Постанова ВГСУ від 02.08.2016 року у справі №906/109/16

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 серпня 2016 року Справа № 906/109/16 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Рогач Л.І. - головуючого, доповідача Алєєвої І.В., Коробенка Г.П.розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Ліс Полісся"на постановуРівненського апеляційного господарського суду від 25.05.2016у справі№ 906/109/16 Господарського судуЖитомирської областіза позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Тульмекс Трак Україна"доТовариства з обмеженою відповідальністю "Ліс Полісся"простягнення 65371,22 грн за участю представників: позивачане з'явився відповідачаКоржук І.О. -дог. від 28.03.2016

ВСТАНОВИВ:

09.02.2016 Товариство з обмеженою відповідальністю "Тульмекс Трак Україна" звернулось до господарського суду з позовом про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Ліс Полісся" заборгованості в розмірі 50000,00 грн, пені 11544,11 грн, інфляційних 2960,00 грн, 3 % річних 746,30 грн за період прострочення оплати (з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог від 16.03.2016).

Позов обґрунтовано вимогами статей 526, 530, 625 Цивільного кодексу України, статті 193 Господарського кодексу України з огляду на неналежне виконання відповідачем зобов'язань щодо оплати за отриманий за договором поставки товар.

Відповідач проти позову заперечив, вказавши, що фактичної передачі товару не відбулося, незважаючи на підписання сторонами акта прийому-передачі; позивач не надав належні докази виконання договору (товарно-транспортна накладна, видаткова накладна, рахунок фактура), порушив умови договору щодо місця передачі товару, з товаром не передано необхідні товаросупровідні документи, погоджена сторонами у договорі вартість товару є необґрунтованою та включає непідтверджені дані та витрати позивача, відповідач скористався приписами частини третьої статті 538 Цивільного кодексу України та зупинив виконання свого обов'язку з оплати.

Рішенням Господарського суду Житомирської області від 07.04.2016 (суддя Лозинська І.В.) позов задоволено, стягнуто з відповідача на користь позивача суму основного боргу 50000,00 грн, пені 11544,11 грн, інфляційних 2960,00 грн, 746,30грн 3% річних та 1378,00 грн судового збору.

Постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 25.05.2016 (судді Дужич С.П.- головуючий, Саврій В.А., Савченко Г.І) рішення господарського суду залишено без змін, як законне і обґрунтоване.

Не погоджуючись з висновками судів попередніх інстанцій відповідач подав до Вищого господарського суду України касаційну скаргу, в якій просить прийняті у справі рішення та постанову скасувати, прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі. Касаційну скаргу мотивовано доводами про порушення судами норм матеріального та процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для справи, а саме: суди в порушення вимог статей 265, 662, 664 Цивільного кодексу України не врахували, що фактичної передачі товару за договором не відбулося, що підтверджується відсутністю доказів про передачу товару за вказаною в договорі адресою та відсутністю підписаних сторонами саме первинних документів, які підтверджують передачу товару, натомість суди взяли до уваги документи, які вимогам належності та Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" не відповідають документи (видаткова митна декларація, податкова накладна, податкові декларації), невірно встановивши обставини щодо передачі товару, суди не врахували, що відповідач зупинив виконання свого обов'язку з оплати на підставі частини третьої статті 538 Цивільного кодексу України через сумнів у виконанні позивачем обов'язку з передачі товару; також суди не врахували, що в порушення умов договору позивач не передав жодної приналежності та документів, які стосуються товару і підлягають переданню разом з ним; суди не надали юридичної оцінки доводам відповідача, що вартість товару поставки є необґрунтованою.

Позивач не скористався процесуальним правом на участь у судовому засіданні касаційної інстанції свого представника, відзив на касаційну скаргу не надіслав.

Відповідач підтримав доводи, викладені у касаційній скарзі, усно змінивши її вимоги, та просив справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Заслухавши доповідь судді-доповідача та пояснення представника відповідача, присутнього в судовому засіданні, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в судових рішеннях, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до статті 1117 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Касаційна інстанція не має права встановлювати чи вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду або відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Як встановлено судами та вбачається з матеріалів справи, 25.06.2015 Товариство з обмеженою відповідальністю "Тульмекс Трак Україна", (постачальник) та Товариство з обмеженою відповідальністю "Ліс Полісся", (покупець) уклали договір № 25062015 НВ поставки, згідно з умовами якого постачальник зобов'язався поставити та передати у власність покупцю бувший у використанні самохідний виловий навантажувач вартістю 120000,00 грн., марки HYNDAI з газовим (пропан-бутан) двигуном, номінальною вантажопідйомністю 1500 кг. (модель HLF-15-5, серія №FW0210276, 2007 року випуску) з газовим двигуном Mitsubishi 4G63-32HL (потужністю 28,7 кВт), довжиною вил 1200 мм, висотою підйому 6000 мм, пробігом 12828 за ціною 120000,00 грн. з ПДВ, а покупець - прийняти і оплатити товар.

Згідно з пунктом 2.3 цього договору, оплата за товар здійснюється шляхом перерахування 100% його вартості з ПДВ на протязі 60 календарних днів після підписання договору.

Пунктом 3.5 договору поставки визначено, що товар має бути поставлений на протязі 10 календарних днів з дня підписання договору; відповідно до пункту 3.7. договору, товар поставляється на склад постачальника (вул. Чижівська, 4 в с. Чижівка Новоград-Волинського району Житомирської області).

Пунктом 6.2. договору сторони встановили, що у випадку порушення строків оплати покупець виплачує постачальнику пеню у розмірі 0,5% від суми простроченого платежу за кожен день прострочки, але не більше подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який нараховується пеня.

Суд також встановив, що за змістом акта приймання-передачі навантажувача від 25.06.2015 продавець передав, а покупець прийняв на підставі Договору № 25062015 НВ поставки навантажувач в технічно справному стані без претензій покупця щодо його технічного стану. Акт підписаний сторонами і скріплений їх печатками.

Суд дослідив копію видаткової митної декларації № 101040000/2015/005209, де в графі опис товару зазначений даний навантажувач та копію міжнародної транспортної накладної № 523659, податкову накладну, в якій є посилання на вищевказаний договір із зазначенням індивідуального податкового номеру відповідача в розрізі контрагентів позивача, врахував надані позивачем на вимогу суду податкові декларації з ПДВ з додатками Д.5 (розшифровки в розрізі контрагентів) за червень 2015 року, поданих в електронному вигляді, з яких вбачається вчасне надання позивачем до податкових органів звітності по наданих позивачу послуг по поставці товару.

Суд встановив, що зобов'язання відповідача щодо оплати за поставлений навантажувач відповідно до пункту 2.3 договору мало бути виконано в строк до 26.08.2015; натомість відповідач провів часткову оплату за договором платіжними дорученнями від 11.08.2015 № 492 на суму 50000,00 грн. та від 29.11.2015 № 543 на суму 20000,00 грн., провів часткову оплату за отриманий навантажувач, вказавши призначення платежів - часткова сплата за навантажувач виловий марки HYUNDAI згідно з Договором 25062015 НВ.

11.12.2015 Товариство з обмеженою відповідальністю "Тульмекс Трак Україна" направило Товариству з обмеженою відповідальністю "Ліс Полісся" претензію-вимогу № 76 про сплату боргу з урахуванням 3% річних і інфляційних втрат, у розмірі 60785,34 грн., яку отримав відповідач згідно з повідомленням про вручення.

Задовольняючи позов, місцевий господарський суд визнав на підставі наведених вище документів встановленими ті обставини, що Товариство з обмеженою відповідальністю "Тульмекс Трак Україна" виконало свої зобов'язання за Договором № 25062015НВ поставки та передало Товариству з обмеженою відповідальністю "Ліс Полісся" обумовлений в цьому договорі товар вартістю 120000,00 грн., а відповідач прийнявши товар без зауважень та заперечень, свої зобов'язання по його оплаті виконав не в повному обсязі, здійснивши оплату навантажувача лише у розмірі 70000,00 грн.

Переглядаючи справу в повному обсязі за приписами статті 101 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції погодився з висновками місцевого господарського суду визнавши безпідставними доводи апеляційної скарги і, зокрема, щодо вартості поставленого товару з огляду на передбачену статтями 6 та 627 Цивільного кодексу України свободу договору, погоджені сторонами, умови договору; перевірив достовірність та обґрунтованість розрахунку сум пені, 3% річних та інфляційних.

Відповідно до частини 1 статті 175, статті 193 Господарського кодексу України, майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку; суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. При цьому до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України. Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За приписами статті 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник, зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій сторони - покупцеві товар, а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар і сплатити за нього певну грошову суму. До відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу.

Частиною першою статті 712 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (частина друга статті 712 Цивільного кодексу України).