ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
01 грудня 2016 року Справа № 909/330/16 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого суддіШвеця В.О.,суддівДанилової М.В., Сибіги О.М.розглянувши касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Вектор-Долина"на постановуЛьвівського апеляційного господарського суду від 22.09.2016у справі№ 909/330/16 Господарського суду Івано-Франківської областіза позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Вектор-Долина"доДержавного підприємства "Вигодське лісове господарство"за участюПрокуратури Івано-Франківської областіпростягнення коштів
за участю представників сторін від:
позивача: Богославець В.М. (дов. від 29.11.2016),
відповідача: Кузь А.П. (дов. від 01.09.2016),
прокуратури: Збарих С.М. (посв. №028728)
ВСТАНОВИВ:
Товариство з обмеженою відповідальністю "Вектор-Долина" звернулось з позовом до Державного підприємства "Вигодське лісове господарство" про стягнення боргу з орендної плати в сумі 230 490 грн., неустойки в сумі 11 000 грн. та подвійної плати за користування об'єктом оренди за час прострочення в сумі 16 776,77 грн. В обґрунтування заявлених вимог позивач вказував на неналежне виконанням відповідачем умов договору оренди транспортного засобу №12 від 15.05.2014, зокрема щодо сплати орендної плати за користування майном та вчасного повернення майна після закінчення строку дії договору. При цьому позивач посилався на приписи статей 549, 611, 612, 785 Цивільного кодексу України.
Рішенням Господарського суду Івано-Франківської області від 07.06.2016, ухваленим суддею Гриняк Б.П., у позові відмовлено. Вмотивовуючи рішення суд дійшов висновку про те, що спірний автомобіль марки та моделі Урал-4320 в оренді відповідача не перебував та в господарській діяльності даний транспортний засіб підприємством не використовувався. Такого висновку суд дійшов, зокрема, з того, що договір оренди на підприємстві відповідача відсутній, а наданий позивачем примірник договору, підписано колишнім директором відповідача, який на час укладення перебував на лікарняному. При цьому суд керувався приписами статей 626, 762, 785 Цивільного кодексу України.
Львівський апеляційний господарський суд, колегією суддів у складі: Орищин Г.В. - головуючого, Галушко Н.А., Данко Л.С., постановою від 22.09.2016 перевірене рішення місцевого господарського суду змінив, доповнивши резолютивну частину рішення реченням наступного змісту: Визнати недійсним договір оренди транспортного засобу №12 від 15.05.2014, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю "Вектор-Долина" та Державним підприємством "Вигодське лісове господарство".
Не погоджуючись з прийнятими у справі судовими актами, Товариство з обмеженою відповідальністю "Вектор-Долина" звернулось з касаційною скаргою до Вищого господарського суду України, в якій просить рішення та постанову у справі скасувати та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити. Обґрунтовуючи доводи касаційної скарги, скаржник вказує на неврахування судами попередніх інстанцій доказів прийняття відповідачем спірного договору оренди до виконання. Окрім цього, скаржник зазначає про помилкове посилання судів попередніх інстанцій на невідображення в бухгалтерському та податковому обліку сторін операцій за спірними правовідносинами оренди, оскільки зазначене не спростовує факту отримання відповідачем об'єкта оренди. При цьому скаржник посилається на порушення судами приписів статті 526, 611, 629 785 Цивільного кодексу України, статей 202, 204, 207 Господарського кодексу України, статей 42, 43, 83 Господарського процесуального кодексу України.
Ухвалою від 17.11.2016 колегії суддів Вищого господарського суду України у складі головуючого судді - Швеця В.О., суддів - Данилової М.В., Сибіги О.М., касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Вектор-Долина" прийнято до провадження, справу призначено до розгляду у судовому засіданні на 01.12.2016.
На адресу Вищого господарського суду України від Державного підприємства "Вигодське лісове господарство" надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому відповідач вказав про законність та обґрунтованість оскаржуваних судових актів, у зв'язку з чим просить залишити їх без змін, а касаційну скаргу позивача - без задоволення.
Учасників судового процесу відповідно до статті 1114 Господарського процесуального кодексу України належним чином повідомлено про час і місце розгляду касаційної скарги.
Вищий господарський суд України, заслухавши суддю Швеця В.О., пояснення представників сторін та прокуратури, переглянувши матеріали справи і доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування господарськими судами приписів чинного законодавства, відзначає наступне.
Судами попередніх інстанцій установлено та підтверджено матеріалами справи, що предметом спору у даній справі є вимога Товариства з обмеженою відповідальністю "Вектор-Долина" про стягнення з Державного підприємства "Вигодське лісове господарство" 230 490 грн. боргу з орендної плати, 11 000 грн. неустойки та 16 776,77 грн. подвійної плати за користування об'єктом оренди за час прострочення. Як стверджував позивач, спір у даній справі виник внаслідок порушення Державним підприємством "Вигодське лісове господарство" умов договору оренди транспортного засобу №12 від 15.05.2014 в частині сплати орендної плати за користування майном та вчасного повернення майна після закінчення строку дії договору. Відмовляючи у задоволенні позову суди виходили з того, що спірний договір оренди від імені Державного підприємства "Вигодське лісове господарство" не міг бути підписаний колишнім директором підприємства ОСОБА_10, оскільки зазначена особа в цей період перебувала на лікарняному згідно листка непрацездатності серія АГМ №311562, а саме з 12.05.2014 по 06.06.2014. і обов'язки директора на підприємстві наказом №94-к від 12.05.2014 були покладені на головного лісничого. З огляду на що, погоджуючись з висновком місцевого господарського суду про підписання договору зі сторони відповідача неупоноваженою особою, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про наявність підстав для виходу за межі позовних вимог та визнання спірного договору недійсним. При цьому такий висновок суди зробили, виходячи з положень статей 92, 203, 215, 241 Цивільного кодексу України. Колегія суддів вважає зазначені висновки судів передчасними та такими, що зроблені за неповного з'ясування обставини, які мають значення для справи, а також за невірного застосування норм матеріального права з огляду на таке. Відповідно до статті 241 Цивільного кодексу України правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим зокрема у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання. Наступне схвалення правочину особою, яку представляють, створює, змінює і припиняє цивільні права та обов'язки з моменту вчинення цього правочину. Із аналізу змісту частини першої цієї норми випливає, що законодавець не ставить схвалення правочину в обов'язкову залежність від наявності повноважень окремих органів управління товариства, оскільки підтвердженням такого схвалення закон визначає вчинені на його виконання дії особи, в інтересах якої його було укладено. Такі дії повинні свідчити про прийняття правочину до виконання. Сама по собі відсутність у директора підприємства відповідача повноважень на час укладення від імені товариства договору не створює підстави для визнання такого договору недійсним. Між тим, відхиляючи нотаріально засвідчене пояснення колишнього директора Державного підприємства "Вигодське лісове господарство" ОСОБА_10 щодо фактичного підписання ним 15.15.2014 договору оренди № 12, суди попередніх інстанцій не надали належної оцінки і іншим доказам прийняття відповідачем об'єкта оренди, з огляду на фактичне перебування у відповідача спірного автотранспортного засобу Урал-4320 (державний реєстраційний номер НОМЕР_1), а саме: складені відповідачем акти та переліки про знаходження на території автотранспортного цеху Державного підприємства "Вигодське лісове господарство" транспортних засобів, що належать позивачу (від 15.07.2014, від 17.11.2014, від 02.02.2015 та від 06.02.2015). Водночас у матеріалах справи відсутні докази того, що після укладення спірного договору та проведення відповідачем інвентаризації наявних в автотранспортному цеху транспортних засобів, відповідач повернув позивачу спірний предмет оренди. При цьому суди не врахували, що за відсутності у договорі оренди транспортного засобу погодженого сторонами порядку приймання-передачі предмета оренди (в частині визначення місця передачі та повернення предмета оренди) факт перебування спірного транспортного засобу на території відповідача, який останнім не заперечувався та повернення цього транспортного засобу позивачу лише 25.01.2016 (після закінчення строку дії договору), свідчить по прийняття договору оренди до виконання. Водночас посилання судів на відсутність відображення сторонами у бухгалтерському та податковому обліку операцій за договором оренди, а також відсутність договору страхування спірного транспортного засобу, не свідчать про зворотнє. У розумінні приписів статті 43 Господарського процесуального кодексу України наявні докази підлягають оцінці у їх сукупності, і жодний доказ не має для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Відхиляючи будь-які доводи сторін чи спростовуючи подані стороною докази, господарський суд повинен у мотивувальній частині постанови навести правове обґрунтування і ті доведені фактичні обставини, з огляду на які ці доводи або докази не взято до уваги судом. Отже, суд повинний навести зміст усіх заперечень та викласти обставини, з огляду на які ці заперечення не взято до уваги, адже викладення у судовому акті лише доводів та доказів сторони, на користь якої приймається рішення, є порушенням вимог статті 42 Господарського процесуального кодексу України щодо рівності сторін. Разом з тим, згідно зі статтею 43 Господарського процесуального кодексу України судочинство в господарських судах здійснюється на засадах змагальності, а тому господарський суд забезпечує сторонам умови для встановлення фактичних обставин справи та оцінює кожний доказ окремо, а всі докази в сукупності, що відображується в судовому рішенні. Змагальність полягає в тому, що сторони у процесуальній формі доводять перед судом свою правоту, за допомогою доказів переконують суд у правильності власної правової позиції. Сторони обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими господарському суду доказами. Принцип змагальності створює необхідні умови для реалізації прав сторін на повне та об'єктивне з'ясування обставин справи. Враховуючи викладене, господарські суди попередніх інстанцій дійшли передчасного висновку про наявність підстав для задоволення позову, а тому ухвалені ними судові акти не можна вважати законними та обґрунтованими. За приписами статті 84 Господарського процесуального кодексу України рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі. Рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні того, чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин тощо. Судові рішення у справі наведеним вимогам не відповідають. Оскільки передбачені процесуальним законом межі перегляду справи в касаційній інстанції не дають їй права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази, судові рішення у справі підлягають скасуванню з направленням матеріалів справи на новий розгляд до Господарського суду міста Києва. При новому розгляді справи судові необхідно врахувати викладене, всебічно і повно перевірити доводи, на яких ґрунтуються вимоги та заперечення сторін, і в залежності від встановлених обставин вирішити спір у відповідності з нормами матеріального та процесуального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.
Керуючись статтями 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України, -
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Вектор-Долина" задовольнити частково.
Постанову Львівського апеляційного господарського суду від 22.09.2016 у справі №909/330/16 Господарського суду Івано-Франківської області та рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 07.06.2016 скасувати.
Матеріали справи скерувати для нового розгляду до Господарського суду Івано-Франківської області.
Головуючий суддя: В. Швець
Судді: М. Данилова
О. Сибіга
Сервіси для юристів