ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
02 квітня 2014 року Справа № 901/2805/13 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого судді: суддів:Козир Т.П. Губенко Н.М., Іванової Л.Б. (доповідач),розглянувши касаційну скаргу Приватного підприємства "Індустрія цифрових ілюзій"на рішення та постановуГосподарського суду Автономної Республіки Крим від 05.11.2013 Севастопольського апеляційного господарського суду від 05.12.2013 у справі№ 901/2805/13 Господарського суду Автономної Республіки Кримза позовомПриватного підприємства "Індустрія цифрових ілюзій"до Дочірнього підприємства "Пансіонат "Зеніт"третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача Товариство з обмеженою відповідальністю "Радіатор Н"простягнення 345322,48 грн.за участю представників сторін:
позивача: Халецький О.В., дов. від 01.06.2012 б/н
відповідача: не з'явилися
третьої особи, яка не заявляє самостійних
вимог на предмет спору на стороні позивача: не з'явилися
ВСТАНОВИВ:
Приватне підприємство "Індустрія цифрових ілюзій" звернулося до Господарського суду Автономної Республіки Крим з позовом до Дочірнього підприємства "Пансіонат "Зеніт" про стягнення 345322,48 грн.
Рішенням Господарського суду Автономної Республіки Крим від 05.11.2013 у справі № 901/2805/13 (суддя Колосова Г.Г.), залишеним без змін постановою Севастопольського апеляційного господарського суду від 05.12.2013 (колегія суддів у складі: головуючого судді Голика В.С., суддів Черткової І.В., Сотула В.В.), у задоволенні позову відмовлено.
Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції та постановою суду апеляційної інстанції, Приватне підприємство "Індустрія цифрових ілюзій" звернулося до Вищого господарського суду України із касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від 05.12.2013 та рішення Господарського суду Автономної Республіки Крим від 05.11.2013 у справі № 901/2805/13, прийняти нове рішення, яким стягнути З ДП "Пансіонат "Зеніт" на користь ПП "Індустрія цифрових ілюзій" 345322,48 грн. та стягнути судовий збір.
Обґрунтовуючи підстави звернення з касаційною скаргою, скаржник посилається на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права.
Сторони згідно з приписами статті 111-4 Господарського процесуального кодексу України були належним чином повідомлені про день, час і місце розгляду касаційної скарги, однак відповідач та третя особа не скористалися передбаченим законом правом на участь у перегляді справи в суді касаційної інстанції.
Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у касаційній інстанції, обговоривши доводи касаційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування норм матеріального та процесуального права при ухваленні оскаржуваних судових актів, вважає касаційну скаргу такою, що підлягає частковому задоволенню, з огляду на наступне.
Як встановлено господарськими судами попередніх інстанцій та підтверджується матеріалами справи, Товариство з обмеженою відповідальністю "Радіатор Н" за видатковими накладними № Р00000402, № Р00000406 від 16.03.2009; № Р00000404 від 17.03.2009; № Р00000752 від 21.04.2009; № Р00000751 від 22.04.2009; № Р00000982 від 15.05.2009; № Р00001208 від 01.05.2009; № Р00000857 від 30.04.2009; № Р00000795 від 24.04.2009 поставило, а Дочірнє державне унітарне підприємство "Пансіонат "Зеніт" отримало товари народного споживання на загальну суму 345322,48 грн.
15.03.2013 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Радіатор Н" та Приватним підприємством "Індустрія цифрових ілюзій" було укладено Договір про відступлення права вимоги, відповідно до пункту 1.1. якого третя особа відступила, а позивач набув право вимоги, належне третій особі по сплаті вартості продуктів харчування, матеріалів та сантехнічних товарів, поставлених відповідачу на підставі вищезазначених видаткових накладних.
Відповідно до п. 1.2. Договору про відступлення права вимоги позивач одержав право замість третьої особи вимагати від відповідача сплати грошових коштів у розмірі 345322,48 грн.
Невиконання відповідачем зобов'язання по оплаті поставленого товару на суму 345322,48 грн. стало підставою для звернення позивача з позовом до суду про стягнення заборгованості в примусовому порядку.
Місцевий господарський суд, відмовляючи у задоволенні позову, виходив з того, що заборгованість, про стягнення якої заявлено позов, виникла у зв'язку з несплатою відповідачем товару, який отримано за видатковими накладними; перебіг позовної давності за вказаними вимогами повинен обчислюватися з дат оплат, вказаних у рахунках-фактурах, а у разі відсутності такої дати чи відсутності рахунку-фактури - з дати поставки, вказаної у видатковій накладній; актом звірки взаємних розрахунків станом на 31.05.2009 підтверджується заборгованість відповідача у сумі 345322,48 грн. і його підписання свідчить про визнання відповідачем боргу та має наслідком переривання позовної давності, однак позов про стягнення заборгованості пред'явлено лише 21.08.2013, тобто після спливу позовної давності.
З огляду на наведене, суд першої інстанції дійшов висновку про сплив позовної давності за заявленими вимогами, у зв'язку із чим, застосувавши відповідно до ч. 4 ст. 267 Цивільного кодексу України за заявою позивача наслідки спливу позовної давності, відмовив у задоволенні позову.
Суд апеляційної інстанції, переглядаючи справу в повному обсязі згідно із положеннями статті 101 Господарського процесуального кодексу України, погодився із застосуванням судом першої інстанції позовної давності та, залишаючи без змін рішення місцевого господарського суду, виходив із відсутності правових підстав переривання позовної давності, передбачених частиною 2 статті 264 Цивільного кодексу України.
З урахуванням встановлених господарськими судами попередніх інстанцій обставин справи, колегія суддів Вищого господарського суду України, переглядаючи у касаційному порядку рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції у цій справі, виходить з наступного.
Відповідно до статей 256, 257 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Згідно із правилами визначення початку перебігу позовної давності, визначеними у статті 261 Цивільного кодексу України, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Відповідно до ч. 5 ст. 261 Цивільного кодексу України за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.
Місцевий господарський суд, встановивши, що у спірних накладних як підстави поставки вказані рахунки-фактури, в яких визначений строк оплати, врахувавши вимоги ст. 692 Цивільного кодексу України, дійшов висновку про те, що перебіг позовної давності повинен обчислюватися з дат оплат, вказаних у рахунках-фактурах, а у разі відсутності такої дати чи відсутності рахунку-фактури - з дати поставки товару відповідно до видаткових накладних.
Як передбачено частиною 1 статті 264 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку.
Сервіси для юристів