.

ВСТАНОВИВ:

Державне підприємство "Адміністрація морських портів України" в особі Миколаївської філії Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" (адміністрація Миколаївського морського порту) звернулося до Господарського суду Миколаївської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Стивідорна інвестиційна компанія" про стягнення 497557,91 грн. плати за послугу із забезпечення доступу портового оператора до причалу, що перебуває у віданні адміністрації морських портів України.

Рішенням Господарського суду Миколаївської області від 13.06.2016 у справі № 915/391/16 (суддя Семенчук Н.О.), залишеним без змін постановою Одеського апеляційного господарського суду від 28.07.2016 (колегія суддів у складі: головуючого судді Будішевської Л.О., суддів Мишкіної М.А., Таран С.В.), у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись із рішенням першої інстанції та постановою суду апеляційної інстанції, Державне підприємство "Адміністрація морських портів України" в особі Миколаївської філії Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" (адміністрація Миколаївського морського порту) звернулося до Вищого господарського суду України із касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішенням Господарського суду Миколаївської області від 13.06.2016 та постанову Одеського апеляційного господарського суду від 28.07.2016 у справі № 915/391/16, прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

Обґрунтовуючи підстави звернення з касаційною скаргою, скаржник посилається на порушення та неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права. Так, скаржник вказує на те, що зобов'язання відповідача по оплаті послуги із забезпечення доступу портового оператора до причалу виникають безпосередньої із закону і не потребує укладення договору; наявність договору сервітуту не виключає стягнення плати за послугу із забезпечення доступу, яка не надається тільки тим портовим операторам, які використовують причали на підставі договору оренди, концесії, спільної діяльності, що не було враховано судами попередніх інстанцій.

26.10.2016 до Вищого господарського суду України надійшов відзив Товариства з обмеженою відповідальністю "Стивідорна інвестиційна компанія" на касаційну скаргу, в якому відповідач просить оскаржувані судові рішення залишити в силі, а касаційну скаргу без задоволення.

02.11.2016 представником позивача до Вищого господарського суду України подані додаткові пояснення.

Сторони згідно з приписами статті 111-4 Господарського процесуального кодексу України були належним чином повідомлені про день, час і місце розгляду касаційної скарги та скористалися передбаченим законом правом на участь у перегляді справи в суді касаційної інстанції.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у касаційній інстанції, обговоривши доводи касаційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування норм матеріального та процесуального права при ухваленні оскаржуваних судових актів, вважає касаційну скаргу такою, що не підлягає задоволенню, з огляду на наступне.

Як встановлено місцевим та апеляційним господарськими судами та підтверджується матеріалами справи, у господарському віданні Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" в особі Миколаївської філії державного підприємства "Адміністрація морських портів України" знаходиться причал № 11, який розташований за адресою: м. Миколаїв, вул. Заводська, 23, що підтверджується наявним в матеріалах справи витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності, індексний номер витягу 11671223 від 28.10.2013.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Стивідорна Інвестиційна Компанія" є портовим оператором морського порту Миколаїв, про що свідчить витяг з Реєстру морських портів України.

10.07.2013 між Державним підприємством "Адміністрація морських портів України" в особі Миколаївської філії державного підприємства "Адміністрація морських портів України" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Стивідорна Інвестиційна Компанія" (далі - "користувач") було укладено договір про встановлення сервітуту А9-А (далі - договір сервітуту).

Як вказано у преамбулу договору сервітуту, він укладений у зв'язку з необхідністю виконання користувачем комплексу робіт і послуг, пов'язаних з перевалкою вантажів (навантажувально-розвантажувальних робіт) через причал № 11 та з використанням причальної інфраструктури (залізничні колії та підкранові колії), а також забезпечення володільцем можливості користування користувачем вказаними причалами та причальною інфраструктурою.

Відповідно до пункту 1.1 договору сервітут встановлюється щодо користування причалом та причальною інфраструктурою, який розташований за адресою: 54020, м. Миколаїв, вул. Заводська, 23.

Згідно із п.п. 2.1, 3.1 договору сервітут встановлюється для можливості здійснення користувачем навантажувально-розвантажувальних робіт через причал з використанням причальної інфраструктури. Видом права сервітуту є право користування майном (причалом та причальною інфраструктурою) згідно з "Планом-схемою причалу № 11 та причальної інфраструктури" (додаток № 1, який є невід'ємною частиною цього договору), наступною довжиною:

- причал № 11 (інв. №1031038) - 209,0 м.п, технологічна ширина 14,60 м.п;

- залізничні колії №№ 33, 36 (інв. №№1031083, 1031084) - 418,00 м.п;

- підкранові колії (інв. № 1031067) - 182,0 м.п у дві нитки.

Пунктом 3.2 договору сервітуту визначено, що сервітут полягає у можливості вільного та безперешкодного користування користувачем причалом та причальною інфраструктурою, визначених вище у пункті 3.1 даного договору.

У пунктах 4.1, 4.2 договору сервітуту передбачено, що зміст права сервітуту полягає у наданні права користування причалом та причальною інфраструктурою згідно з пунктом 3.1 договору; сервітут є строковим та оплатним.

Згідно із пунктами 4.4, 4.5 договору сервітут, встановлений за даним договором, є речовим правом користувача, має абсолютний характер і підлягає захисту від неправомірних дій невизначеного кола осіб відповідно до діючого законодавства України; сервітут не позбавляє володільця, щодо якого він встановлений, права володіння та користування причалом та причальною інфраструктурою.

Пунктами 5.1-5.7 договору сервітуту узгоджено розмір плати за користування сервітутом щодо причалу № 11 та причальної інфраструктури, а також порядок проведення розрахунків.

Договір набирає чинності з моменту підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення печатками сторін та діє протягом 10 (десяти) років з набуття чинності (п. 14.1 договору).

Додатковою угодою № 1 від 08.08.2013 до договору сторонами внесено зміни в частині розміру та порядку внесення плати за сервітут, порядку проведення розрахунків, режиму експлуатації тощо.