Постанова ВГСУ від 02.03.2016 року у справі №922/5359/14

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 березня 2016 року Справа № 922/5359/14

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді: Картере В.І. (доповідач),

суддів: Барицької Т.Л.,

Губенко Н.М.

за участю представників:

позивача - Кващук Л.А.,

відповідача - не з'явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Приватного підприємства "Український юридично-фінансовий центр"

на постанову Харківського апеляційного господарського суду від 29.04.2015

у справі № 922/5359/14 господарського суду Харківської області

за позовом Приватного підприємства "Український юридично-фінансовий центр"

до Житлово-комунального підприємства № 1

про стягнення 105 292,49 грн.

ВСТАНОВИВ:

У листопаді 2014 року Приватне підприємство "Український юридичний фінансовий центр" звернулося до господарського суду Харківської області з позовом до Житлово-комунального підприємства № 1 про стягнення з відповідача недоплаченої винагороди на підставі акта звірки розрахунків на 16.01.2014 за період з 13.09.2013 по 16.01.2014 в сумі 22 819,55 грн.; 2 907,81 грн. - винагороди за період грудень 2013 року по сплаті заборгованості боржниками по яким проводилась робота в досудовому режимі; штрафні санкції в сумі 79 565,13 грн.

Рішенням господарського суду Харківської області від 05.02.2015 (суддя Шарко Л.В.) позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто з Житлово-комунального підприємства № 1 на користь ПП "Український юридичний фінансовий центр" основну заборгованість в сумі 25 772,36 грн., штраф в сумі 39 782,57 грн., витрати по сплаті судового збору в сумі 2 105,85 грн. В частині стягнення штрафу в сумі 39 782,57 грн. відмовлено. Приймаючи таке рішення, господарський суд першої інстанції виходив з того, що на час розгляду справи відповідач не сплатив 25 772,36 грн. заборгованості та не надав господарському суду належних доказів, які б спростовували суму заявленого боргу. Крім того, господарським судом першої інстанції зменшено суму заявленого штрафу на 50% на підставі ст. 83 ГПК України.

Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 29.04.2015 (колегія суддів у складі: суддя Бондаренко В.П. - головуючий, судді Россолов В.В., Тихий П.В.) рішення господарського суду Харківської області від 05.02.2015 скасовано. Прийнято нове рішення, яким відмовлено в задоволенні позовних вимог. Приймаючи постанову, господарський суд апеляційної інстанції виходив з того, що загальна сума заборгованості за актами № 1, № 2, № 3 склала 27 597,84 грн., а позивачем за рахунками № 316, № 268 було оплачено 27 743,76 грн., тобто у відповідача відсутня заборгованість в частині оплати виконаних робіт за договором доручення від 13.09.2013 № 1-юр/13-09-13. При цьому апеляційна інстанція дійшла висновку про неможливість стягнення сум за додатковою угодою з огляду на те, що при укладенні додаткової угоди до основного договору, сторони повинні виходити з того, що додаткова угода до договору є його невід'ємною частиною, тоді як предмет додаткової угоди від 16.10.2013 немає ніякого відношення до договору доручення від 13.09.2013 № 1-юр/13-09-13.

У касаційній скарзі позивач з урахуванням поданих уточнень до касаційної скарги просить скасувати постанову Харківського апеляційного господарського суду від 29.04.2015, а рішення господарського суду Харківської області від 05.02.2015 залишити в силі. В обґрунтування касаційної скарги скаржник стверджує, що господарським судом апеляційної інстанції при прийнятті оскаржуваної постанови порушено вимоги ст.ст. 101, 104 ГПК України, ст. 193 ГК України, ст.ст. 11, 14, 202, 525, 526, 530, 538, 612 ЦК України. Так, на думку скаржника, доказами надання юридичних послуг є акти виконаних робіт та виставлені позивачем рахунки, які містяться в матеріалах справи. Крім того, господарським судом не досліджено умови укладеного договору доручення, п. 7.1 якого сторонами встановлено строк його дії. Також, на думку позивача, до даних правовідносин сторін не підлягає застосуванню Закон України "Про здійснення державних закупівель". Позивачем також зазначено про те, що господарським судом апеляційної інстанції безпідставно прийнято до розгляду апеляційну скаргу відповідача без сплати ним судового збору у повному обсязі.

Перевіривши правильність застосування господарськими судами норм процесуального та матеріального права, Вищий господарський суд України вважає касаційну скаргу такою, що не підлягає задоволенню виходячи з такого.

Господарські суди попередніх інстанцій, ґрунтуючись на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності встановили наступне:

- 13.09.2013 сторонами у справі укладено договір доручення № 1юр-13-09-13 на здійснення від імені та в інтересах довірителя комплексу фактичних та юридичних дій, спрямованих на стимулювання населення щодо сплати заборгованості довірителю за спожиті житлово-комунальні послуги, відповідно до письмових замовлень довірителя з метою представництва та захисту законних інтересів довірителя перед юридичними та фізичними особами при реалізації довірителем свої прав та обов'язків. А саме: вимагати своєчасної і в повному обсязі сплати заборгованості за спожиті житлово-комунальні послуги, що були надані в минулому боржнику довірителем;

- 16.10.2013 сторонами було укладено додаткову угоду до договору доручення від 13.09.2013 № 1-юр/13-09-13, в п. 1 якої відповідач надав право позивачу на підставі довіреності бути представником в суді на всіх засіданнях по позовній заяві ОСОБА_3;

- згідно з п. 3.3.1 вказаного договору доручення довіритель зобов'язаний з моменту надання відповідного замовлення і на протязі дії договору доручення, письмово (електронною поштою) погоджувати з повіреним вжиття будь-яких самостійних заходів, спрямованих на стягнення заборгованості за спожиті житлово-комунальні послуги з боржників, в тому числі укладання договорів про реструктуризацію боргу та інших документів, направлених на погашення заборгованості за спожиті житлово-комунальні послуги, заявки на яких містяться у відповідному замовленні;

- відповідно до п. 5.2 договору доручення показником виконання робіт (наданих послуг) повіреним за даним договором є сума погашеної боржниками заборгованості (перелік яких міститься у замовленні) за спожиті житлово-комунальні послуги, яка фактично надійшла на розрахунковий рахунок довірителя;

- згідно з п. 5.4 договору доручення базою для нарахування винагороди повіреному за розрахунковий період є сума заборгованості, погашеної боржниками у розрахунковому місяці, яка фактично надійшла на розрахунковий рахунок довірителя за результатами виконаних робіт;

- п. 4.2 договору передбачено, що перелік заявок, вказаних у замовленні, формується довірителем на власний розсуд та повинен містити актуальну інформацію щодо розміру заборгованості (реальну суму заборгованості, яка значиться за боржником на момент укладання цього договору);