Постанова ВГСУ від 02.09.2014 року у справі №11/18

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 вересня 2014 року Справа № 11/18 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Катеринчук Л.Й. (головуючого-доповідача), Куровського С.В., Поліщука В.Ю.розглянувши касаційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в місті Кіровограді на постанову та ухвалуДніпропетровського апеляційного господарського суду від 15.07.2014 року господарського суду Кіровоградської області від 16.05.2014 року (про розгляд скарги Управління Пенсійного фонду України в місті Кіровограді №2068/08-23 від 26.02.2014 року про зобов'язання арбітражного керуючого Підгорного В.М. визнати та включити до реєстру вимог кредиторів ЗАТ "Механомонтаж-200" поточні вимоги Управління Пенсійного фонду України в місті Кіровограді на суму 256 223, 12 грн.)у справі господарського суду № 11/18 Кіровоградської області за заявою ТОВ "Асоціація "Запоріжметалургмонтаж" до ЗАТ "Механомонтаж-200"про визнання банкрутомліквідаторПідгорний В.М.за відсутності явки в судове засідання представників учасників провадження у справі,

В С Т А Н О В И В :

ухвалою господарського суду Кіровоградської області від 19.03.2010 року за заявою ТОВ "Асоціація "Запоріжметалургмонтаж" (далі - ініціюючого кредитора) порушено провадження у справі №11/18 про банкрутство ЗАТ "Механомонтаж-200" (далі - боржника) за загальною процедурою, передбаченою Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (в редакції Закону України №2343-ХІІ, до внесення змін Законом України №4212-VІ від 22.12.2011 року) (далі - Закон про банкрутство), введено мораторій на задоволення вимог кредиторів, введено процедуру розпорядження майном боржника, розпорядником майна боржника призначено арбітражного керуючого Підгорного В.М. (том 1, а.с. 1-2).

Справа перебуває на стадії ліквідаційної процедури, введеної постановою господарського суду Кіровоградської області від 21.09.2010 року, ліквідатором банкрута призначено арбітражного керуючого Підгорного В.М. (том 4, а.с. 39 - 41).

11.03.2014 року Управління Пенсійного фонду України в місті Кіровограді звернулося до господарського суду зі скаргою №2068/08-23 від 26.02.2014 року, згідно якої просило зобов'язати ліквідатора Підгорного В.М. визнати та включити до реєстру вимог кредиторів боржника поточні вимоги органу Пенсійного фонду України на суму 256 223, 12 грн., що становлять заборгованість боржника з відшкодування фактичних витрат на виплату та доставку пільгових пенсій за списками №1 та №2 особам з числа колишніх працівників підприємства-банкрута за період з 01.11.2012 року по 30.11.2013 року (вх. №735/14) (том 9, а.с. 12 - 20).

Ухвалою господарського суду Кіровоградської області від 16.05.2014 року (суддя Деревінська Л.В.) відмовлено в задоволенні скарги Управління Пенсійного фонду України в місті Кіровограді №2068/08-23 від 26.02.2014 року про зобов'язання арбітражного керуючого Підгорного В.М. розглянути, визнати та включити до реєстру вимог кредиторів ЗАТ "Механомонтаж-200" поточні вимоги Управління Пенсійного фонду України в місті Кіровограді на суму 256 223, 12 грн., що становлять заборгованість банкрута з відшкодування фактичних витрат на виплату та доставку пільгових пенсій за списками №1 та №2 особам з числа колишніх працівників підприємства-банкрута за період з 01.11.2012 року по 30.11.2013 року (том 10, а.с. 214 - 215).

Не погоджуючись з винесеною ухвалою, Управління Пенсійного фонду України в місті Кіровограді (далі - скаржник) звернулося до Дніпропетровського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою (том 11, а.с. 3 - 15), в якій просило скасувати ухвалу суду першої інстанції від 16.05.2014 року (про розгляд скарги Управління Пенсійного фонду України в місті Кіровограді №2068/08-23 від 26.02.2014 року). Скаржник зазначав про необхідність застосування судом загальних норм пенсійного законодавства при нарахуванні органом Пенсійного фонду України заборгованості з відшкодування фактичних витрат на виплату та доставку пільгових пенсій за списками №1 та №2 особам з числа колишніх працівників підприємства-банкрута за періоди, які мали місце після введення у даній справі ліквідаційної процедури.

Постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 15.07.2014 року (колегія суддів у складі: головуючого судді - Вечірка І.О., суддів: Лисенко О.М., Науменка І.М.) апеляційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в місті Кіровограді залишено без задоволення, а ухвалу господарського суду Кіровоградської області від 16.05.2014 року (про розгляд скарги Управління Пенсійного фонду України в місті Кіровограді №2068/08-23 від 26.02.2014 року) у даній справі - без змін (том 11, а.с. 76 - 78).

Не погоджуючись з винесеною постановою, скаржник звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову апеляційного господарського суду від 15.07.2014 року та ухвалу суду першої інстанції від 16.05.2014 року (про розгляд скарги Управління Пенсійного фонду України в місті Кіровограді №2068/08-23 від 26.02.2014 року), аргументуючи порушенням судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, зокрема, статей 1, 23 Закону про банкрутство (в редакції Закону України №2343-ХІІ), статті 1 Закону України "Про збір на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", пункту 2 Прикінцевих положень Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", підпунктів 6.1., 6.8. пункту 6 Інструкції про порядок обчислення і сплати страхувальниками та застрахованими особами внесків на загальнообов'язкове пенсійне страхування до Пенсійного фонду України, затвердженої Постановою правління Пенсійного фонду України №21-1 від 19.12.2003 року.

Скаржник зазначив про те, що чинним законодавством України про пенсійне забезпечення не передбачено припинення нарахування органом Пенсійного фонду України підприємству-боржнику заборгованості з відшкодування фактичних витрат на виплату та доставку пільгових пенсій за списками №1 та №2 особам з числа його колишніх працівників з моменту відкриття щодо підприємства-боржника ліквідаційної процедури. Відтак, на думку скаржника, є помилковими висновки судів попередніх інстанцій про відхилення вимог органу Пенсійного фонду України на загальну суму 256 223, 12 грн., що становлять заборгованість боржника з відшкодування фактичних витрат на виплату та доставку пільгових пенсій за списками №1 та №2 особам з числа колишніх працівників підприємства-банкрута в період з 01.11.2012 року по 30.11.2013 року, з підстав їх нарахування після прийняття постанови про визнання боржника банкрутом та відкриття щодо нього ліквідаційної процедури.

Колегія суддів Вищого господарського суду України, переглянувши у касаційному порядку постанову апеляційного господарського суду від 15.05.2014 року та ухвалу суду першої інстанції від 16.05.2014 року (про розгляд скарги Управління Пенсійного фонду України в місті Кіровограді №2068/08-23 від 26.02.2014 року про зобов'язання арбітражного керуючого Підгорного В.М. визнати та включити до реєстру вимог кредиторів ЗАТ "Механомонтаж-200" поточні вимоги Управління Пенсійного фонду України в місті Кіровограді на суму 256 223, 12 грн.) на підставі встановлених фактичних обставин справи, вивчивши матеріали справи, перевіривши застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, обговоривши доводи касаційної скарги, дійшла висновку про відсутність правових підстав для задоволення касаційної скарги, виходячи з такого.

Відповідно до частини 2 статті 41 Господарського кодексу України (далі - ГПК України), провадження у справах про банкрутство здійснюється у порядку, передбаченому цим кодексом з врахуванням вимог Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", норми якого, як спеціальні норми права, превалюють у застосуванні над загальними нормами Господарського процесуального кодексу України.

Статтею 22 Закону про банкрутство (в редакції Закону України №2343-ХІІ, чинній до 19.01.2013 року) регламентовано, що у випадках, передбачених цим Законом, господарський суд приймає постанову про визнання боржника банкрутом і відкриває ліквідаційну процедуру. Строк ліквідаційної процедури не може перевищувати 12 місяців. Господарський суд може продовжити цей строк, якщо інше не передбачено цим законом.

Пунктом 11 Розділу X Прикінцеві та Перехідні положення Закону про банкрутство (в редакції Закону України №4212-VI від 22.12.2011 року) передбачено, що положення цього Закону застосовуються господарськими судами під час розгляду справ про банкрутство, провадження в яких порушено після набрання чинності цим Законом. Положення цього Закону, що регулюють ліквідаційну процедуру, застосовуються господарськими судами під час розгляду справ про банкрутство, провадження у яких порушено до набрання чинності цим Законом, якщо на момент набрання ним чинності господарським судом не було прийнято постанову про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури.

Отже, суди дійшли вірного висновку про застосування до спірних правовідносин приписів Закону про банкрутство в редакції Закону України №2343-ХІІ, до внесення змін Законом України №4212-VІ від 22.12.2011 року, який набрав чинності 19.01.2013 року, з огляду на те, що ліквідаційну процедуру щодо боржника у даній справі введено постановою господарського суду Кіровоградської області від 21.09.2010 року.

Згідно з частиною 1 статті 5 Закону про банкрутство в редакції до 19.01.2013 року, провадження у справах про банкрутство регулюється цим Законом, Господарським процесуальним кодексом України, іншими законодавчими актами України.

Відповідно до статті 1 Закону про банкрутство в редакції до 19.01.2013 року, кредитор - юридична або фізична особа, яка має у встановленому порядку підтверджені документами вимоги щодо грошових зобов'язань до боржника, щодо виплати заборгованості із заробітної плати працівникам боржника, а також органи державної податкової служби та інші державні органи, які здійснюють контроль за правильністю та своєчасністю справляння єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, податків і зборів (обов'язкових платежів). Поточні кредитори - кредитори за вимогами до боржника, які виникли після порушення провадження у справі про банкрутство.

Частиною 1 статті 23 Закону про банкрутство в редакції до 19.01.2013 року, передбачено, що з дня прийняття господарським судом постанови про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури підприємницька діяльність банкрута завершується закінченням технологічного циклу з виготовлення продукції у разі можливості її продажу; строк виконання всіх грошових зобов'язань банкрута та зобов'язання щодо сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, податків і зборів (обов'язкових платежів) вважається таким, що настав; припиняється нарахування неустойки (штрафу, пені), процентів та інших економічних санкцій по всіх видах заборгованості банкрута; вимоги за зобов'язаннями боржника, визнаного банкрутом, що виникли під час проведення процедур банкрутства, можуть пред'являтися тільки в межах ліквідаційної процедури.

Отже, частиною 1 статті 23 Закону про банкрутство в редакції Закону України №2343-ХІІ, чинній до 19.01.2013 року, передбачено норму права, згідно якої з моменту відкриття ліквідаційної процедури у справі про банкрутство припиняється виникнення поточних зобов'язань боржника зі сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, податків, зборів (обов'язкових платежів), яка є нормою спеціального права та повинна застосовуватися переважно щодо суб'єктів підприємницької діяльності, які перебувають у процедурі банкрутства. Відтак, органи Пенсійного фонду України, як поточні кредитори, можуть звернутися в ліквідаційну процедуру з грошовими вимогами до боржника, які виникли лише за період після порушення провадження у справі про банкрутство і до моменту відкриття ліквідаційної процедури у справі.

Така правова позиція узгоджується з висновками Верховного Суду України згідно Постанови №14/009 від 18.03.2014 року у справі №6/108-09 та Постанови №14/011 від 08.04.2014 року у справі №10/Б-711.

Відповідно до частини 1 статті 33 та частини 2 статті 34 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що ухвалою суду від 19.03.2010 року порушено справу про банкрутство ЗАТ "Механомонтаж-200" за загальною процедурою відповідно до Закону про банкрутство в редакції до набрання чинності змінами, внесеними Законом України №4212-VI від 22.12.2011 року, постановою господарського суду від 21.09.2010 року боржника визнано банкрутом та відкрито відносно нього ліквідаційну процедуру, ліквідатором банкрута призначено арбітражного керуючого Підгорного В.М. (том 1, а.с. 1, 1 - 2, том 4, а.с. 39 - 41).

Судами встановлено, що 11.03.2014 року Управління Пенсійного фонду України в місті Кіровограді звернулося до господарського суду зі скаргою №2068/08-23 від 26.02.2014 року, згідно якої просило зобов'язати ліквідатора Підгорного В.М. визнати та включити до реєстру вимог кредиторів боржника поточні вимоги органу Пенсійного фонду України на суму 256 223, 12 грн., що становлять заборгованість боржника з відшкодування фактичних витрат на виплату та доставку пільгових пенсій за списками №1 та №2 особам з числа колишніх працівників підприємства-банкрута за період з 01.11.2012 року по 30.11.2013 року (вх. №735/14) (том 9, а.с. 12 - 20).

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами, в обґрунтування заявлених до боржника грошових вимог на загальну суму 256 223, 12 грн. органом Пенсійного фонду України надано розрахунки заборгованості боржника з відшкодування фактичних витрат на виплату та доставку пільгових пенсій за списками №1 та №2 особам з числа колишніх працівників підприємства-банкрута за період з 01.11.2012 року по 30.11.2013 року (том 9, а.с. 18 - 19).

Відхиляючи заявлені Управлінням Пенсійного фонду України в Кіровограді грошові вимоги до боржника на загальну суму 256 223, 12 грн., суди виходили з того, що спірні грошові вимоги заявлені за період після визнання боржника банкрутом, що не узгоджується з положеннями статті 23 Закону про банкрутство в редакції Закону України №2343-ХІІ, чинній до 19.01.2013 року, цілісне тлумачення якої дозволяє зробити висновок про те, що з моменту прийняття господарським судом постанови про визнання боржника банкрутом та відкриття щодо нього ліквідаційної процедури в останнього не може виникати нових зобов'язань, у тому числі з відшкодування фактичних витрат на виплату та доставку пільгових пенсій за списками №1 та №2 особам з числа колишніх працівників підприємства-банкрута.

Колегія суддів Вищого господарського суду України зазначає про те, що розбіжності в судовій практиці, які існували на предмет стягнення за період ліквідаційної процедури банкрута заборгованості з відшкодування фактичних витрат на виплату та доставку пільгових пенсій за списками №1 та №2 особам з числа його колишніх працівників було усунено після прийняття Верховним Судом України Постанови №14/009 від 18.03.2014 року у справі №6/108-09 та Постанови №14/011 від 08.04.2014 року у справі №10/Б-711, які є обов'язковими для виконання судами згідно статті 11128 ГПК України на предмет застосування судами нормативно-правових актів, що містять норму права, розтлумачену Верховним Судом України у конкретній постанові. Згідно зазначених постанов, Верховний Суд України дійшов висновку про те, що в ході ліквідаційної процедури боржника, яка здійснюється за Законом України №2343-ХІІ, до внесення змін Законом України №4212-VІ від 22.12.2011 року, відповідно до статті 23 Закону про банкрутство, у боржника не можуть виникати нові зобов'язання щодо відшкодування фактичних витрат на виплату та доставку пільгових пенсій за списками №1 та №2 особам з числа колишніх працівників підприємства-банкрута.