Постанова ВГСУ від 02.07.2014 року у справі №914/165/14

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 липня 2014 року Справа № 914/165/14

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого Гольцової Л.А. (доповідач),суддівГубенко Н.М., Козир Т.П.розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"на рішення та постановуГосподарського суду Львівської області від 11.03.2014 Львівського апеляційного господарського суду від 23.04.2014у справі№ 914/165/14Господарського судуЛьвівської областіза позовомПублічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"доПублічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "Львівгаз"провизнання недійсним одностороннього правочину - заяви № 2 (від 17.12.2013 №06-8052) про припинення зобов'язань зарахуванням зустрічних однорідних вимогза участю представників сторін:

позивача: Данилевський О.М., дов. від 18.04.2014;

відповідача: Станько М.М., дов. від 29.04.2014;

Розпорядженням Заступника Секретаря першої судової палати Вищого господарського суду України від 01.07.2014 № 02-05/255 для розгляду касаційної скарги у справі № 914/165/14, призначеної до перегляду в касаційному порядку на 02.07.2014, сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя - Гольцова Л.А., судді - Губенко Н.М., Козир Т.П.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду Львівської області від 11.03.2014 у справі №914/165/14 (суддя Щигельська О.І.) у задоволенні позову відмовлено повністю.

Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 23.04.2014 (колегія суддів у складі: головуючий суддя - Д.Новосад, судді - О.Михалюк, Г.Мельник) рішення Господарського суду Львівської області від 11.03.2014 у справі № 914/165/14 залишено без змін.

Не погоджуючись із рішеннями судів попередніх інстанцій, позивач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.

Обґрунтовуючи підстави звернення з касаційною скаргою, скаржник послався на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права.

Відповідач надав відзив на касаційну скаргу, в якому заперечує проти її задоволення, просить прийняті у даній справі судові рішення залишити без змін.

Усіх учасників судового процесу відповідно до ст. 1114 ГПК України належним чином повідомлено про час і місце розгляду касаційної скарги.

Ознайомившись з матеріалами та обставинами справи на предмет надання їм судами попередніх інстанцій належної юридичної оцінки та повноти встановлення обставин справи, дотримання норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на наступне.

Місцевим та апеляційним господарськими судами під час розгляду справи встановлено наступні фактичні обставини.

Між ПАТ "НАК "Нафтогаз України" (Продавець) та ПАТ по газопостачанню та газифікації "Львівгаз" (Покупець) 04.01.2013 укладений договір № 13-260-Н купівлі-продажу природного газу, за умовами якого Продавець зобов'язався у 2013 році передати у власність Покупця природний газ, а Покупець - прийняти його та оплатити на умовах договору.

ПАТ "Львівгаз" звернулось до позивача з претензією від 02.12.2013 № 06-7775, в якій посилалось на недопоставку природного газу в січні-березні 2013 року, що свідчить про неналежне виконання контрагентом зобов'язання за договором № 13-260-Н. Відповідачем проведено нарахування штрафних санкцій у відповідності до ст.231 ГК України.

В свою чергу, між ПАТ "НАК "Нафтогаз України" та ПАТ по газопостачанню та газифікації "Львівгаз" 30.09.2011 укладений договір купівлі-продажу природного газу №14/2086/11, яким регулювались поставки газу, здійснені протягом 2011 та 2012 років.

Відповідач листом від 17.12.2013 № 06-8052 звернувся до позивача із заявою № 2 про припинення зобов'язань зарахуванням зустрічних однорідних вимог на суму 555198,45 грн., які виникли у відповідача перед позивачем на підставі договору від 30.09.2011 № 14/2086/11 та у позивача перед відповідачем за договором від 04.01.2013 № 13-260-Н.

Судами досліджено, що відповідач має заборгованість перед позивачем по договору №14/2086/11, при цьому позивач має заборгованість перед відповідачем по договору №13-260-Н і зазначені вимоги є однорідними та полягають у стягненні грошової заборгованості.

Звертаючись до суду з позовом, як вірно зазначили суди, позивач послався на те, що вчинений відповідачем односторонній правочин із зарахування зустрічних однорідних вимог за заявою № 2 від 17.12.2013 № 06-8052 суперечить чинному законодавству України та підлягає визнанню недійсним.

Приймаючи рішення у справі, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний господарський суд, керуючись положеннями ст.ст. 202, 203, 215, 601, 602 ЦК України та давши оцінку всім матеріалам справи дійшов висновку про необґрунтованість позовних вимог та відмову в їх задоволенні.

Згідно положень ч. 2 ст. 1115 ГПК України, касаційна інстанція перевіряє юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення у рішенні місцевого господарського суду та постанові апеляційного господарського суду.

Відповідно абз. 2 п. 1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 № 6 "Про судове рішення", рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

Рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору (п.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 № 6).

У відповідності до приписів ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину сторонами вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу; а саме: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі, правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Зміст правочину складають як права та обов'язки, про набуття, зміну, припинення яких домовилися учасники правочину.

Слід зазначити, що правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав і за наслідками, визначеними законом, а тому слід встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання правочину недійсним і настання певних юридичних наслідків.