Постанова ВГСУ від 02.03.2015 року у справі №923/1078/14

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 березня 2015 року Справа № 923/1078/14

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючогоЄвсікова О.О.,суддів:Кролевець О.А. (доповідач у справі), Попікової О.В.розглянувши касаційну скаргу Приватного підприємства "Херсонтеплогенерація"на рішенняГосподарського суду Херсонської області від 07.10.2014та постановуОдеського апеляційного господарського суду від 16.12.2014у справі№923/1078/14 Господарського суду Херсонської областіза позовомПриватного підприємства "Херсонтеплогенерація"доХерсонського міського міжшкільного навчально-виробничого комбінату Херсонської міської радипростягнення 56 604,87 грн.за участю представників сторінвід позивача:Хмаро А.С.від відповідача:не з'явився

ВСТАНОВИВ:

Приватне підприємство "Херсонтеплогенерація" звернулось до Господарського суду Херсонської області з позовом до Херсонського міського міжшкільного навчально-виробничого комбінату Херсонської міської ради про стягнення 49470,35 грн. заборгованості за послуги з постачання теплової енергії, 4780,41 грн. 3% річних, 2354,11 грн. інфляційних нарахувань.

Рішенням Господарського суду Херсонської області від 07.10.2014 (суддя Нікітенко С.В.), яке залишено без змін постановою Одеського апеляційного господарського суду від 16.12.2014 (колегія суддів у складі: Ліпчанської Н.В., Лисенко В.А., Савицького Я.Ф.), у задоволенні позову відмовлено з підстав недоведеності позовних вимог.

Не погоджуючись з вказаними судовими рішеннями, Приватне підприємство "Херсонтеплогенерація" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати та прийняти нове рішення про задоволення позову в повному обсязі.

Учасники судового процесу згідно з приписами ст. 1114 ГПК України були належним чином повідомлені про день, час і місце розгляду касаційної скарги, однак відповідач не скористався передбаченим законом правом на участь у розгляді справи касаційною інстанцією.

Заслухавши пояснення представника позивача, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши згідно з ч. 1 ст. 1117 ГПК України наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в судових рішеннях, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що між сторонами у справі укладено:

- договір №13-б від 15.01.2010 про постачання теплової енергії, а також додаткові угоди до цього договору №1 від 24.03.2010, №2 від 24.03.2010, №3 від 27.04.2010, з урахуванням яких договір набрав чинності 15.01.2010 і діяв до 30.05.2010, загальна сума договору складає 41291,92 грн.;

- договір №13-б від 01.06.2010 про постачання теплової енергії, який набрав чинності 01.06.2010 і діяв до 31.12.2010, загальна сума договору складає 111793 грн., що становить 194,08 Гкал;

- договір №13-б від 01.01.2011 про постачання теплової енергії, який набрав чинності з 28.01.2011 і діє до виконання сторонами своїх обов'язків по цьому договору в повному обсязі, загальна сума договору складає 115910 грн.;

- договір №13-б від 28.12.2011 про постачання теплової енергії, який набрав чинності з дня його підписання та діяв до 31.12.2011, загальна сума договору складає 30000 грн.;

- договір №13-б від 20.02.2012 про надання послуг з постачання теплової енергії у вигляді гарячої води, який набрав чинності з моменту його підписання і діяв до 31.12.2012, ціна договору складає 190072 грн.

За умовами цих договорів позивач взяв на себе обов'язок постачати відповідачу теплову енергію у вигляді гарячої води в обумовлених об'ємах, а відповідач зобов'язався приймати теплову енергію та оплачувати її за встановленими тарифами в терміни, передбачені договорами.

Звертаючись з позовом у даній справі, позивач доводив, що:

- у ході виконання договорів №13-б від 15.01.2010 і №13-б від 01.06.2010 відповідач у 2010 році спожив послуг теплопостачання на суму 142494,16 грн., що становить 247,39 Гкал, вказані послуги відповідачем оплачені лише частково в сумі 127610,52 грн., у зв'язку з чим сума неоплачених послуг за 2010 рік складає 14883,64 грн.;

- у ході виконання договорів №13-б від 28.01.2011 і №13-б від 28.12.2011 відповідач у 2011 році спожив послуг теплопостачання на суму 157471,27 грн., що становить 213,61 Гкал, вказані послуги відповідачем оплачені лише частково в сумі 148471,27 грн., у зв'язку з чим сума неоплачених послуг за 2011 рік складає 9000 грн.;

- у ході виконання договору №13-б від 20.02.2012 відповідач у 2012 році спожив послуг теплопостачання на суму 216157,43 грн., що становить 235,34 Гкал, вказані послуги відповідачем оплачені лише частково в сумі 190570,72 грн., у зв'язку з чим сума неоплачених послуг за 2012 рік складає 25586,71 грн.

З огляду на викладене позивач заявив вимоги про стягнення з відповідача вказаної вище заборгованості на загальну суму 49470,35 грн., а також 4780,41 грн. 3% річних, 2354,11 грн. інфляційних нарахувань.

Суд першої інстанції у задоволенні цього позову відмовив, оскільки позивачем не надано належних та допустимих доказів, які б підтверджували той факт, що відповідач спожив послуг теплопостачання у період 2010-2012 роки на загальну суму 516122,86 грн. на виконання умов договорів №13-б від 15.01.2010, №13-б від 01.06.2010, №13-б від 01.01.2010, №13-б від 28.12.2011, №13-б від 20.02.2012. Зокрема, надані позивачем акти здачі-приймання робіт (надання послуг) не містять відомостей щодо надання послуг саме на виконання умов вказаних договорів. Натомість у цих актах є посилання на те, що послуги були надані за договором №ДГ-13-б або за договором №ДГ-13-б від 01.10.2010. Крім того, за висновком суду, надання позивачем послуг на суму, яка перевищує договірну, не охоплюється умовами договору, а тому може бути стягнута з посиланням на інші підстави.

Суд апеляційної інстанції залишив рішення суду першої інстанції без змін з огляду на те, що матеріали справи не містять даних щодо неоплачених послуг теплопостачання в 2010 році на суму 14883,64 грн., у 2011 році на суму 9000 грн. та у 2012 році на суму 25586,71 грн. Зокрема, з акту звірки від 01.10.2010 вбачається, що у відповідача існувала заборгованість в сумі 1530,65 грн., яка була сплачена згідно з платіжним дорученням №204 від 15.12.2010, а в акті звірки взаєморозрахунків від 07.11.2013 жодна із зазначених сум не вказана. До того ж матеріалами справи не підтверджено факт споживання відповідачем теплової енергії в обсягах більших, ніж передбачено укладеними договорами, оскільки облік кількості теплової енергії здійснюється позивачем розрахунковим способом у зв'язку з відсутністю у відповідача приладів обліку теплової енергії.

Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу, зокрема, на підставі договорів чи інших правочинів.

За вимогами ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом; зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Вказана правова норма кореспондується зі ст. 193 Господарського кодексу України.

У відповідності до ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі. При цьому в силу ст.ст. 42, 43, 33 ГПК України правосуддя у господарських судах здійснюється на засадах рівності та змагальності; сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами; кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.