ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
02 серпня 2016 року Справа № 913/1045/15
Вищий господарський суд України в складі колегії суддів:
Корнілової Ж.О. - головуючого, Карабаня В.Я., Чернова Є.В.,розглянувши касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Дніпроазот"на постановуДонецького апеляційного господарського суду від 22.03.2016У справі№ 913/1045/15 Господарського суду Луганської областіза позовомПублічного акціонерного товариства "Дніпроазот"доТовариства з обмеженою відповідальністю "Лугспецтехносервіс"простягнення 45392,08 грн.,
за участю представників:
від позивача -Нікуліна К.О.,від відповідача -Гаврюшенко А.В.,
ВСТАНОВИВ:
Рішенням Господарського суду Луганської області від 01.02.2016 у справі № 913/1045/15 позов частково задоволено. Присуджено до стягнення із Товариства з обмеженою відповідальністю "Лугспецтехносервіс", м. Сватове, Луганська область на користь Публічного акціонерного товариства "Дніпроазот", м. Дніпродзержинськ, Дніпропетровська область 1058,50 грн. пені та 1218,00 грн. витрат з оплати судового збору. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Постановою Донецького апеляційного господарського суду від 22.03.2016 рішення Господарського суду Луганської області від 01.02.2016 у справі № 913/1045/15 залишено без змін.
Не погоджуючись з постановою Донецького апеляційного господарського суду від 22.03.2016, Публічне акціонерне товариство "Дніпроазот" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Луганської області 01.02.2016 та постанову Донецького апеляційного господарського суду від 22.03.2016 у справі № 913/1045/15 Господарського суду Луганської області, і прийняти нове рішення про задоволення позову у повному обсязі.
Заслухавши суддю- доповідача Корнілову Ж.О., обговоривши доводи касаційної скарги, заслухавши представників сторін, перевіривши правильність застосування норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Суть спірних правовідносин полягає у вирішення питання щодо стягнення штрафних санкцій за порушення умов договору поставки.
Спірні правовідносини регулюються нормами Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України, Господарського процесуального кодексу України.
Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України, ст. 173 Господарського кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Згідно із ст.ст. 11, 509 Цивільного кодексу України, ст. 174 Господарського кодексу України зобов'язання виникають, зокрема, з договору та інших правочинів.
За змістом ст.193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Статтею 610 Цивільного кодексу України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Згідно з частиною першою статті 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Відповідно до ст.525, 615 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускає, якщо інше не встановлено договором або законом.
Статтею 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Із зазначеною нормою кореспондується частина 1 статті 193 Господарського кодексу України, відповідно до якої суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Частиною 1 ст. 530 Цивільного кодексу України передбачено, якщо в зобов'язанні встановлений строк (дата) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (дату).
Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (ст.599 Цивільного кодексу України).
Судами встановлено, що між сторонами у справі 26.09.2014 укладено договір поставки № 766971, за умовами якого відповідач як постачальник зобов'язався передати у власність позивача покупця відповідну продукцію, а останній зобов'язався прийняти та оплатити прийняту продукцію на умовах договору.
Згідно з п. 1.2 договору найменування продукції, кількість, асортимент, характеристики та інші вимоги до продукції, яка підлягає поставці узгоджуються сторонами у специфікаціях до договору, які є його невід'ємною частиною.
За своєю правовою природою укладений між сторонами договір №766971 від 26.09.2014 є договором поставки.
Відповідно до ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (ч. 2 ст. 712 ЦК України).
Сервіси для юристів