ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
02 червня 2015 року Справа № 910/25713/14
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого суддіЄвсікова О.О.,суддів:Кролевець О.А., Попікової О.В. (доповідач у справі) за участю представників: від позивача:Герасимов Д.О. - ген.директор, протокол від 21.05.2015р.від відповідача-1: від відповідача-2:Беседін В.І., дов. від 06.11.2014р. №010-01/7331; Ряба В.В., дов. від 01.04.2014р. №010-01/2075 не з'явились (про дату, час та місце судового розгляду повідомлено належним чином) розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Актив-Страхування"на рішення та постановуГосподарського суду м.Києва від 27.01.2015р. Київського апеляційного господарського суду від 24.03.2015р.у справі№910/25713/14 Господарського суду м.Києваза позовомПриватного акціонерного товариства "Актив-Страхування"до 1. Публічного акціонерного товариства "Державний експортно-імпортний банк України", 2. Приватного акціонерного товариства "Завод напівпровідників"провизнання договору поруки припиненим
У відповідності до розпорядження секретаря першої судової палати Вищого господарського суду України від 28.05.2015р. № 02-05/335 для розгляду справи № 910/25713/14 сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя - Євсіков О.О., судді Кролевець О.А., Попікова О.В.
ВСТАНОВИВ:
В листопаді 2014 року Приватне акціонерне товариство "Актив-Страхування" (далі - ПрАТ "Актив-Страхування", поручитель) звернулось до Господарського суду м.Києва з позовними вимогами до Публічного акціонерного товариства "Державний експортно-імпортний банк України" (далі - ПАТ "Державний експортно-імпортний банк України", банк) та Приватного акціонерного товариства "Завод напівпровідників" (далі - ПрАТ "Завод напівпровідників", позичальник) про визнання припиненим договору поруки №151109Р7 від 31.03.2009р., укладеного між сторонами у справі.
Рішенням Господарського суду м.Києва від 27.01.2015р. (суддя Якименко М.М.), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 24.03.2015р. (головуючий суддя Сітайло Л.Г., судді Калатай Н.Ф., Пашкіна С.А.), у задоволенні позову відмовлено.
Рішення місцевого суду та постанова апеляційної інстанції обґрунтовані приписами статей 553, 554, 559, 627 Цивільного кодексу України, статті 179 Господарського кодексу України та статей 33, 34, 43 Господарського процесуального кодексу України, з урахуванням яких суди дійшли висновку про те, що відповідно до умов договору поруки №151109Р7 від 31.03.2009р. та Генеральної кредитної угоди від 03.03.2009р. №151109N7 позивач надав згоду відповідати за невиконання зобов'язань, визначених у відповідних кредитних договорах зі всіма змінами та доповненнями, які будуть внесені в подальшому на підставі відповідних додаткових угод до даних кредитних договорів. При цьому поручитель несе відповідальність в обсязі, передбаченому кредитним договором, і внесення змін до договору поруки, в частині зміни процентної ставки за користування кредитними коштами, не змінює основне зобов'язання, оскільки за умовами кредитних договорів обсяг відповідальності поручителя встановлено в розмірі 230000000 євро.
Не погодившись з рішенням першої інстанції та постановою апеляційної інстанції, позивач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати та прийняти нове рішення про задоволення позову.
В обґрунтування своєї правової позиції скаржник посилається на порушення та неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права, зокрема приписів статей 553, 559, 627, 628, 651,653, 654 Цивільного кодексу України. При цьому, скаржник наголошує на тому, що зміни, які внесені додатковими угодами до кредитних договорів №151109К19 від 03.06.2009, №151109К27 віл 17.07.2009, №151109К38 від 06.11.2009, №1S1109K39 від 22.12.2009, №151110К2 від 16.02.2010, №151110КЗ від 03.03.2010 та №151110K11 від 21.04.2010, стосувалися встановлення кредитної процентної ставки в гривнях у 22% річних, підвищення індивідуального ліміту кредитування до 2 млрд. грн., до 3 млрд. грн. та до 3,2 млрд. грн., в разі перевищення якого позичальник зобов'язаний достроково погасити кредит на суму такого перевищення, визначення зобов'язання з погашення гривневого кредиту іноземною валютою (євро та долар США), істотного збільшення розміру комісії за управління кредитною лінією та зростання тарифу на суму ПДВ, встановлення валюти кредиту в євро та/або доларах США, скорочення кінцевого терміну погашення кредиту. Вказані зміни не були погоджені з поручителем (позивачем) та призвели до встановлення нових (збільшених) фінансових зобов'язань поручителя, тобто до збільшення обсягу його відповідальності, а це є підставою для припинення договору поруки №151109Р7 від 31.03.2009.
ПАТ "Державний експортно-імпортний банк України" у відзиві на касаційну скаргу просить оскаржувані рішення та постанову залишити без змін з мотивів, у них викладених.
Розглянувши касаційну скаргу, заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи, повноти їх встановлення в судових рішеннях та застосування судами норм матеріального і процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Як встановлено судами попередніх інстанцій, 3 березня 2009 року між відповідачем-1 та відповідачем-2 укладено Генеральну кредитну угоду №151109N2 зі змінами та доповненнями (далі - Генеральна угода).
Метою Генеральної угоди є визначення загальних умов фінансування інвестиційного проекту позичальника зі створення сучасного виробництва трихлорсилану, полікремнію та монокремнію, яке здійснюється відповідно до цієї Генеральної угоди, шляхом укладання Кредитних договорів (п.1.2 Генеральної угоди).
Згідно зі ст.2 Генеральної угоди кредит - це грошові кошти, які банк надає на фінансування діяльності позичальника на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності, цільового характеру використання та відкличності.
Місцевим господарським судом встановлено, що між відповідачем-1 та відповідачем-2 укладено кредитні договори №151109К19 від 03.06.2009, №151109К27 від 17.07.2009, №151109К38 від 06.11.2009, №151109К39 від 22.12.2009, №151110К2 від 16.02.2010, №151110К3 від 03.03.2010 та №151110К11 від 21.04.2010 зі змінами і доповненнями до них.
Як вбачається з матеріалів справи, з метою забезпечення виконання позичальником зобов'язань за Генеральною угодою 31.03.2009р. між відповідачем-1, відповідачем-2 та позивачем укладено договір поруки №151109Р7 (далі - договір поруки), за умовами якого поручитель зобов'язується перед кредитором солідарно відповідати за своєчасне та повне виконання позичальником основного зобов'язання. У випадку невиконання позичальником основного зобов'язання кредитор має право вимагати виконання цього зобов'язання у поручителя та/або позичальника, як солідарних боржників.
Спір між сторонами виник у зв'язку з тим, що позивач не надавав згоди на зміни, внесені додатковими угодами, а саме: 1) за кредитним договором №151109К19 від 03.03.2009: додаткова угода №151109К19-4 від 09.07.2009 року, додаткова угода №151109К19-6 від 08.09.2009 року; додаткова угода №151109К19-14 від 27.05.2010 року; додаткова угода №151109К19-24 від 01.04.2011 року; додаткова угода №151109К19-25 від 07.07.2011 року; додаткова угода №151109К19-26 від 22.09.2011 року; додаткова угода №151109К19-27 від 23.12.2011 року; додаткова угода №151109К19-29 від 31.01.2012 року; додаткова угода №151109К19-32 від 31.07.2012 року; 2) за кредитним договором №151109К27 віл 17.07.2009: додаткова угода№151109К27-14 від 24.11.2009 року; додаткова угода №151109К27-28 від 27.05.2010 року; додаткова угода №151109К27-40 від 29.04.2011 року; додаткова угода №151109К27-43 від 23.12.2011 року; додаткова угода №151109К27-45 від 31.01.2012 року; додаткова угода №151109К27-48 від 31.07.2012 року; 3) за кредитним договором №1S1109K39 від 22.12.2009: додаткова угода№151109К39-9 від 27.05.2010 року; додаткова угода №151109К39-19 від 01.04.2011 року; додаткова угода №151109К39-23 від 23.12.2011 року; додаткова угода №151109К39-27 від 29.03.2012 року; додаткова угода №151109К39-29 від 31.07.2012 року; 4) за кредитним договором №151109К38 від 06.11.2009: додаткова угода №151109К38-12 від 27.05.2010 року; додаткова угода №151109К38-21 від 01.03.2011 року; додаткова угода №151109К38-26 від 23.12.2011 року; додаткова угода №151109К38-28 від 31.01.2012 року; додаткова угода №151109К38-31 від 31.07.2012 року; 5) за кредитним договором №151110К2 від 16.02.2010: додаткова угода №151110К2-5 від 27.05.2010 року; додаткова угода №151110К2-16 від 01.04.2011 року; додаткова угода №151110К2-20 від 23.12.2011 року; додаткова угода № 151110К2-22 від 31.01.2012 року; додаткова угода №151110К2-25 від 31.07.2012 року; 6) за кредитним договором №151110КЗ від 03.03.2010: додаткова угода№151110КЗ-4 від 27.05.2010 року; додаткова угода №151110КЗ-14 від 01.03.2011 року; додаткова угода №151110КЗ- 18 від 23.12.2011 року; додаткова угода №151110КЗ-20 від 31.01.2012 року; додаткова угода №151110КЗ-23 від 31.07.2012 року; 7) за кредитним договором №151110K11 від 21.04.2010: додаткова угода №151110К11-3 від 27.05.2010 року; додаткова угода №151110К11-13 від 01.04.2011 року; додаткова угода №151110К11-17 від 23.12.2011 року; додаткова угода №151110KI1-19 від 31.01.2012 року; додаткова угода №151110К11-22 від 31.07.2012 року, що призвело до збільшення обсягу відповідальності позивача, як поручителя за договором поруки №151109Р7 від 31.03.2009, укладеного між сторонами у справі.
Відмовляючи у задоволенні позову та відхиляючи твердження позивача, суди першої та апеляційної інстанцій виходили з того, що Додатком №1 до додаткової угоди №15U09N2-10 від 21.04.2010 до Генеральної угоди, визначено перелік всіх кредитних договорів, укладених між банком (відповідачем-1) та позичальником (відповідачем-2), які є такими, що діятимуть в рамках Генеральної угоди, і є додатками до Генеральної угоди, а саме: кредитний договір №151109К19 від 03.06.2009, кредитний договір №151109К27 від 17.07.2009, кредитний договір №151109К38 від 06.11.2009, кредитний договір №151109К39 від 22.12.2009, кредитний договір №151110К2 від 16.02.2010, кредитний договір №151110КЗ від 03.03.2010, кредитний договір №151110К11 від 21.04.2010.
Як вбачається з матеріалів справи, 27.05.2010р. між відповідачем-1, відповідачем-2 та позивачем укладено додаткову угоду №151109P7-1 до договору поруки №151109Р7 від 31.03.2009, згідно якої сторони погодили, що Генеральна кредитна угода №151109№2 від 03.03.2009 з усіма чинними кредитними договорами, які укладаються в рамках Генеральної угоди, їй підпорядковуються та є додатками до Генеральної угоди, невід'ємними її частинами та складають єдиний документ. Кредитор при виконанні позичальником умов та положень, визначених в кредитному договорі, проводить кредитні операції виключно в межах ліміту заборгованості за кредитним договором, встановленим у сумі, еквівалентний 230000000 євро, терміном користування до 02.03.2017р.
Відповідно до пп.2.1.6 п.2.1 ст.2 договору поруки поручитель підтверджує, що він ознайомлений з умовами Кредитної угоди (включаючи всі додатки до Кредитної угоди, що є чинними на дату укладення договору поруки), укладеної між кредитором і позичальником, поінформований про фінансово-економічний стан позичальника і повністю розуміє свої обов'язки згідно з договором поруки.
За наведених обставин, апеляційна інстанція погодилася з висновком місцевого господарського суду про те, що відповідно до умов договору поруки та Генеральної угоди позивач надав згоду відповідати за невиконання зобов'язань, визначених у відповідних кредитних договорах зі всіма змінами та доповненнями, які будуть внесені в подальшому на підставі відповідних додаткових угод до даних кредитних договорів.
Крім того поручитель несе відповідальність в обсязі, передбаченому кредитним договором, і внесення змін до договору поруки в частині змінення процентної ставки за користування кредитними коштами, не змінює основне зобов'язання, оскільки обсяг відповідальності поручителя за кредитними договорами встановлено в розмірі 230000000 євро.
Враховуючи викладене, суд апеляційної інстанції визнав правильним висновок місцевого господарського суду щодо відсутності підстав для визнання припиненим договору поруки №151109Р7 від 31.03.2009.
Однак касаційна інстанція вважає такі висновки судів попередніх передчасними з огляду на таке.
Відповідно до ч.1 статті 559 Цивільного кодексу України порука припиняється з припиненням забезпеченого нею зобов'язання, а також у разі зміни зобов'язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності.
Як роз'яснено в абзацах 4 та 7 пп.4.1.6 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 24.11.2014 №1 "Про деякі питання вирішення господарськими судами спорів, що виникають з кредитних договорів", збільшення обсягу відповідальності поручителя внаслідок зміни забезпеченого порукою зобов'язання суди повинні розуміти як: підвищення розміру процентів або встановлення нових умов щодо порядку зміни розміру процентної ставки, що призведе до її збільшення; відстрочення виконання, що призводить до збільшення періоду, за який нараховуються проценти; установлення або збільшення розміру неустойки; розширення змісту основного зобов'язання щодо дострокового повернення кредиту та плати за користування ним тощо. У разі якщо поручитель під час укладення договору поруки погодив встановлення у майбутньому розміру процентної ставки за кредитним договором на підставі додаткових договорів, то таке встановлення процентної ставки за додатковими договорами не є збільшенням обсягу відповідальності поручителя і не може бути підставою для припинення договору поруки згідно зі статтею 559 ЦК України.
Сервіси для юристів