Постанова ВГСУ від 02.11.2016 року у справі №915/2115/14

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 листопада 2016 року Справа № 915/2115/14 Вищий господарський суд України у складі колегії:

Головуючого:Студенця В.І.,суддів:Васищака І.М., Малетича М.М.,за участю представників сторін позивача - не з"явився;; відповідача - Лях Н.В.; розглянувши касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "АДМ Трейдінг Україна"на ухвалуОдеського апеляційного господарського суду від26.10.2015у справі№ 915/2115/14за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "АДМ Трейдінг Україна"доТовариства з обмеженою відповідальністю "Зерноприймальний комплекс "Інтерагротранс"простягнення вартості майна

В С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю "АДМ Трейдінг Україна" (далі - ТОВ "АДМ Трейдінг Україна") звернулось до Господарського суду Миколаївської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Зерноприймальний комплекс "Інтерагротранс" (далі - ТОВ "Зерноприймальний комплекс "Інтерагротранс") про витребування макухи соняшникової у кількості 10 695, 150 тон, що була передана на зберігання ТОВ "Зерноприймальний комплекс "Інтерагротранс" на підставі договору складського зберігання № 14 від 27.05.2013.

Ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 19.12.2014 порушено провадження у справі № 915/2115/14 за позовом ТОВ "АДМ Трейдінг Україна" до ТОВ "Зерноприймальний комплекс "Інтерагротранс" про витребування майна з чужого незаконного володіння.

До прийняття рішення по суті спору ТОВ "АДМ Трейдінг Україна" подало заяву про зміну предмету позову, в якій просило стягнути з ТОВ "Зерноприймальний комплекс "Інтерагротранс" на користь ТОВ "АДМ Трейдінг Україна" 39 037 297, 50 грн вартості макухи соняшникової, що була передана у кількості 10 695, 150 тон на зберігання ТОВ "Зерноприймальний комплекс "Інтерагротранс" на підставі договору складського зберігання № 14 від 27.05.2013.

Рішенням Господарського суду Миколаївської області (суддя Коваль С.М.) від 22.09.2015 в задоволенні позову відмовлено.

Постановою Одеського апеляційного господарського суду (колегія суддів у складі: головуючий суддя Бєляновський В.В., судді Величко Т.А., Філінюк І.Г.) від 30.06.2016 рішення Господарського суду Миколаївської області від 22.09.2015 залишено без змін.

Не погоджуючись з постановою Одеського апеляційного господарського суду від 30.06.2016 та рішенням Господарського суду Миколаївської області від 22.09.2015, ТОВ "АДМ Трейдінг Україна" подало касаційну скаргу, в які просить оскаржувані судові рішення скасувати, ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити повністю.

Касаційна скарга мотивована тим, що судами попередніх інстанцій порушено норми матеріального права, а саме ч. 1 ст. 950, п. 1 ч. 1 ст. 951 ЦК України, а також норми процесуального права, зокрема, ст.ст. 33, 43 ГПК України.

Ухвалою Вищого господарського суду України від 10.10.2016 касаційну скаргу ТОВ "АДМ Трейдінг Україна" прийнято до провадження та призначено до розгляду на 02.11.2016.

На адресу суду 20.10.2016 від ТОВ "АДМ Трейдінг Україна" надійшло клопотання про розгляд справи без участі представника.

Від ТОВ "Зерноприймальний комплекс "Інтерагротранс" надійшов відзив на касаційну скаргу ТОВ "АДМ Трейдінг Україна", в якому відповідач просив відмовити в її задоволенні, а оскаржувані рішення судів попередніх інстанцій залишити без змін.

Колегія суддів, розглянувши наявні матеріали, заслухавши пояснення представника відповідача, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування норм матеріального і процесуального права вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.

Як встановлено господарськими судами між "Зерноприймальний комплекс "Інтерагротранс" (зерновий склад) та ТОВ "Альфред С.Топфер Інтернешенал (Україна)" (поклажодавець), правонаступником якого згідно з статутом є ТОВ "АДМ Трейдінг Україна", 27.05.2013 було укладено договір № 14 складського зберігання, за умовами якого поклажодавець передає макуху соняшникову, на основі ГОСТу 80-06-насипом (далі - продукція) по якості не більше обмежувальних показників якості діючої нормативної документації на відповідний вид продукції та показників, визначених у п.п. 2.1, 2.3, 2.4 даного договору, а зерновий склад приймає продукцію на оплатне відокремлене зберігання у складах, що відповідають умовам ГОСТу 80-96 та іншій діючій нормативній документації, забезпечує переоформлення та зобов'язується повернути продукцію поклажодавцеві або особі, зазначеній ним як одержувач, у стані, передбаченому цим договором та законодавством. Поклажодавець передає продукцію на зберігання по фізичній вазі у кількості узгодженій сторонами: а саме макуха соняшникова у кількості 2000 тн. Кількість та якість продукції, що приймається на зберігання визначається зерновим складом та зазначається у акті приймання-передачі продукції. Продукція зберігається за адресою: м. Миколаїв, пр. Героїв Сталінграду, 117 (п. 1.1, 1.2, 1.3 договору).

Пунктами 3.4-3.6 договору визначено, що склад може зберігати продукцію до пред'явлення поклажодавцем вимоги про її повернення, але у будь-якому разі не пізніше терміну, визначеного п. 8.1 даного договору. Про намір забрати продукцію зі зберігання поклажодавець письмово повідомляє зерновий склад не пізніше ніж за один банківський день до моменту отримання продукції. Відвантаження продукції із зберігання проводиться відповідно до наказу про відпуск, на підставі письмової заяви поклажодавця, скріпленої підписом та печаткою поклажодавця, в його присутності або у присутності його уповноваженого представника, при умові надання першого оригіналу складського документу на зерно та довіреності на отримання ТМЦ. Сторони домовились, що особа, зазначена у довіреності на отримання ТМЦ, виданої поклажодавцем, має повноваження на отримання документів, які зерновий склад видає у відповідності до даного договору.

Відповідно до п.п. 4.1.3, 4.1.4 договору, зерновий склад не пізніше трьох робочих днів з моменту отримання письмової вимоги поклажодавця зобов'язаний провести відвантаження продукції в автомобільний транспорт, наданий поклажодавцем. Зерновий склад зобов'язаний на першу вимогу поклажодавця відвантажити продукцію, навіть якщо строк його зберігання не закінчився, з урахуванням технічних можливостей обладнання та норм відвантаження складу, попередивши склад в строк, обумовлений п. 3.5 договору.

Пунктом 8.1 договору визначено строк зберігання продукції - до 30.09.2013.

Додатковою угодою № 6 від 23.09.2014 до даного договору сторони продовжили строк зберігання продукції до 30.09.2015.

На виконання даного договору позивач передав, а відповідач прийняв на зберігання 10 695,150 т макухи соняшникової, що підтверджується відповідними актами приймання-передачі, наявними в справі, та не заперечується відповідачем.

Предметом спору у даній справі, згідно заяви про зміну предмету позову, є матеріально-правова вимога ТОВ "АДМ Трейдінг Україна" до ТОВ "Зерноприймальний комплекс "Інтерагротранс" про стягнення 39 037 297, 50 грн вартості макухи соняшникової, що була передана у кількості 10 695, 150 т на зберігання ТОВ "Зерноприймальний комплекс "Інтерагротранс" на підставі договору складського зберігання № 14 від 27.05.2013.

Місцевий господарський суд, відмовляючи в задоволенні позовних вимог, виходив з того, що між сторонами було укладено договір складського зберігання, отже, правовідносини сторін регулюються нормами зобов'язального права, які застосовуються до окремих видів угод, а не статтею 1212 ЦК України, на яку посилається позивач як на підставу пред'явлених вимог. Таким чином, у разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер правовідносин виключає можливість застосування до них судом положень частини першої статті 1212 ЦК України, у тому числі й щодо зобов'язання повернути майно потерпілому. Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що позивачем не доведена наявність всіх умов, сукупність яких утворює склад правопорушення, яке є підставою для цивільної відповідальності відповідно до ст. 1212 ЦК України, у зв'язку з чим позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Суд апеляційної інстанції, залишаючи без змін рішення місцевого господарського суду, окрім цього, виходив також з того, що відсутні всі елементи складу цивільного правопорушення, оскільки позивачем не доведено належними та допустимими доказами факт наявності в діях відповідача таких складових як: протиправна поведінка особи, яка заподіяла збитки, наявність збитків та їх розмір, причинний зв'язок між протиправною поведінкою відповідача і збитками, а також в матеріалах справи не міститься доказів, які б підтверджували вину відповідача у завданні збитків, що унеможливлює притягнення останнього до відповідальності у вигляді відшкодування збитків.

Разом з тим, колегія суддів вважає такі висновки судів попередніх інстанцій передчасними з огляду на таке.

У п. 3.12 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" зазначено, що під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення. Підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу.

Відтак зміна предмета позову означає зміну вимоги, з якою позивач звернувся до відповідача, а зміна підстав позову - це зміна обставин, на яких ґрунтується вимога позивача. Одночасна зміна і предмета, і підстав позову не допускається.

Разом з тим не вважаються зміною підстав позову доповнення його новими обставинами при збереженні в ньому первісних обставин та зміна посилання на норми матеріального чи процесуального права. Водночас і посилання суду в рішенні на інші норми права, ніж зазначені у позовній заяві, не може розумітися як вихід суду за межі позовних вимог. У зв'язку з цим господарський суд, з'ясувавши у розгляді справи, що сторона або інший учасник судового процесу в обґрунтування своїх вимог або заперечень послалися не на ті норми, що фактично регулюють спірні правовідносини, самостійно здійснює правильну правову кваліфікацію останніх та застосовує у прийнятті рішення саме такі норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини.