ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
02 серпня 2016 року Справа № 925/2054/15 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів :
головуючого Овечкіна В.Е.,суддівКорнілової Ж.О., Чернова Є.В.,за участю представників:позивача -Ульянов С.М.,відповідача третьої особи-не з'явились, -не з'явились,розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Чорнобаївського районного споживчого товариствана постановуКиївського апеляційного господарського суду від 14.06.2016у справі№925/2054/15за позовомЧорнобаївського районного споживчого товариствадоВиконкому Великоканівецької сільської ради(третя особа- Великоканівецька сільська рада)про визнання незаконними та скасування рішеньвстановив:
Рішенням господарського суду Черкаської області від 09.03.2016 (суддя Дорошенко М.В.) позовні вимоги задоволено повністю. Визнано незаконним та скасовано рішення виконавчого комітету Великоканівецької сільської ради від 25.03.2008 №16 "Про відміну рішення виконкому сільської ради від 08 квітня 2003 року №23". Визнано незаконним та скасовано рішення виконавчого комітету Великоканівецької сільської ради від 28.04.2009 №20 "Про порядок оформлення та видачу свідоцтва на право власності на об'єкти нерухомого майна" в частині оформлення права власності за Великоканівецької сільською радою на такі об'єкти нерухомого майна: нежиле приміщення магазину 114,8кв.м., розташоване за адресою: вул. Котовського, 8/1, і нежиле приміщення магазину 170,1кв.м. з підвалом, розташоване за адресою: вул.Котовського, 8/2.
Рішення мотивоване тими обставинами, що рішення від 08.04.2003 №23 "Про порядок оформлення права власності на об'єкти нерухомого майна" є ненормативним актом органу місцевого самоврядування одноразового застосування, з якого у позивача виникли правовідносини, пов'язані з реєстрацією права власності на приміщення двох магазинів (№15 та №16 по вул. Котовського, 8 (вул. Котовського, 8/1 і 8/2) у с. Великі Канівці). Непроведення державної реєстрації цього права у період з дня прийняття рішення від 08.04.2003 №23 до його скасування не є підставою для припинення цих правовідносин, тому виконавчий комітет Великоканівецької сільської ради не мав права поза волею позивача приймати рішення від 28.04.2009 №20 "Про порядок оформлення та видачу свідоцтва на право власності на об'єкти нерухомого майна" в частині щодо оформлення права власності за Великоканівецької сільською радою на нежилі приміщення магазинів по вул. Котовського, 8/1 та 8/2.
Постановою Київського апеляційного господарського суду від 14.06.2016 (судді: Сітайло Л.Г., Чорна Л.В., Баранець О.М.) рішення скасовано та прийнято нове рішення про відмову в позові в повному обсязі з мотивів спливу позовної давності без поважних причин.
Чорнобаївське районне споживче товариство в поданій касаційній скарзі просить постанову скасувати, рішення залишити в силі, посилаючись на порушення та неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права, а саме ст.261 ЦК України. Зокрема, скаржник вважає, що ним не пропущено строк позовної давності, оскільки він дізнався про порушення свого права саме 28.07.2015р. з листа Чорнобаївського відділу КП "Черкаське обласне об'єднане БТІ" від 28.07.2015 №92, а не з оголошення третьої особи, надрукованого в січні 2010р. в місцевій газеті (а.с.134), з якого не вбачається відомостей про скасування відповідачем рішення від 08.04.2003 №23.
Колегія суддів, перевіривши фактичні обставини справи на предмет правильності застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, заслухавши пояснення присутнього у засіданні представника позивача, дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, а оскаржувана постанова - скасуванню з передачею справи на новий розгляд до Київського апеляційного господарського суду з наступних підстав.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції та приймаючи нове рішення про відмову в позові, апеляційний господарський суд виходив з того, що:
Відповідно до ч.4 ст.267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
Встановлення початкового моменту перебігу позовної давності має важливе значення, оскільки від нього залежить і застосування норм матеріального права, і правила обчислення позовної давності, і захист порушеного права.
Визначення початку відліку позовної давності, наведеного у ст.261 ЦК України, зокрема в частині 1 цієї статті, починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
В апеляційній скарзі відповідач зазначив, що в ході розгляду справи місцевим господарським судом він просив суд застосувати строк позовної давності.
Законом не встановлено вимог щодо форми заяви сторони про сплив позовної давності. Відтак її може бути викладено у відзиві на позов або у вигляді окремого клопотання, письмового чи усного. В останньому випадку воно обов'язково має бути зазначене в протоколі судового засідання (п.6 ч.2 ст.81-1 ГПК); господарський суд може також запропонувати відповідачеві викласти таку заяву в письмовій формі та долучити її до матеріалів справи.
Апеляційний суд врахував, що в протоколі судового засідання від 09.03.2016р. не зазначено про заявлене клопотання. В той же час, місцевим господарським судом долучено до матеріалів справи додатковий письмовий доказ, а саме газету, в якій надруковано оголошення про здачу в оренду приміщення магазинів за адресою вул. Котовського, 8/1 і 8/2 в с. Великі Канівці. Саме на цей доказ відповідач посилається як на підставу того, що позивач міг дізнатися про те, що рішення №23 від 08.04.2003 скасовано.
Крім того, звертаючись з позовом, позивач також зазначив, що дізнався про порушення права власності відповідачем з листів Чорнобаївського відділу КП Черкаського обласного об'єднання бюро технічної інвентаризації №92 від 28.07.2015 та №97 від 04.08.2015.
З матеріалів справи вбачається, що позивачем 01.11.2007р. укладено договір оренди приміщення магазину №16 загальною площею 59,3кв.м., що знаходиться за адресою вул. Котовського, 8 та 25.03.2012р. договір оренди приміщення №15 загальною площею 115,3кв.м., що знаходиться за адресою вул. Котовського, 8.
Крім того, в 2010 році вищезазначені приміщення саме відповідачем пропонувались в оренду широкому колу осіб, що підтверджується відповідним оголошенням в місцевій газеті, про що не міг не знати позивач.
Таким чином, позивач міг довідатися про порушення свого права в 2010 році.
На підставі вищевикладеного, апеляційна інстанція дійшла до висновку, що порушене право позивача не підлягає захисту в зв'язку з пропуском строків позовної давності з неповажних причин.
Проте, колегія не погоджується з передчасними висновками апеляційного суду з огляду на таке.
Відповідно до ст.43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.
Згідно з ч.ч.1,2 ст.101 Господарського процесуального кодексу України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.
Відповідно до п.п.7,8 ч.2 ст.105 Господарського процесуального кодексу України у постанові мають бути зазначені: обставини справи, встановлені апеляційною інстанцією, доводи, за якими апеляційна інстанція відхиляє ті чи інші докази, мотиви застосування законів та інших нормативно-правових актів; у разі скасування або зміни рішення місцевого господарського суду - доводи, за якими апеляційна інстанція не погодилась з висновками суду першої інстанції.
В основу оскаржуваної постанови покладено висновок суду про пропуск позивачем строку позовної давності без поважних причин.
Однак, згідно імперативних приписів ч.3 ст.267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.
Як роз'яснено в п.п.2.1,2.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 №10 "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів", частиною 3 ст.267 ЦК України передбачена можливість застосування позовної давності, у тому числі й спеціальної, лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення рішення судом. Посилання сторони на сплив позовної давності в процесі касаційного перегляду судового рішення не вважається такою заявою. У суді апеляційної інстанції заявити про сплив позовної давності може сторона у спорі, яка доведе неможливість подання відповідної заяви в суді першої інстанції, зокрема, у разі, якщо відповідну сторону не було належним чином повідомлено про час і місце розгляду справи місцевим господарським судом. Законом не встановлено вимог щодо форми заяви сторони про сплив позовної давності. Відтак її може бути викладено у відзиві на позов або у вигляді окремого клопотання, письмового чи усного. В останньому випадку воно обов'язково має бути зазначене в протоколі судового засідання (пункт 6 частини другої статті 811 ГПК); господарський суд може також запропонувати відповідачеві викласти таку заяву в письмовій формі та долучити її до матеріалів справи. Суддя не повинен з власної ініціативи зазначати про сплив позовної давності. Якщо ж зацікавлена сторона посилається на сплив такої давності, суддя вправі запропонувати кожній із сторін подати відповідні докази з даного питання, в тому числі в порядку підготовки справи до розгляду. Висновок про застосування позовної давності відображається у мотивувальній частині рішення господарського суду.
З матеріалів справи не вбачається заявлення письмового чи усного клопотання про застосування позовної давності до прийняття рішення судом першої інстанції, а вирішення питання про застосування позовної давності за ініціативою апеляційного суду, на чому фактично наполягав відповідач у поданій апеляційній скарзі, суперечить приписам ч.3 ст.267 ЦК України.
Сервіси для юристів