Постанова ВГСУ від 01.12.2014 року у справі №910/4927/14

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 грудня 2014 року Справа № 910/4927/14

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючогоЄвсікова О.О.,суддів:Кролевець О.А. (доповідач у справі), Попікової О.В.розглянувши касаційну скаргуДержавної іпотечної установина рішенняГосподарського суду міста Києва від 25.06.2014 та постановуКиївського апеляційного господарського суду від 18.09.2014у справі№910/4927/14 Господарського суду міста Києваза позовомДержавної іпотечної установидоПублічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Надра"за участіПрокуратури міста Києвапростягнення 230 162 906,16 грн. витрат, понесених у зв'язку з несвоєчасним поверненням кредиту, та 249 580 213,20 грн. неодержаного прибутку (втраченої вигоди)за участю представників сторінвід позивача:Боков І.О.від відповідача:Гудій В.В., Чернюк В.В.від прокуратури:Збарих С.М.

ВСТАНОВИВ:

Державна іпотечна установа звернулась до Господарського суду міста Києва з позовом до Публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Надра" про стягнення 230 162 906,16 грн. витрат, понесених у зв'язку з несвоєчасним поверненням кредиту, та 249 580 213,20 грн. неодержаного прибутку (втраченої вигоди) (з урахуванням заяви про зміну підстав позову від 17.06.2014).

Позов мотивовано посиланням на те, що у зв'язку з несвоєчасним поверненням відповідачем частини кредиту рефінансування №7/1 від 15.10.2008 позивач зобов'язаний був сплачувати відсотковий дохід по облігаціях, а також не мав змоги рефінансувати іпотечних кредиторів на платній основі за рахунок грошових коштів, які не були своєчасно повернуті відповідачем.

Рішенням Господарського суду міста Києва (колегія суддів у складі: Сташків Р.Б. - головуючий, Бондаренко Г.П., Грєхова О.А.) від 25.06.2014, яке залишено без змін постановою Київського апеляційного господарського суду (колегія суддів: Хрипун О.О. - головуючий, Самсін Р.І., Шаптала Є.Ю.), у задоволенні позову відмовлено з підстав недоведеності позивачем наявності усіх елементів цивільного правопорушення як необхідної умови для стягнення збитків.

Не погоджуючись з прийнятими у справі судовими актами, Державна іпотечна установа звернулась до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції як такі, що прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права, та прийняти нове рішення про задоволення позову.

Публічне акціонерне товариство "Комерційний банк "Надра" у своєму відзиві проти вимог касаційної скарги заперечило, посилаючись на законність і обґрунтованість оскаржених судових рішень.

Заслухавши пояснення представників сторін та прокурора, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши, згідно з ч. 1 ст. 1117 ГПК України, наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в судових рішеннях, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що відповідно до розпорядження Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України від 29.03.2005 № 3802 (реєстраційний № 16101513 серія та номер ІК № 2) та ліцензії Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України від 02.10.2006 № 316 позивач є фінансовою установою і проводить свою діяльність на підставі Статуту, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2009 № 768.

Відповідно до п. 5 Статуту (в редакції на момент виникнення спірних правовідносин) основною метою діяльності позивача є рефінансування іпотечних кредиторів (банків і небанківських фінансових установ, які провадять діяльність з надання забезпечених іпотекою кредитів) за рахунок коштів, отриманих від розміщення цінних паперів, та сприяння подальшому розвитку ринку іпотечного кредитування в Україні.

У 2007 році позивачем було проведено 2 випуски іменних процентних облігацій зі строком обігу 5-7 років залежно від серії з додатковим забезпеченням у формі державних гарантій, наданих Кабінетом Міністрів України відповідно до ст. 17 Бюджетного кодексу України, ст. 14 Закону України "Про Державний бюджет України на 2007 рік" та п. 3 постанови Кабінету Міністрів України від 04.04.2007 за № 607 "Про надання державних гарантій за зобов'язаннями Державної іпотечної установи". Рішення про випуск облігацій затверджене рішенням правління позивача від 21.11.2007 № 154/8 на підставі параметрів випуску облігацій, затверджених наглядовою радою позивача (протокол від 27.11.2007 № 28).

Згідно з п. 3.7 Положення про випуск, розміщення, погашення та операції з цінними паперами Державної іпотечної установи, затвердженого рішенням ДКЦПФР від 17.07.2003 № 322, залучені за рахунок випуску позивачем цінних паперів кошти спрямовуються на цілі, визначені у проспекті емісії цінних паперів. Пунктом 7 проспекту емісії було зазначено, що емітент використовує запозичення виключно для кредитування банків за умови відступлення ними на користь установи (позивача) прав вимоги за іпотечними житловими кредитами, які відповідають затвердженим установою вимогам до таких кредитів (рефінансування).

Відповідач з метою отримання кредиту звернувся до позивача листом від 29.09.2008 за № 5-5-12603, зазначивши, що чинна на той момент стандартна ставка рефінансування (13,5%) є занадто високою для нього, та висловивши готовність задля застосування ставки рефінансування для кредитного договору 9,9% придбати облігації позивача серій 2007 року випуску "М", "N", "О", "Р", "Q", "S", "Т", "U", "W", "X", "Y" з дохідністю 9,4% відсотків річних.

За доводами позивача, головною умовою застосування нижчої ставки та, відповідно, істотною умовою майбутнього кредитного договору стало придбання відповідачем цінних паперів позивача, що безпосередньо пов'язало вказані дві операції. І саме ці обставини стали підставою для проведення засідання Кредитно-інвестиційного комітету позивача, за результатами якого було прийнято рішення про задоволення заявки відповідача на купівлю вищезазначених облігацій та надання кредиту рефінансування, затверджене рішеннями Правління позивача від 07.10.2008 № 208/2 та від 07.10.2008 № 208/3. Згідно з протоколом № 32 від 10-14.10.2008 Наглядова рада позивача затвердила рішення щодо продажу цінних паперів та надання фінансового кредиту відповідачу на вищезазначених умовах.

Між позивачем та відповідачем 15.10.2008 укладено:

- договір купівлі-продажу цінних паперів № 21, Д-123/2008/001 від 15.10.2008, за яким позивач зобов'язався передати, а відповідач - прийняти і оплатити відповідні цінні папери - не пізніше одного робочого дня перерахувати загальну вартість цінних паперів на рахунок позивача;

- кредитний договір № 7/1 від 15.10.2008 та договір застави майнових прав № 7/1-з від 15.10.2008, за якими позивач зобов'язався надати відповідачу фінансовий кредит (кредит рефінансування) на суму 700 млн. грн. шляхом безготівкового перерахування коштів з рахунку позивача.

Згідно з випискою від 15.10.2008 протягом банківського дня на рахунок позивача № 26506301869 у ВАТ "Державний ощадний банк України" за договором купівлі-продажу цінних паперів від відповідача надійшло 709 038 790 грн., з яких 700 000 000 грн. у цей же день та з цього ж рахунку було видано відповідачу за кредитним договором.

За умовами п. 1.2 кредитного договору кредит рефінансування надавався відповідачу на строк до 10.04.2009. Проте відповідачем 23.03.2009 повернуто позивачу лише частину кредиту рефінансування у розмірі 6 404 920 грн., а решту кредиту рефінансування у розмірі 693 595 080 грн. відповідач повернув позивачу лише 31.01.2013.

За доводами позивача, відповідач безоплатно використовував грошові кошти кредиту рефінансування з 11.02.2010 (наступний день від закінчення дії мораторію, введеного щодо відповідача постановою Правління Національного банку України від 05.08.2009 за № 452) до 31.01.2013 (день повернення кредиту) для власних цілей та не сплачував відсотки за користування кредитом рефінансування, інфляційні втрати та інші виплати, що призвело до позбавлення позивача можливості виконувати свої статутні завдання - надавати кредити рефінансування іншим іпотечним кредиторам.

Натомість позивач сплачував відсотки доходу за облігаціями, які були продані відповідачу, до моменту їх повного погашення. Зокрема, у період з 11.02.2010 до 31.01.2013 здійснено витрати на погашення відсоткового доходу власникам облігацій у загальній сумі 230 162 906,16 грн.

Звертаючись до господарського суду з позовом у даній справі, позивач доводить, що вказана сума виплачених відповідачу відсотків доходу по облігаціях у розмірі 230 162 906,16 грн. є збитками, яких він зазнав внаслідок несвоєчасного повернення відповідачем кредиту рефінансування.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 623 Цивільного кодексу України боржник, який порушив зобов'язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки. При цьому розмір збитків, завданих порушенням зобов'язання, доказується кредитором.

У ч. 2 ст. 22 ЦК України збитки визначено як: втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Для застосування такої міри цивільно-правової відповідальності, як відшкодування збитків, необхідною є наявність всіх чотирьох елементів складу цивільного правопорушення, а саме: протиправна поведінка боржника, яка проявляється у невиконанні або неналежному виконанні ним зобов'язання; наявність збитків; причинний зв'язок між протиправною поведінкою та завданими збитками, що означає, що збитки мають бути наслідком саме даного порушення боржником зобов'язання, а не якихось інших обставин, зокрема дій самого кредитора або третіх осіб; вина боржника.