ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
02 липня 2014 року Справа № 911/3616/13 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
Коваленка В.М. - головуючого (доповідач у справі), Міщенка П.К., Погребняка В.Я.,розглянувши касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Житлоінвест-Гарант", м. Київ (м. Бориспіль Київської області)на постанову та рішеннявід 10.04.2014 р. Київського апеляційного господарського суду від 02.12.2013 р. господарського суду Київської областіу справі№ 911/3616/13 господарського суду Київської областіза позовомтовариства з обмеженою відповідальністю "ТИАРА", м. Бориспіль Київської області дотовариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Житлоінвест-Гарант", м. Київ провизнання права власності на об'єкт незавершеного будівництвав судовому засіданні взяли участь представники:
ТОВ "ТИАРА"Анікєєв Я.О., керуючий санацією, посвідч., Крутенко Ю.В., довір.,ТОВ "Фінансова компанія "Житлоінвест-Гарант"Савицький А.Д., довір.,ВСТАНОВИВ:
Рішенням господарського суду Київської області від 02.12.2013 року (суддя - С.Ю. Наріжний), що прийнято у справі № 911/3616/13, позовні вимоги товариства з обмеженою відповідальністю "ТИАРА" (далі-Позивач,Товариство) до товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Житлоінвест-Гарант" (далі-Відповідач, Компанія) про визнання права власності на об'єкт незавершеного будівництва задоволено: визнано за Товариством право власності на об'єкт незавершеного будівництва, що знаходиться за адресою: вул. Головатого 71-А в м. Бориспіль, Київська область. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Не погодившись з цим рішенням суду, товариство з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Житлоінвест-Гарант" звернулося до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просило скасувати рішення господарського суду Київської області від 02.12.2013 року та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову.
Постановою Київського апеляційного господарського суду від 10.04.2014 року (головуючий суддя - Самсін Р.І., судді: Гончаров С.А., Рєпіна Л.О.) апеляційну скаргу залишено без задоволення, а рішення господарського суду Київської області від 02.12.2013 року-без змін.
Не погоджуючись з цими судовими рішеннями попередніх інстанцій, товариство з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Житлоінвест-Гарант" звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою та уточненнями до неї, в яких просить скасувати як рішення господарського суду Київської області від 02.12.2013 року, так і постанову Київського апеляційного господарського суду від 10.04.2014 року та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову.
Касаційна скарга мотивована порушенням судами попередніх інстанцій норм матеріального права, зокрема ст.ст. 2, 5, 8 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень", а також норм процесуального права.
Заслухавши пояснення представників сторін, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши наявні матеріали справи, проаналізувавши застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Так, в ході розгляду справи суди встановили, що за Відповідачем було зареєстровано право власності на об'єкти нерухомості - у тому числі на спірне майно - об'єкт незавершеного будівництва, що знаходиться за адресою: вул. Головатого 71-А в м. Бориспіль, Київська область, але право власності яке належить Позивачу, як забудовнику. Також суди встановили, що за укладеним договором про уступку права вимоги відкладальні умови не настали, так як порушень з боку Товариства встановлено не було, а тому не настали підстави для переходу права власності від Товариства до Компанії. Також суди вказали, що спірне майно обліковується на балансі Товариства, щодо якого порушено та здійснюється провадження у справі про банкрутство. Рішенням ж в адміністративній справі вирішувалось питання щодо законності відмови Відповідачу у державній реєстрації права власності на те ж спірне майно, однак питання права власності не вирішувались. За договором же про сумісне будівництво між Товариством та Компанією за Позивачем право власності на об'єкт зберігається до моменту передачі доверітелям (фізичним особам). За цих підстав позовні вимоги були задоволені, висновки про що підтримані і апеляційним судом.
Заперечуючи такі висновки, скаржник вказує на те, що жодних вимог саме до Відповідача не заявлено, а реєстрація прав власності здійснюється реєстраційними органами, а не Компанією, дії яких і може бути оскаржено. Реєстрація ж за Відповідачем права власності на об'єкт відбулась на підставі постанови суду, а договір оренди землі, на якій розташований спірний об'єкт нерухомого майна, був розірваний, тому відсутні і підстави для реєстрації за Позивачем права власності на нерухоме майно. Також скаржник вказав, що у справі брав участь неналежний представник Позивача - керуючий санацією, повноваження якого були припинені ухвалою суду.
Між тим, суд касаційної інстанції не погоджується із наведеними запереченнями скаржника, оскільки вони викладені без врахування всіх встановлених судами у справі обставин та з неналежним тлумаченням норм законодавства.
Так, відповідно до норм ст. 392 ЦК України власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.
При цьому, на підтвердження порушення свого права власності Позивач послався на здійснення за Компанією державної реєстрації органами БТІ права власності на спірне нерухоме майно.
Незважаючи на це слід погодитись із висновками судів, що вказане може бути прийняте до уваги лише у якості підстав звернення із позовом, однак не приймається до уваги у якості обґрунтування, підтвердження та встановлення законності підстав набуття Товариством такого права власності, оскільки в адміністративній справі № 1005/12037/2012 (постанова від 21.12.2012 року - т. 1 а.с. 10) право власності на спірний об'єкт не були предметом розгляду та відповідні обставини не досліджувались та не встановлювались.
За нормами ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.
Відповідно до вимог частин 1 та 3 ст. 331 цього ж кодексу право власності на нову річ, яка виготовлена (створена) особою, набувається нею, якщо інше не встановлено договором або законом. Особа, яка виготовила (створила) річ зі своїх матеріалів на підставі договору, є власником цієї речі.
До завершення будівництва (створення майна) особа вважається власником матеріалів, обладнання тощо, які були використані в процесі цього будівництва (створення майна).
У разі необхідності вказана особа може укласти договір щодо об'єкта незавершеного будівництва, право власності на який реєструється органом, що здійснює державну реєстрацію прав на нерухоме майно на підставі документів, що підтверджують право власності або користування земельною ділянкою для створення об'єкта нерухомого майна, дозволу на виконання будівельних робіт, а також документів, що містять опис об'єкта незавершеного будівництва.
Досліджуючи обставини набуття Позивачем права власності на спірне нерухоме майно, суди виходили із положень укладених між сторонами договорів від 27.12.2006 року та від 22.08.2007 року (т.1 а.с. 11-14) про уступку майнових прав на нерухомість, що споруджується Товариством, та встановили, що відкладальні умови (п. 2.1 договорів) не настали, а скаржник ці обставини не спростував. Згідно ж п. 3.2 обох договорів право власності Позивача на об'єкт будівництва переходить до Відповідача саме у разі настання визначених в цих договорах відкладальних умов (ст. 212 ЦК України).
Слід також зазначити, що суди попередніх інстанцій встановили, що вказані договори уступки майнових прав були укладені стосовно об'єктів, що споруджувались за укладеними між цими ж сторонами договорами управителя та забудовника № 1 від 18.12.2006 року та № 7 від 22.08.2007 року.
Всі ж заперечення, наведені в касаційній скарзі, стосуються реєстрації права власності, тоді як предметом у даній справі є вимоги про визнання права власності, а тому наведені заперечення не відповідають та стосуються предмету спору.
У зв'язку із викладеним касаційний суд вважає висновки судів попередніх інстанцій про задоволення позовних вимог про визнання права власності обґрунтованими та зробленими відповідно до встановлених обставин справи та з належним застосуванням норм законодавства.
За таких обставин справи, касаційні вимоги товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Житлоінвест-Гарант" не знайшли свого підтвердження, не є обґрунтованими та не спростовують висновків судів першої та апеляційної інстанцій, у зв'язку з чим задоволенню не підлягають, а тому оскаржувані рішення та постанова цих судів підлягають залишенню без змін, як такі, що відповідають нормам матеріального та процесуального права.
З урахуванням викладеного та керуючись нормами ст.ст. 212, 328, 331, 392 Цивільного кодексу України та ст.ст. 1115, 1117, 1119 - 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України, -
ПОСТАНОВИВ:
1. Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Житлоінвест-Гарант" залишити без задоволення.
Сервіси для юристів