Постанова ВГСУ від 01.11.2016 року у справі №910/12301/16

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 листопада 2016 року Справа № 910/12301/16 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого Бакуліної С.В. (доповідач),суддів :Ходаківської І.П., Корсака В.А.розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали касаційної скаргиПублічного акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі філії "Центр забезпечення виробництва"на постановувід 14.09.2016 Київського апеляційного господарського судуу справі№ 910/12301/16господарського суду міста Києваза позовомПублічного акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі філії "Центр забезпечення виробництва"доТовариства з обмеженою відповідальністю "Вог Аеро Джет"провизнання недійсними окремих пунктів договору від 05.02.2016 №05/02-16

в судовому засіданні взяли участь представники :від позивача: від відповідача:Становова Ю.В. (довіреність від 26.10.2016) не з'явилисьВ С Т А Н О В И В :

Рішенням Господарського суду міста Києва (суддя Марченко О.В.) від 25.07.2016, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду (головуючий суддя - Смірнова Л.Г., судді - Кропивна Л.В., Руденко М.А.) від 14.09.2016, у справі №910/12301/16 відмовлено в задоволенні позовних вимог Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі філії "Центр забезпечення виробництва" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Вог Аеро Джет" про визнання недійсними пунктів 4.3, 4.4, 4.5 договору позики від 05.02.2016 №05/02-16.

В касаційній скарзі позивач просить скасувати ухвалені по справі судові акти та направити справу на новий розгляд до місцевого господарського суду, посилаючись на порушення та незастосування норм матеріального та процесуального права, а саме: ч.ч.3, 5 ст.203, ч.1 ст.215, ст.217, ч.1 ст.233 Цивільного Кодексу України (далі ЦК України), ст.ст.43, 33, 34, 43 Господарського процесуального кодексу України (далі ГПК України).

Відповідач не скористався правом на участь в судовому засіданні та на подання відзиву на касаційну скаргу.

Заслухавши пояснення по касаційній скарзі представника позивача, який підтримав викладені в ній доводи, перевіривши повноту встановлення обставин справи та правильність їх юридичної оцінки в постанові апеляційного господарського суду, колегія суддів Вищого господарського суду України приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Публічне акціонерне товариство "Українська залізниця" в особі філії "Центр забезпечення виробництва" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Вог Аеро Джет" про визнання недійсними пунктів 4.3, 4.4, 4.5 договору від 05.02.2016 №05/02-16.

Позов мотивовано тим, що договір укладений позивачем під впливом тяжких і вкрай невигідних обставин, а тому правочин в частині підлягає визнанню недійсним на підставі статей 203, 215, 233 ЦК України.

В обґрунтування таких доводів позивач зазначав, що: постачання дизельного палива на 2016 рік для регіональних філій, вагоноремонтних заводів та інших підрозділів залізничної галузі здійснюється згідно з тимчасовими контрольними завданнями централізованого матеріально-технічного забезпечення, згідно з якими оголошено конкурсні торги №64 на закупівлю дизельного палива (оголошення №263542 у Віснику державних закупівель (далі - ВДЗ) від 30.12.2015 № 411/1/1), розкриття яких мало відбутися 09.02.2016; 02.02.2016 торги №64 на закупівлю дизпалива були призупинені Антимонопольним комітетом України через скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінінтертехнологія" (рішення від 02.02.2016 №163-р-пк/ск) та перенесено їх розкриття на 19.02.2016; 23.02.2016 акцептовано найкращу конкурсну пропозицію торгів №64 на закупівлю дизпалива. Дата оприлюднення повідомлення про акцепт 23.02.2016 у ВДЗ №36/1/1. Підписання договору з переможцем торгів Товариством було призупинено через подання скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Елемент Нафта" від 29.02.2016 №177; залишки палива на регіональних філіях знаходились в критичній кількості та потребували негайного вирішення зазначеної проблеми для забезпечення постійного та безперебійного перевезення пасажирів та вантажів; оскільки залізнична галузь України в лютому - березні 2016 року перебувала на межі зриву пасажирських та вантажних перевезень, а закупівлю дизпалива неможливо було здійснити без проходження процедури здійснення державних закупівель та вчасно забезпечити додаткове надходження дизпалива для потреб підрозділів Укрзалізниці, то у позивача не було будь-якої іншої можливості здійснення таких дій; з огляду на викладене Укрзалізниця попри внутрішнє волевиявлення була вимушена підписати Договір під впливом тяжкої обставини на вкрай невигідних умовах, на яких наполягав відповідач.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суди правомірно виходили із такого.

05.02.2016 між відповідачем (позикодавець) і позивачем (позичальник) укладено Договір, за умовами якого:

- позикодавець зобов'язався передати у позику позичальникові продукцію, найменування якої вказується у пункті 1.2. Договору, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві продукцію такої ж кількості та не нижчої якості (пункт 1.1. Договору);

- найменування продукції: паливо рідинне та газ; олив мастильних (дизельне паливо) (пункт 1.2. Договору);

- оціночна вартість однієї тони продукції, що передається у позику, становить 19000 грн, включаючи ПДВ та акцизний збір, що є звичайною ціною продукції на дату укладання Договору (пункт 1.3. Договору);

- Договір позики є безвідсотковим (пункт 1.4. Договору);

- позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві продукцію у кількості фактично поставленої узгодженими партіями, не нижчої якості, як це вказано в пункті 2.2 Договору, у строк до 31.03.2016. Кількість продукції, яку позичальник зобов'язаний повернути позикодавцю, повинна відповідати кількості, вказаній у актах приймання-передачі продукції, підписаних сторонами, відповідно до яких продукція передана у позику (пункт 3.2. Договору);

- сторони домовилися, що вони докладатимуть усіх зусиль з метою належного виконання договірних зобов'язань (пункт 4.1 Договору);

- у разі невиконання або неналежного виконання договірних зобов'язань сторони несуть відповідальність, передбачену чинним законодавством України (пункт 4.2. Договору);

- у разі порушення строків повернення продукції, відповідно до пункту 3.2. Договору, позичальник сплачує позикодавцю штраф у розмірі 1 % від суми продукції, переданої в позичку, за кожний день прострочення повернення (пункт 4.3. Договору);

- у разі неповернення та/або прострочки повернення продукції позичальником позикодавцю в строк, зазначений у пункті 3.2. Договору, позичальник оплачує позикодавцю вартість неповернутої продукції, виходячи з оціночної вартості продукції, визначеної пунктом 1.3. Договору, протягом 5 (п'яти) банківських днів з моменту порушення своїх зобов'язань (пункт 4.4. Договору);

- у разі порушення позичальником своїх зобов'язань, передбачених пунктом 4.4. Договору, позичальник зобов'язується сплатити позикодавцю пеню в розмірі облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожен день прострочки (пункт 4.5. Договору);

- Договір є укладеним з моменту передачі продукції та діє до 31.03.2016 (пункт 7.1 Договору).

Статтею 1046 ЦК України передбачено, що за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Відповідно до частин другої - п'ятої статті 203 ЦК України особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Частиною першою статті 215 ЦК України встановлено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Відповідно до статті 217 ЦК України недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини.