ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
02 березня 2016 року Справа № 908/3952/15
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого : Кравчука Г.А.,
суддів: Мачульського Г.М., Полянського А.Г.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Газ Інвест"на постанову Донецького апеляційного господарського суду від 30.09.2015у справі Господарського суду№ 908/3952/15 Запорізької областіза позовомприватного підприємства "Драг"дотовариства з обмеженою відповідальністю "Газ Інвест"простягнення заборгованості
в судовому засіданні взяли участь представники:
позивача: не з'явились; відповідача: не з'явились;
В С Т А Н О В И В:
У липні 2015 року приватне підприємство "Драг" (далі - Підприємство) звернулось до Господарського суду Запорізької області з позовною заявою, у якій просило стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю "Газ Інвест" (далі - Товариство) 41 912,62 грн. заборгованості, яка складається основної заборгованості за контрактом від 14.05.2013 № 32 у розмірі 24 960,00 грн., інфляційних втрат у розмірі 15 649,92 грн. та 3 % річних у розмірі 1 302,70 грн.
Позовні вимоги Підприємство, посилаючись на норми Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) та Господарського кодексу України (далі - ГК України) обґрунтовувало тим, що на виконання укладеного з Товариством контракту від 14.05.2013 № 32 воно поставило Товариству засоби хімічного захисту рослин на загальну суму 24 960,00 грн., проте останнє свої грошові зобов'язання за вказаним контрактом не виконало, у зв'язку із чим має заборгованість, яка підлягає стягненню в судовому порядку з урахуванням інфляційних втрат та 3% річних.
Рішенням Господарського суду Запорізької області від 19.08.2015 (суддя Сушко Л.М.) позов задоволено.
Постановою Донецького апеляційного господарського суду від 30.09.2015 (колегія суддів: Кододова О.В., Малашкевич С.А., Матюхіна Н.О.) рішення Господарського суду Запорізької області від 19.08.2015 залишено без змін.
Вказані судові рішення прийнято з мотивів, викладених Підприємством у позовній заяві.
Товариство звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою у якій просить скасувати постанову Донецького апеляційного господарського суду від 30.09.2015 і рішення Господарського суду Запорізької області від 19.08.2015 в частині стягненні інфляційних втрат та 3 % річних і прийняти в цій частині нове рішення про відмову в позові. Викладені у касаційній скарзі вимоги Товариство обґрунтовує посиланням на обставини справи, окремі положення укладеного між сторонами контракту, приписи ст. ст. 263, 617 ЦК України, ст. ст. 218, 219 ГК України, зазначаючи про те, що судами попередніх інстанцій неправомірно не було враховано наявність форс-мажорних обставин, підтверджених Торгово-промисловою палатою України.
Підприємство не скористалось правом, наданим ст. 1112 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), та відзив на касаційну скаргу Товариства до Вищого господарського суду України не надіслало, що не перешкоджає касаційному перегляду судових актів, які оскаржуються.
Розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи, перевіривши правильність юридичної оцінки встановлених фактичних обставини справи, застосування господарськими судами першої та другої інстанцій норм матеріального та процесуального права при прийнятті рішення та постанови, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що касаційна скарга Товариства не підлягає задоволенню, враховуючи наступне.
Місцевим та апеляційним господарськими судами на підставі матеріалів справи встановлено, що:
- між Підприємством (постачальник) та Товариством (покупець) 14.05.2013 укладено контракт № 32 за яким постачальник зобов'язався поставити засоби хімізації рослин (далі - Товар), а покупець зобов'язався прийняти та оплатити Товар в кількості та по ціні згідно видаткових накладних (далі - Контракт). Контракт вступає в дію з моменту його підписання та діє до виконання всіх зобов'язань обома сторонами (п. 10.1 Контракту);
- відповідно до п. 2.3 Контракту його загальна вартість становить 24 960,00 грн.;
- згідно з п. 3.1 Контракту покупець зобов'язався оплатити 100 % загальної суми Контракту не пізніше 01 жовтня 2013 року. Датою поставки вважається дата відмітки покупця про отримання товару в накладній (п. 3.2 Контракту);
- на виконання умов Контракту, на підставі видаткової накладної № 32 від 14.05.2013 Підприємство поставило Товариству Товар на загальну суму 24 960,00 грн. Для оплати поставленого Товару Підприємством виставлено Товариству рахунок-фактуру № 32 від 14.05.2013 на суму 24 960,00 грн.;
- в порушення умов Контракту, не зважаючи на отримання Товару представником Товариства Синько С.В., на підставі Довіреності № 14 від 13.05.2013, Товариство з Підприємством за поставлений Товар не розрахувалось, у зв'язку з чим має заборгованість на суму 24 960,00 грн.;
- Товариством на адресу Підприємства направлялись листи від 01.10.2013 № 213 та від 17.10.2013 № 220, в яких Товариство підтверджувало укладеність Контракту та, посилаючись на обставини форс-мажору, просило відстрочити виконання зобов'язань до кінця жовтня 2014 року;
- 28.10.2013 Підприємством на адресу Товариства було направлено лист з вимогою оплати Товару протягом семи днів з дати отримання цього повідомлення. З огляду на відсутність оплати заборгованості за поставлений Товар, Підприємство звернулось до суду з даним позовом про стягнення основної заборгованості та застосування наслідків порушення грошового зобов'язання, передбачених частиною другою статті 625 ЦК України.
Відповідно до статті 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (ст. 655 ЦК України).
В силу вимог частини першої статті 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Сервіси для юристів