Постанова ВГСУ від 01.12.2014 року у справі №917/2487/13

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 грудня 2014 року Справа № 917/2487/13

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого суддіЄвсікова О.О.суддів:Кролевець О.А. Попікової О.В. (доповідач у справі) за участю представників: від позивача:Самойленко М.О. дов. від 1.12.2014р. № 161від відповідача:Дрозд О.В. дов. від 17.01.2014р. № 23від третьої особи не з'явились (про дату, час та місце судового розгляду повідомлено належним чином)розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Комунального підприємства "Кременчукводоканал" Кременчуцької міської ради на постановуХарківського апеляційного господарського суду від 17.09.2014р.у справі№ 917/2487/13 Господарського суду Полтавської області за позовомВиробничо-будівельного колективного підприємства "Рассвет" доКомунального підприємства "Кременчукводоканал" Кременчуцької міської радитретя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору Кременчуцьке міськрайонне управління Головного управління Держсанепідемслужби у Полтавській області простягнення 86296 грн.

ВСТАНОВИВ:

Виробничо-будівельне колективне підприємство "Рассвет" звернулось до Господарського суду Полтавської області із позовом (позовні вимоги з урахуванням заяви про уточнення та збільшення) про стягнення з Комунального підприємства "Кременчукводоканал" 86 296 грн., з яких 85 496 грн. становить сума понесених матеріальних збитків, завданих внаслідок підтоплення та забруднення ґрунту частини території підприємства ВКБП "Рассвет" стічними (фекальними) водами; 800 грн. - витрат, пов'язаних із залученням оцінювача для проведення експертної оцінки завданої шкоди.

Рішенням Господарського суду Полтавської області від 10.06.2014р. (суддя Пушко І.І.) у задоволенні позовних вимог відмолено з огляду на вимоги статей 22, 1166 Цивільного кодексу України, статті 157 Земельного кодексу України, зважаючи на недоведеність позивачем розміру спричинених йому збитків в порядку, визначеному чинним законодавством України. При цьому суд І інстанції визнав неналежними докази надані позивачем, у яких не було встановлено площі земельної ділянки позивача, забрудненої внаслідок аварії, а також не встановлено межі, периметр та схему забрудненої ділянки з прив'язкою до місцевості. А наданий висновок експерта, складений через п'ять місяців після аварії, не доводить розмір та спосіб усунення шкоди, спричиненої забрудненням земельної ділянки, стан якої є наслідком саме аварійної ситуації, яка виникла 26.05.2013р., а не наслідком будь-яких інших подій, які могли мати місце як до, так і після цієї дати.

Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 17.09.2014 (головуючий суддя Бондаренко В.П., судді Россолов В.В., Черленяк М.І.) рішення Господарського суду Полтавської області від 10.06.2014р. скасовано, прийняте нове, яким позовні вимоги ВКБП "Рассвет" задоволено в повному обсязі. Скасовуючи рішення суду першої інстанції та задовольняючи позовні вимоги, апеляційний суд виходив з того, що позивачем були понесені матеріальні витрати на відновлення забрудненої земельної ділянки стічними (фекальними) водами, що мало місце 26.05.2013р. з вини відповідача, і відповідно з огляду на вимоги статей 1166, 1187, 1192 Цивільного кодексу України та Правила надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затв. Постановою КМУ від 21.07.2005р. № 630, за умови доведеності протиправної поведінки відповідача, причинно-наслідкового зв'язку між діями відповідача, матеріальною шкодою та виною відповідача, визнав наявними правові підстави для задоволення позову.

Не погодившись з постановою апеляційної інстанції, відповідач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить її скасувати, а рішення місцевого господарського суду залишити в силі.

В обґрунтування своєї правової позиції скаржник посилається на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права, зокрема приписів статей 33 34, Господарського процесуального кодексу України, статей 22, 1166 Цивільного кодексу України. При цьому скаржник зазначає, що наявними в матеріалах справи доказами не підтверджено факт непридатності використання земельної ділянки або наявності завданої шкоди земельній ділянці після проведених відповідачем робіт. Також наголошує на тому, що суд апеляційної інстанції безпідставно прийняв до уваги висновок експерта, який не доводить на ні площу, а ні розмір забруднення земельної ділянки.

Від позивача надійшов відзив на касаційну скаргу, у якому останній просить залишити без змін оскаржувану постанову апеляційної інстанції без змін з мотивів, у ній викладених, а касаційну скаргу без задоволення.

У листі від 20.11.2014р. Кременчуцьке міськрайонне управління Головного управління Держсанепідемслужби у Полтавській області підтримуючи доводи касаційної скарги відповідача просить залишити в силі рішення суду І інстанції, а справу слухати без участі третьої особи.

Розглянувши касаційну скаргу, заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи, повноти їх встановлення в судових рішеннях та застосування судами норм матеріального і процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як встановлено судами першої та апеляційної інстанцій, 26.05.2013р. на території ВБКП "Рассвет" (навпроти АГНКС 1 по вул. Шишкіна, 31) сталася аварійна ситуація (порив каналізаційного колектору), що підтверджується актом санітарно-епідеміологічного обстеження складеним третьою особою за участю представників сторін.

Належність відповідачу напірного каналізаційного колектору від СП-1 (вул.Леонова-1В) до каналізаційних очисних споруд (с. Мала Кохнівка) підтверджується наданою відповідачем довідкою.

Зазначений колектор проходить через земельну ділянку, яка належить позивачу на праві власності, що підтверджується державним актом на право власності на землю та кадастровим планом земельної ділянки, а також відповідною експлікацією, копії яких містяться в матеріалах справи.

Відповідно до витягу з Державного земельного кадастру належна позивачу земельна ділянка, якій присвоєно кадастровий №5322486300:06:000:0003 площею 7,5004 гектарів віднесена до категорії земель "Землі промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення".

Предмет позову у даній справі становить вимога ВБКП "Рассвет" про стягнення з відповідача, якому належить каналізаційний колектор, 85 496,00 грн. матеріальних збитків, завданих внаслідок підтоплення та забруднення ґрунту частини території підприємства позивача стічними (фекальними) водами; 800 грн. - витрат, пов'язаних із залученням оцінювача для проведення експертної оцінки завданої шкоди.

Суд апеляційної інстанції задовольняючи позовні вимоги щодо стягнення з відповідача 85496 грн. коштів за виконані роботи по відновленню земельної ділянки, визнав доведеним з огляду на вимоги статей 22 та 1166 Цивільного кодексу України факт заподіяння відповідачем шкоди внаслідок забруднення земельної ділянки позивача.

Проте касаційна інстанція не може погодитьсь з таким висновком апеляційного суду з огляду на наступне.

Відшкодування шкоди, заподіяної забрудненням землі, за своєю правовою природою є відшкодування позадоговірної шкоди, тобто деліктною відповідальністю.

Загальне положення про цивільно-правову відповідальність за завдання позадоговірної шкоди визначено у статті 1166 Цивільного кодексу України, відповідно до якої майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Підставою деліктної відповідальності є протиправне шкідливе винне діяння особи, яка завдала шкоду. Для відшкодування завданої шкоди необхідно довести такі факти як неправомірність поведінки особи; вина завдавача шкоди; наявність шкоди; причинний зв'язок між протиправною поведінкою та заподіяною шкодою.

Наявність всіх вказаних умов є обов'язковим для прийняття судом рішення про відшкодування шкоди. Відсутність хоча б одного з цих елементів виключає відповідальність за заподіяну шкоду.

В деліктних правовідносинах саме на позивача покладається обов'язок довести наявність шкоди, протиправність (незаконність) поведінки заподіювача шкоди та причинний зв'язок такої поведінки із заподіяною шкодою. У свою чергу відповідач повинен довести, що в його діях (діях його працівників) відсутня вина у заподіянні шкоди.

Факт забруднення земельної ділянки позивача (на частині території підприємства позивача та прилеглій до нього території (навпроти АГНКС №1 по вул. Шишкіна, 31) стічними водами господарсько-фекальної каналізації відбулось 26.05.2013р. внаслідок аварійної ситуації (пориву) каналізаційного колектору КП "Кременчукводоканал", розташованого у вказаному районі, що підтверджується актом санітарно-епідеміологічного обстеження об'єкта Кременчуцького міськрайонного управління Головного управління Держсанепідслужби в Полтавській області від 31.05.2013р.

На підставі згаданого санітарно-епідеміологічного обстеження об'єкта забруднення земель ВБКП "Рассвет" від 31.05.2013 р. було направлено відповідачу припис про проведення заходів по очищенню та знезараженню забрудненої стічними водами території.

03.06.2013р. згідно постанови у справі про адміністративне порушення на в.о. начальника цеху водовідведення КП "Кременчукводоканал" накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 204,00 грн., у зв'язку з тим, що фахівцями цеху водовідведення КП "Кременчукводоканал" не проведені роботи по очищенню та знезараженню частини території підприємства позивача по вул. Занасипський Шлях, 4 та прилеглої до неї території, яка була забруднена стічними водами в результаті аварії на колекторі міської каналізації 26.05.2013 р., що є порушенням п. 2.21 "Державних санітарних правил та норм утримання територій населених місць" ДСанПІН № 145 від 17.03.2011р., статті 7 Закону України "Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення".