Постанова ВГСУ від 02.07.2014 року у справі №920/491/13

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 липня 2014 року Справа № 920/491/13 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Коваленка В.М. - головуючого (доповідач у справі), Міщенка П.К., Погребняка В.Я.,розглянувши касаційну скаргу Заступника прокурора Харківської області, м. Харківна постанову та рішеннявід 24.02.2014 р. Харківського апеляційного господарського суду від 24.04.2013 р. господарського суду Сумської областіу справі№ 920/491/13 господарського суду Сумської областіза позовомфізичної особи-підприємця ОСОБА_4, с. Коровинці Недригайлівського району Сумської області докомунального підприємства "Центральна районна аптека № 18", смт. Недригайлів Сумської області провизнання права власностів судовому засіданні взяв участь представник:

Генеральної прокуратури УкраїниГудименко Ю.В., посвідч.,ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Сумської області від 24.04.2013 року (суддя - Ю.А. Джепа), що прийнято у справі № 920/491/13, позовні вимоги фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 (далі - Позивач, Підприємець) до комунального підприємства "Центральна районна аптека № 18" (далі-Відповідач, Підприємство) про визнання права власності задоволено: визнано за Підприємцем право власності на нерухоме майно, а саме: нежитлову будівлю - аптека, літ. А-І, загальною площею 96,8 м2; нежитлову будівлю - сарай, літ. Б, площа забудови 29,4 м2, будівельний об'єм 73 м3; нежитлову будівлю - сарай, літ. В, площа забудови 17,6 м2, будівельний об'єм 34 м3; нежитлову будівлю - сарай, літ. Г, площа забудови 10,9 м2, будівельний об'єм 23 м3; нежитлову будівлю - уборна, літ. У, площа забудови 3,6 м2, будівельний об'єм 8 м3; огорожу № 1-2 (ворота з хвірткою № 1, забор № 2), яке розташоване за адресою: АДРЕСА_1.

Не погодившись із цим рішенням суду, Заступник прокурора Сумської області звернувся до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просив скасувати рішення господарського суду Сумської області від 24.04.2013 року та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову.

Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 24.02.2014 року (головуючий суддя - Бондаренко І.П., судді: Ільїн О.В., Россолов В.В.) апеляційну скаргу залишено без задоволення, а рішення господарського суду Сумської області від 24.04.2013 року-без змін.

Не погоджуючись з цими судовими рішеннями попередніх інстанцій, Заступник прокурора Харківської області звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати як рішення господарського суду Сумської області від 24.04.2013 року, так і постанову Харківського апеляційного господарського суду від 24.02.2014 року та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову.

Касаційна скарга мотивована порушенням судами попередніх інстанцій норм матеріального права, зокрема ст.ст. 220, 334, 392, 640, 657 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), ст.ст. 75, 77, 78 Господарського кодексу України, а також норм процесуального права.

Заслухавши пояснення представника Генеральної прокуратури України, оговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши наявні матеріали справи, проаналізувавши застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Задовольняючи позовні вимоги, місцевий суд встановив, що нотаріус відмовився посвідчувати договір купівлі-продажу, укладений на аукціоні, за яким Позивач придбав спірне майно, яке перебувало до цього у Відповідача (щодо якого здійснювалось провадження у справі про банкрутство) та належало йому на праві господарського відання. Вказане, на думку суду, стало підставою для визнання за Позивачем права власності на майно, що є предметом позову. Підтримуючи ці висновки, апеляційний суд додав, що продаж відбувся у процедурі банкрутства Відповідача, а відповідно до Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" ліквідатор має право здійснювати продаж виявленого майна банкрута, щодо якого проводиться інвентаризація та оцінка.

Однак суд касаційної інстанції не погоджується із викладеними висновками судів, оскільки вони зроблені всупереч встановлених обставин справи та з грубим порушенням норм законодавства.

Так, ухвалюючи оскаржуване рішення, місцевий суд застосував норми ст. 392 ЦК України, відповідно до яких власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Між тим, суди не досліджували та не встановлювали жодних обставин (з посиланням на належні докази у справі) стосовно права власності будь-якої із сторін у справі. Навпаки, відповідно до довідки від 12.04.2012 року (а.с. 21) Управління майном Сумської обласної ради повідомило, що спірне майно закріплено за Відповідачем на праві господарського відання. В своїй же довідці від 25.12.2013 року вказаний орган на запит Заступника прокурора Сумської області додав, що це майно належало до спільної власності територіальних громад, сіл, селищ, міст Сумської області (а.с. 51). Між тим суди попередніх інстанцій не надали жодної правової оцінки вказаним доказам у справі та викладеним в них обставинам, у тому числі в контексті положень ст.ст. 75, 78 Господарського кодексу України (щодо порядку розпорядження майном комунального підприємства).

Норми ж ч. 1 ст. 19 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень" (із змінами та доповненнями) визначають перелік підстав, за яких здійснюється державна реєстрація прав, у тому числі на нерухоме майно, та докази (документи) які підтверджують виникнення прав на нерухоме майно і є підставою для реєстрації права власності.

Отже, розглядаючи даний спір про визнання права власності, судами попередніх інстанцій не були дослідженні обставини щодо права власності на це майно та щодо правоустановлюючих документів на таке майно, які, відповідно законодавства, підтверджують це право власності та визначають певного власника щодо певного майна (в даному випадку -нерухомого майна), а також не були предметом правової оцінки обставини щодо суб'єкта права розпорядження (відчуження) спірним майном.

Таким чином судами при прийнятті оскаржуваних судових рішень, в порушення норм ст. 43 ГПК України, не були досліджені докази, що підтверджують право власності на спірне майно та щодо власника цього майна на підставі правовстановлюючих документів на момент прийняття оскаржуваних судових рішень.

Також суди в своїх рішеннях не надали жодної правової оцінки тому факту, що відповідно до наданих Позивачем доказів - протоколу аукціону від 12.02.2013 року та договору купівлі-продажу від цієї ж дати, продаж відбувся у процедурі банкрутства (ліквідації) Підприємства. Однак, суди не звернули увагу на те, що у справі відсутні докази порушення та здійснення провадження у справі про банкрутство Підприємства взагалі, а суди у зв'язку із цим не надавали правову оцінку законності формування ліквідаційної маси Підприємства у справі про банкрутство та чи увійшло до цієї маси спірне у даній справі майно (ст.ст. 42, 44 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом").

Крім цього, посилаючись на відмову нотаріуса посвічувати договір купівлі-продажу, за яким, на думку Позивача, було придбано право власності на нерухоме майно Відповідача, суди не послались на жодний доказ (лист нотаріуса тощо), що є порушенням норм ст.ст. 47, 43 ГПК України. Відповідна інформація (стосовно порядку вчинення нотаріальних дій) була викладена в листі ліквідатора Підприємства (а.с. 15).

Відповідно ж до ч. 4 ст. 50 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" укладений на аукціоні договір купівлі-продажу нерухомого майна підлягає обов'язковому нотаріальному посвідченню.

Нормами ч. 2 ст. 220 ЦК України передбачено, якщо сторони домовилися щодо усіх істотних умов договору, що підтверджується письмовими доказами, і відбулося повне або часткове виконання договору, але одна із сторін ухилилася від його нотаріального посвідчення, суд може визнати такий договір дійсним. У цьому разі наступне нотаріальне посвідчення договору не вимагається.

Отже, обставиною, що може враховуватись судом, може бути ухилення сторони договору від нотаріального посвідчення договору, а не відмова нотаріуса нотаріально посвідчувати договір.

При цьому належними у даному випадку можу бути такий спосіб захисту, як звернення із вимогами про визнання договору дійсним, а не вимоги про визнання права власності, що мало місце у даній справі.

Даний висновок узгоджується і з приписами ч. 3 ст. 334 ЦК України, відповідно до яких право власності на майно за договором, який підлягає нотаріальному посвідченню, виникає у набувача з моменту такого посвідчення або з моменту набрання законної сили рішенням суду про визнання договору, не посвідченого нотаріально, дійсним.

За викладених обставин колегія суддів дійшла висновку про те, що позовні вимоги у справі заявлені з порушенням порядку та способу захисту Позивачем свого права та задоволені за відсутністю для цього правових підстав, а також за відсутністю та без належного дослідження правовстановлюючих документів щодо права власності на нерухоме майно, право вимоги щодо якого заявлено Позивачем у даній справі, що є порушенням наведених вище норм законодавства.

У зв'язку із цим та виходячи із повноважень суду касаційної інстанції згідно норм п. 2 ст. 1119 ГПК України, оскаржувані рішення та постанова судів першої та апеляційної інстанції підлягають скасуванню, як незаконні, а у позові Підприємця до Підприємства про визнання права власності на нерухоме майно слід відмовити-за відсутністю правових підстав для задоволення таких вимог.

У зв'язку із викладеним та виходячи з положень ст.ст. 44, 49 ГПК України та ст. 4 Закону України "Про судовий збір", підлягають розподілу судові витрати у справі за розгляд апеляційної та касаційної скарг, із покладенням цих витрат на Позивача.

З урахуванням викладеного та керуючись нормами ст.ст. 42, 44, 50 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", ст. 4 Закону України "Про судовий збір", ст.ст. 16, 220, 334, 392 Цивільного кодексу України, ст.ст. 75, 78 Господарського кодексу України та ст.ст. 47, 29, 44, 49, 32-36, 43, 1115, 1117, 1119 - 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України, -