ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
02 березня 2016 року Справа № 922/5271/15
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
ГоловуючогоГончарука П.А. (доповідача),СуддівКондратової І.Д., Стратієнко Л.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу публічного акціонерного товариства "ДТЕК Павлоградвугілля" на рішення господарського суду Харківської області від 9 листопада 2015 року та постанову Харківського апеляційного господарського суду від 21 грудня 2015 року у справі №922/5271/15 за позовом публічного акціонерного товариства "ДТЕК Павлоградвугілля" до товариства з обмеженою відповідальністю "Слобожанський миловар" про тлумачення договору, -
Встановив:
У вересні 2015 року публічне акціонерне товариство "ДТЕК Павлоградвугілля" звернулось до господарського суду Харківської області з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю "Слобожанський миловар" про тлумачення п. 4.7 договору №380-ПУ-УМТС від 4 лютого 2015 року.
Рішенням господарського суду Харківської області від 9 липня 2015 року у справі №922/5271/15, залишеним без змін постановою Харківського апеляційного господарського суду від 21 грудня 2015 року, у задоволенні позову відмовлено.
У касаційній скарзі позивач, посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права, просить оскаржувані судові рішення скасувати та прийняти у справі нове рішення, яким позов задовольнити, розтлумачити п. 4.7 спірного договору (мовою оригіналу) "датой поставки считается дата, указанная представителем покупателя на соответствующих товаросопроводительных документах, представленных поставщиком", виходячи із буквального значення слів та виразів, визначивши, що датою поставки вважається дата вказана саме представником покупця в товаросупровідних документах, видаткових накладних, а не дата яка є реквізитом цього документу.
У відзиві на касаційну скаргу відповідач, вказуючи на безпідставність доводів касаційної скарги, просить залишити її без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.
Заслухавши пояснення представника відповідача, вивчивши матеріали справи, обговоривши доводи касаційної скарги та заперечення проти них, суд вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено попередніми судовими інстанціями, 4 лютого 2015 року між ТОВ "Слобожанський миловар", як постачальником, та ПАТ "ДТЕК Павлоградвугілля", як покупцем, укладено договір поставки №380-ПУ-УМТС, за умовами якого постачальник зобов'язався поставити у власність покупця продукцію та/або обладнання виробничо-технічного призначення, в асортименті, кількості, в строк, по ціні з якісними характеристиками, узгодженими сторонами в даному договорі та специфікаціях, які є невід'ємними частинами даного договору (п.п. 1.1, 4.1); умови поставки продукції - DDP, згідно "Інкотермс-2010", з урахуванням умов та оговорок, що містяться в даному договорі та/або у відповідних специфікаціях до договору (п. 4.2); розрахунки за поставлену продукцію постачальником по даному договору здійснюються покупцем шляхом безготівкового перерахування грошових коштів на поточний рахунок постачальника протягом п'яти робочих днів з 60 календарного дня з дати поставки відповідної продукції на підставі отриманого покупцем рахунку та при умові надання постачальником належним чином оформленої податкової накладної, а також документів, передбачених розділом 4 даного договору, якщо інший більший строк відстрочки не обумовлено у відповідній специфікації. Датою оплати вважається дата списання грошових коштів з поточного рахунку покупця (п. 5.4); постачальник зобов'язується надати покупцю разом з поставленою продукцією видаткової накладної та відповідних товаросупровідних накладних (залізничної та/або товарно-транспортної накладної) (п. 4.3.); датою поставки вважається дата, зазначена представником покупця на відповідних товаросупровідних документах, наданих постачальником (п. 4.7).
Посилаючись на виникнення між сторонами спору в частині трактування умов п. 4.7 договору щодо визначення дати поставки продукції, позивач просить суд постановити рішення про тлумачення п. 4.7 договору, який в тексті договору викладений наступним чином: "Датой поставки считается, указанная представителем покупателя на соответствующих товаросопроводительних документах, предоставленных поставщиком", та роз'яснити, що даний пункт договору слід трактувати виходячи із буквального значення слів та виразів, а саме, що датою поставки вважається дата, вказана саме представником покупця особисто на товаросупровідних документах, а не дата, яка є реквізитом цього документу.
Проаналізувавши зміст спірного пункту договору та посилаючись на положення ст. 213 Цивільного кодексу України, місцевий господарський суд, з яким погодився і суд апеляційної інстанції, дійшов висновку, що позов задоволенню не підлягає, оскільки зазначений пункт договору не містить невизначеності і незрозумілості буквального значення слів і понять, що заважало б сторонам при його підписанні з'ясувати його дійсний зміст. Також в оспорюваних судових рішеннях вказано, що позивач шляхом пред'явлення даного позову намагається встановити певні обставини, а саме дату поставки продукції за спірним договором, тобто події, яка вже відбулась, чому вже було надано оцінку господарським судом в межах іншого господарського спору у справі №904/7170/15, що суперечить законодавчо визначеним правилам тлумачення правочину.
Такий висновок судів попередніх інстанцій є правильним з огляду на наступне.
Згідно ст. 637 ЦК України тлумачення умов договору здійснюється відповідно до ст. 213 цього Кодексу.
Відповідно до ч. 2 ст. 213 ЦК України на вимогу однієї або обох сторін суд може постановити рішення про тлумачення змісту правочину.
Правила тлумачення змісту правочину визначені в частинах 3, 4 ст. 213 ЦК України, за якими при тлумаченні змісту правочину беруться до уваги однакове для всього змісту правочину значення слів і понять, а також загальноприйняте у відповідній сфері відносин значення термінів. Якщо буквальне значення слів і понять, а також загальноприйняте у відповідній сфері відносин значення термінів не дає змоги з'ясувати зміст окремих частин правочину, їхній зміст встановлюється порівнянням відповідної частини правочину зі змістом інших його частин, усім його змістом, намірами сторін. Якщо за правилами, встановленими ч. 3 цієї статті, немає можливості визначити справжню волю особи, яка вчинила правочин, до уваги беруться мета правочину, зміст попередніх переговорів, усталена практика відносин між сторонами, звичаї ділового обороту, подальша поведінка сторін, текст типового договору та інші обставини, що мають істотне значення.
Отже, тлумаченням правочину є встановлення його змісту відповідно до волевиявлення сторін при його укладенні, усунення неясностей та суперечностей у трактуванні його положень.
Вказуючи про відсутність підстав для задоволення позову, господарські суди попередніх інстанцій правильно виходили з того, що подаючи зазначений позов позивач фактично порушив питання не про тлумачення умов договору для усунення неясностей та суперечностей у трактуванні умов п. 4.7 договору, в якому відсутні незрозумілі слова, поняття, терміни, які б унеможливлювали з'ясувати сторонам їх дійсні наміри при підписанні договору, що є необхідною умовою для тлумачення правочину відповідно до статті 213 ЦК України, а про встановлення обставин ненастання у нього обов'язку оплатити поставлений відповідачем за договором поставки №380-ПУ-УМТС від 4 лютого 2015 року товар, які досліджувались господарським судом в межах іншої господарської справи про стягнення з позивача заборгованості за поставлений товар.
При цьому, апеляційний господарський суд правильно вказав, що тлумачення спірного пункту договору поставки у редакції запропонованій позивачем призведе до виникнення у покупця права не оплачувати отриманий товар у строки, встановлені п. 5.4. цього договору, який обчислюється саме від дати поставки, навіть після підтвердження сторонами господарської операції з поставки товару підписанням ними первинних документів, які відповідно до чинного законодавства фіксують таку операцію, включаючи її дату, що суперечить встановленим п. 6 ст. 3 ЦК України засадам цивільного законодавства як справедливість та розумність, які відповідно до ст. 627 цього Кодексу повинні враховуватися сторонами при укладенні договору, а відповідно до ст. 12 цього Кодексу розумність поведінки особи при здійсненні цивільних прав презюмується.
Таким чином, оскаржувані судові рішення є законними, обґрунтованими та відповідають нормам матеріального та процесуального права, фактичним обставинам і наявним матеріалам справи.
Доводи касаційної скарги щодо неправильного застосування судами норм матеріального та процесуального права ґрунтуються на неправильному розумінні та тлумаченні відповідачем положень матеріального права, що унеможливлює прийняття таких доводів судом касаційної інстанції в якості підстави для зміни або скасування постановлених у справі судових рішень.
Інші твердження касаційної скарги зводяться до аналізу наявних у справі доказів, встановлення та переоцінка яких, в силу вимог ст. 1117 Господарського процесуального кодексу України, не входить до компетенції касаційної інстанції, при цьому, такі твердження дублюють доводи апеляційної скарги, яким судом другої інстанції була надана відповідна правова оцінка.
З огляду на викладене, постановлені у справі оскаржувані судові рішення слід залишити в силі.
Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України -
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу публічного акціонерного товариства "ДТЕК Павлоградвугілля" залишити без задоволення, а рішення господарського суду Харківської області від 9 листопада 2015 року та постанову Харківського апеляційного господарського суду від 21 грудня 2015 року у справі №922/5271/15 - без змін.
Сервіси для юристів