Постанова ВГСУ від 02.07.2014 року у справі №910/21901/13

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 липня 2014 року Справа № 910/21901/13

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Остапенка М.І. (головуючого),

Гончарука П.А. (доповідача),

Стратієнко Л.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу публічного акціонерного товариства "Укртрансгаз" на постанову Київського апеляційного господарського суду від 22 квітня 2014 року у справі № 910/21901/13 за позовом публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" до публічного акціонерного товариства "Укртрансгаз" про стягнення суми, -

Встановив:

У листопаді 2013 року публічне акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" звернулось до господарського суду м. Києва з позовом до публічного акціонерного товариства "Укртрансгаз" про стягнення 1120755,93 грн. основного боргу, 12666,79 грн. інфляційних, 41664,40 грн. пені, 92066,67 грн. 3 % річних, посилаючись на порушення відповідачем умов договору купівлі-продажу природного газу № 1110011258 від 27 вересня 2011 року в частині своєчасної та повної оплати переданого газу.

Рішенням господарського суду м. Києва від 17 лютого 2014 року провадження у справі в частині стягнення 1120755,93 грн. основного боргу припинено. Стягнуто з відповідача на користь позивача 4130,61 грн. пені, 91392,23 грн. 3 % річних, 25069,09 грн. судового збору. В іншій частині позову відмовлено.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 22 квітня 2014 року рішення місцевого суду в частині стягнення пені в розмірі 4130,61 грн. та 91392,23 грн. 3 % річних скасовано. Прийнято в цій частині нове рішення, яким стягнуто з відповідача на користь позивача 41664,40 грн. пені, 92066,67 грн. 3 % річних, а також 6589,20 грн. судового збору за подання позовної заяви та 913,50 грн. за апеляційну скаргу.

У касаційній скарзі відповідач, посилаючись на порушення та неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить постанову у справі в частині стягнення 41664,40 грн. пені та 92066,67 грн. 3 % річних скасувати та відмовити в задоволенні цих вимог.

Заслухавши пояснення представників сторін, вивчивши матеріали справи, обговоривши доводи касаційної скарги, суд вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено місцевим господарським судом, 27 вересня 2011 року національною акціонерною компанією "Нафтогаз України", правонаступником якої є публічне акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України", в якості продавця, та дочірньою компанією "Укртрансгаз" національної акціонерної компанії "Нафтогаз України", в якості покупця, укладено договір № 1110011258 купівлі-продажу природного газу, відповідно до умов якого продавець зобов'язується передати у власність покупця з 1 жовтня 2011 року по 31 грудня 2012 року природний газ, а покупець зобов'язується прийняти та оплатити газ за умовами цього договору. Загальна сума вартості природного газу, разом з ПДВ, складає 13891054,71 грн.

На виконання умов договору та додаткових угод до нього № 1 від 30 вересня 2011 року та № 2 від 31 січня 2012 року позивач передав відповідачу в період з жовтня по грудень 2011 року та в період з січня по грудень 2012 природний газ в обсязі 29367,137 м3 на загальну суму 13450737,99 грн., що підтверджується відповідними актами приймання-передачі, наявними в матеріалах справи, підписаними та скріпленими печатками сторін.

В порушення умов договору, відповідач за поставлений природний газ розрахувався частково, здійснивши оплату в розмірі 12329982,06 грн. і, заборгувавши позивачу, таким чином, 1120755,93 грн., що стало підставою для звернення останнього з даним позовом до суду.

Встановивши, що 27 листопада 2013 року відповідачем перераховано на рахунок позивача суму основної заборгованості в розмірі 1120755,93 грн. платіжним дорученням № 13193, що підтверджується банківською випискою від 28 листопада 2013 року, господарський суд першої інстанції дійшов висновку про необхідність припинення провадження у справі в частині стягнення основного боргу на підставі п. 11 ч. 1 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України, в зв'язку з відсутністю предмету спору.

Розглядаючи заявлені позивачем вимоги щодо стягнення з відповідача пені, з посиланням на норми ст.ст. 230, 232 Господарського кодексу України, ст. 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", умови п. 7.2 договору щодо підстав та порядку нарахування пені, в якому сторони договору фактично змінили порядок обчислення позовної давності за вимогами про стягнення пені за прострочення виконання грошового зобов'язання, місцевий господарський суд, враховуючи сплату відповідачем суми основного боргу, керуючись нормами п. 3 ст. 83 Господарського процесуального кодексу України, принципом розумності та справедливості, дійшов висновку про необхідність зменшення розміру пені, нарахованої позивачем, до 4130,61 грн.

Оскільки позивачем при розрахунку 3 % річних помилково враховано дату фактичної сплати заборгованості при визначенні кінцевої дати періоду нарахування та не враховано дату фактичної сплати боргу при визначенні початкової дати наступного періоду нарахування, суд, здійснивши відповідний перерахунок зазначеної суми, з урахуванням норм ст. 625 Цивільного кодексу України та встановленого факту прострочення відповідачем виконання грошового зобов'язання, задовольнив вимоги в частині стягнення 3 % річних частково, в розмірі 91392,23 грн.

Вимоги про стягнення інфляційних втрат залишені судом без задоволення з посиланням на те, що при визначенні даної суми позивачем помилково не враховано, що нарахування індексу інфляції можливе лише на суму простроченої заборгованості, яка існувала не менше як на один місяць, і повинна розраховуватися, виходячи з індексу інфляції за кожний місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в якийсь період індекс інфляції менше одиниці, тобто мала місце не інфляція, а дефляція.

Переглядаючи справу в апеляційному порядку, господарський суд другої інстанції рішення місцевого суду в частині стягнення пені в розмірі 4130,61 грн. та 91392,23 грн. 3 % річних скасував, прийнявши в цій частині нове рішення про стягнення з відповідача на користь позивача 41664,40 грн. пені та 92066,67 грн. 3 % річних, посилаючись, при цьому, на умови п. 7.2 договору, якими сторонами визначено вид забезпечення виконання зобов'язання (пеня) і заздалегідь визначено розмір неустойки за неналежне виконання зобов'язання, та надавши, відповідно до вимог чинного законодавства, оцінку наступному: чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причинам неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінці винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо. Разом з тим, судом зазначено, що при розрахунку індексу інфляції день фактичної сплати суми заборгованості не включається в період часу, за який здійснюється стягнення інфляційних нарахувань та пені, а тому, підстави зменшувати на 674,44 грн. інфляційні нарахування, здійснені позивачем, відсутні.

Вказані висновки апеляційного господарського суду є законними, обґрунтованими, відповідають нормам матеріального та процесуального права, фактичним обставинам і наявним матеріалам справи.

Доводи касаційної скарги щодо того, що під час вирішення спору судами не застосовані норми матеріального права, які підлягали застосуванню у спірних правовідносинах, а саме: ч. 4 ст. 612, ч. 3 ст. 613, ч. 2 ст. 615, ст.ст. 625, 651 Цивільного кодексу України, а також посилання скаржника на норми ч. 2 ст. 35 Господарського процесуального кодексу України та справу № 5011-69/3777-2012, якою встановлені факти, що мають преюдиційне значення для даної справи, є безпідставними, не ґрунтуються на правильному розумінні та тлумаченні норм чинного законодавства, а тому не можуть братися судом касаційної інстанції до уваги.

З огляду на викладене, підстав для зміни або скасування постанови апеляційної інстанції у справі не вбачається.

Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України -