Постанова ВГСУ від 02.02.2017 року у справі №922/33/16

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 лютого 2017 року Справа № 922/33/16 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Головуючий суддяЯценко О.В.,суддіБакуліна С.В., Поляк О.І.розглянувши матеріали касаційної скаргиПублічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"на постановуХарківського апеляційного господарського суду від 21.11.2016 у справі№ 922/33/16господарського судуХарківської областіза позовомПублічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"доПублічного акціонерного товариства "Харківміськгаз"простягнення 9262914,81грн,

В засіданні взяли участь представники:

- позивача:Громніцький Ю.П. дов. 13.05.2014- відповідача:Волощук П.Ю. дов. 28.12.2016

ВСТАНОВИВ:

Публічне акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"(далі за текстом - ПАТ "НАК "Нафтогаз України"), звернулось до Господарського суду Харківської області з позовом до Публічного акціонерного товариства "Харківміськгаз" (далі за текстом - ПАТ "Харківміськгаз") про стягнення 7911041,58грн - інфляційних та 3% річних у розмірі 1351873,23грн, судового збору. Позовні вимоги позивач обґрунтовує простроченням грошового зобов'язання за Договором купівлі-продажу природного газу №13-395ПР від 31 січня 2013 року.

Рішенням Господарського суду Харківської області від 09.08.2016 (суддя Пономаренко Т.О.) в позові Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" відмовлено повністю.

Рішення мотивовано тим, що суд встановив факт порушенням позивачем умов Договору щодо строків повернення актів, які, в свою чергу є безумовною підставою для здійснення відповідачем остаточних розрахунків, оскільки такий порядок встановлено Договором, а договір для сторін є обов'язковим. Тому відповідач звільняється від відповідальності, яка передбачена ст. 625 Цивільного кодексу України, оскільки порушення грошового зобов'язання у вигляді його прострочення відповідачем не настало і в такому разі вважається, що виконання зобов'язання відстрочено на час прострочення кредитора.

Постановою Харківського апеляційного господарського суду (колегія суддів: Шутенко І.А., Здоровко Л.М., Плахов О.В.) від 21.11.2016 у справі 922/33/16 апеляційну скаргу ПАТ "НАК "Нафтогаз України" залишено без задоволення, а рішення Господарського суду Харківської області від 09.08.16 у справі № 922/33/16 залишено без змін. Постанова прийнята з тих же підстав.

Не погоджуючись з вказаними судовими актами, ПАТ "НАК "Нафтогаз України" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Харківської області від 09.08.2016 та постанову Харківського апеляційного господарського суду від 21.11.2016 у справі № 922/33/16 та прийняти нове рішення, за яким задовольнити позовну заяву ПАТ "НАК "Нафтогаз України", аргументуючи порушення норм права, зокрема, ст. ст. 212, 213, 692, 694, 655, 664 Цивільного кодексу України, ст. 4, 35, 43 Господарського процесуального кодексу України.

Скаржник доводить, що відповідач був зобов'язаний сплатити поставлений товар протягом місяця поставки, а підписанням актів підтверджено факт передачі-приймання товару, юридичне ж значення для виникнення у відповідача зобов'язання з оплати має факт поставки товару, а не його документальне оформлення; несвоєчасне оформлення актів приймання-передачі не є простроченням кредитора в розумінні ст. 612, 613 ЦК України та не є відкладальною умовою для відповідача в частині виконання зобов'язання з оплати.

Ухвалою від 23.01.2017 року колегії суддів Вищого господарського суду України у складі головуючого - Яценко О.В., суддів - Бакуліної С.В., Поляк О.І. касаційна скарга ПАТ "НАК "Нафтогаз України" прийнята до провадження, справа призначена до розгляду у судовому засіданні на 02.02.2017 року.

Учасників судового процесу відповідно до статті 1114 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) належним чином повідомлено про час і місце розгляду касаційної скарги.

Колегія суддів Вищого господарського суду України, переглянувши у касаційному порядку рішення суду першої інстанції та постанову апеляційної інстанції, на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши застосування судом першої та апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Місцевим та апеляційним господарськими судами встановлено, що між ПАТ "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (Продавець) та ПАТ "Харківміськгаз" укладений Договір на купівлю-продаж природного газу №13-395-ПР від 31 січня 2013 року (надалі - Договір), відповідно до предмету якого Продавець зобов'язався передати у власність Покупцю у 2013-2015 роках природний газ (Газ), а Покупець зобов'язався прийняти та оплатити газ на умовах Договору (пункт 1.1. Договору в редакції Додаткової угоди №8 від 22 грудня 2014 року).

Відповідно до пункту 2.1. Договору (в редакції Додаткової угоди №13 від 06 квітня 2015 року) Продавець передає Покупцю у період з 01 січня 2013 року по 31 грудня 2015 року газ в обсязі, передбаченому Договором та додатковими угодами.

Пунктом 3.3. Договору передбачено, що приймання-передача газу, переданого Продавцем Покупцеві у відповідному місяці продажу, оформлюється актом приймання-передачі газу.

Відповідно до пункту 3.4. договору, не пізніше 5-го числа місяця, наступного за місяцем продажу газу, покупець зобов'язується надати продавцеві підписані та скріплені печаткою покупця два примірники акта приймання-передачі газу, у якому зазначаються фактичні обсяги використаного газу, його фактична ціна та вартість. Продавець не пізніше 8-го числа місяця, наступного за місяцем продажу газу, зобов'язується повернути покупцеві один примірник оригіналу акта, підписаного уповноваженим представником та скріпленого печаткою, або надати в письмовій формі мотивовану відмову від підписання акта. Підписані акти є підставою для остаточних розрахунків між сторонами.

Пунктом 6.1. Договору (в редакції додаткової угоди №3 від 28 квітня 2014 року) сторони передбачили, що оплата за газ здійснюється Покупцем виключно грошовими коштами у національній валюті шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки. У разі неповної оплати остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється Покупцем до 20-го числа місяця, наступного за місяцем реалізації газу, на підставі підписаного Сторонами акту приймання-передачі газу за розрахунковий місяць.

Позивачем на виконання умов Договору протягом січня 2013 року - квітня 2014 року було поставлено, а відповідачем прийнято природний газ на загальну суму 205782844,17 грн., що підтверджується актами приймання-передачі природного газу (т. 1, арк. с. 40-46).

Предметом позовних вимог є стягнення інфляційних втрат та 3% річних, які нараховані за прострочення виконання відповідачем грошового зобов'язання стосовно оплати отриманого природного газу з січня 2013 року по квітень 2014 року включно.

Відмовляючи в позові суди дійшли висновку про відсутність підстав для відповідальності відповідача, передбаченої статтею 625 ЦК України, оскільки самим позивачем допущено порушення строків повернення актів, які, в свою чергу є безумовною підставою для здійснення відповідачем остаточних розрахунків, оскільки такий порядок встановлено Договором, а договір для сторін є обов'язковим.

Касаційна інстанція не погоджується з таким правовим висновком з наступних мотивів.

З норм ст. 714 ЦК України вбачається, що за договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу одна сторона (постачальник) зобов'язується надавати другій стороні (споживачеві, абонентові) енергетичні та інші ресурси, передбачені договором, а споживач (абонент) зобов'язується оплачувати вартість прийнятих ресурсів та дотримуватись передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного та іншого обладнання.

До договору постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин сторін.

За вимогами ч.1 ст.692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Зобовязання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться ()ст. 526 ЦК України).