Постанова ВГСУ від 01.10.2014 року у справі №911/3664/13

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 жовтня 2014 року Справа № 911/3664/13 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Полякова Б.М. - головуючого, Коваленка В.М. (доповідач у справі), Міщенка П.К.,розглянувши касаційну скаргутовариства з обмеженою відповідальністю "Прем'єр плюс", м. Харків на постанову та постановувід 02.07.2014 р. Київського апеляційного господарського суду від 05.05.2014 р. господарського суду Київської областіу справі№ 911/3664/13 господарського суду Київської області

за заявою боржника товариства з обмеженою відповідальністю "Гарт-С", м. Обухів Київської областіпровизнання банкрутомліквідатор Юринець А.В.в судовому засіданні взяли участь представники:

ТОВ "Прем'єр плюс"Демур І.Б., довір.,ліквідаторЮринець А.В., паспорт,ВСТАНОВИВ:

Ухвалою господарського суду Київської області від 23.09.2013 року, що винесена у справі № 911/3664/13, прийнято до розгляду заяву товариства з обмеженою відповідальністю "Гарт-С" (далі - Боржник, Товариство) про порушення в порядку норм ст. 95 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (далі - Закон про банкрутство) справи про банкрутство вказаного товариства.

Ухвалою господарського суду Київської області від 22.04.2014 року порушено провадження у справі про банкрутство Товариства, введений мораторій на задоволення вимог кредиторів та справу призначено до розгляду в судовому засіданні тощо.

Постановою господарського суду Київської області від 05.05.2014 року (суддя - А.В. Лопатін) Товариство визнано банкрутом, відносно нього відкрито ліквідаційну процедуру, а ліквідатором Боржника призначено арбітражного керуючого Юринця А.В., якого зобов'язано здійснити відповідні дії у ліквідаційній процедурі.

Не погодившись із цією постановою суду, товариство з обмеженою відповідальністю "Прем'єр плюс" (далі - ТОВ) звернулося до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просило скасувати постанову господарського суду Київської області від 05.05.2014 року, а провадження у справі припинити.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 02.07.2014 року (головуючий суддя - Гарник Л.Л., судді: Пантелієнко В.О., Шипко В.В.) апеляційну скаргу залишено без задоволення, а постанову господарського суду Київської області від 05.05.2014 року - без змін.

Не погоджуючись з такими рішеннями судів попередніх інстанцій, товариство з обмеженою відповідальністю "Прем'єр плюс" звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати як постанову господарського суду Київської області від 05.05.2014 року, так і постанову Київського апеляційного господарського суду від 02.07.2014 року та припинити провадження у справі.

Касаційна скарга мотивована порушенням апеляційним судом норм матеріального та процесуального права.

Заслухавши пояснення представника скаржника та ліквідатора Боржника, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши наявні матеріали справи, проаналізувавши застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Так, судами попередніх інстанцій при повторному розгляді справи (після винесення Вищим господарським судом постанови від 05.02.2014 року - про скасування ухвали господарського суду Київської області від 24.09.2013 року - про порушення провадження у справі, та після винесення постанови Київського апеляційного господарського суду від 11.02.2013 року - про скасування постанови господарського суду Київської області від 28.10.2013 року -про визнання Боржника банкрутом) було встановлено дотримання всіх передумов в досудовій процедурі ліквідації Боржника, на підставі доказів встановлено виявлення кредиторів у справі, здійснення досудової публікації оголошення про припинення діяльності Товариством, здійснення аналізу та оцінки виявлених активів та кредиторської заборгованості, повідомлення контролюючого органу - податкового органу та внесення в Єдиний державний реєстр відомостей про припинення діяльності Товариства. В результаті оцінки вказаних обставин судами було встановлено перевищення пасивів над активами Боржника (враховуючи передане у заставу установі банку майно Товариства). За цих підстав місцевий суд дійшов висновку про наявність підстав для визнання Товариства банкрутом в порядку норм ст. 95 Закону про банкрутство. Апеляційним судом вказані висновки підтримані у повному обсязі.

Заперечуючи такі висновки судів, скаржник вказує на відсутність у справі доказів на підтвердження безспірності кредиторських вимог до Боржника - рішення судів про стягнення суми боргу, відповідних наказів, доказів щодо здійснення виконавчого провадження, доказів дотримання трьохмісячного строку з моменту відкриття виконавчого провадження. Також скаржник зазначив, що відсутні докази інвентаризації майна Боржника, наявності та виявлення транспортних засобів, закриття 16 з 17 банківських рахунків Товариства, не надані бухгалтерський баланс на останню звітну дату та відомості щодо переліку майна Боржника, яке перебуває в заставі, а також щодо наявності у Боржника державного майна, докази стягнення дебіторської заборгованості. Крім цього скаржник зауважив про недотримання строків направлення податковому органу повідомлення про припинення діяльності Товариства.

Однак, суд касаційної інстанції не погоджується із зазначеними запереченнями, оскільки вони викладені із невірним тлумаченням норм діючого законодавства про банкрутство та всупереч встановлених судами попередніх інстанцій обставин справи.

Так, відповідно до норм частини 1 ст. 95 Закону про банкрутство якщо вартості майна боржника - юридичної особи, щодо якого прийнято рішення про ліквідацію, недостатньо для задоволення вимог кредиторів, така юридична особа ліквідується в порядку, передбаченому цим Законом. У разі виявлення зазначених обставин ліквідатор (ліквідаційна комісія) зобов'язаний звернутися до господарського суду із заявою про порушення справи про банкрутство такої юридичної особи.

Нормами ч. 2 цієї ж статті передбачено, що за результатами розгляду заяви про порушення справи про банкрутство юридичної особи, майна якої недостатньо для задоволення вимог кредиторів, господарський суд визнає боржника, який ліквідується, банкрутом, відкриває ліквідаційну процедуру, призначає ліквідатора в порядку, встановленому цим Законом для призначення розпорядника майна.

Отже, особливості підстав та порядку порушення справи про банкрутство, що ліквідується його власником, полягає також у тому, що боржник не повинен доводити свою неплатоспроможність у цьому випадку - при зверненні до суду із заявою про порушення справи про банкрутство за спрощеною процедурою, передбаченою нормами ст. 95 Закону про банкрутство. Тут має місце неоплатність, яку встановлює сам боржник в процесі ліквідації.

У зв'язку із цим, при зверненні до суду із заявою в порядку вимог ч. 1 ст. 95 Закону про банкрутство, дотримання загальних вимог для порушення справи про банкрутство, передбачених нормами ч. 3 ст. 6 Закону про банкрутство щодо безспірності вимог кредитора (кредиторів) не є обов'язковим та від боржника не вимагається.

Таким чином, для визнання в порядку норм ст. 95 вказаного закону боржника банкрутом необхідною умовою та підставою для суду є встановлення факту недостатності майна боржника для задоволення вимог кредиторів, у зв'язку з чим спростовується довід скаржника про необхідність з'ясування судом ознак неплатоспроможності Товариства для вирішення питання щодо обґрунтованості порушення та здійснення провадження саме у даній справі про банкрутство.

При цьому, відповідно до норм ч. 1 згаданої ж статті законодавець визначає, що обов'язковою умовою звернення до господарського суду із заявою про порушення справи про банкрутство є дотримання боржником порядку ліквідації юридичної особи відповідно до законодавства України.

Відповідне правило передбачено ч. 3 ст. 110 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), яка містить загальні положення про ліквідацію юридичної особи.

У зв'язку з цим необхідними передумовами для звернення із заявою про порушення провадження у справі про банкрутство боржника в порядку ст. 95 Закону про банкрутство є дотримання вимог цивільного та господарського законодавства щодо добровільної ліквідації юридичної особи.

Такі передумови, відповідно до аналізу вказаної норми та положень ст. 11 Закону про банкрутство, полягають у наступному:

Прийняття рішення власником майна (або органом, уповноваженим управляти майном) боржника про ліквідацію останнього, повідомлення державного реєстратора про таке рішення та внесення відповідної інформації до Єдиного державного реєстру, а також прийняття рішення щодо звернення до господарського суду із відповідною заявою. Проведення аналізу активів боржника у вигляді проведення інвентаризації наявного майна (у тому числі заставленого майна), визначення його вартості та оцінки грошових коштів на рахунках боржника. Аналіз пасивів боржника шляхом публікації оголошення згідно з вимогами ч.ч. 2, 5 ст. 105 ЦК України з метою виявлення кредиторів та встановлення повного обсягу кредиторської заборгованості, у тому числі по податках, зборах (обов'язкових платежах). Проведення аналізу активів та пасивів боржника є підставою складення проміжного ліквідаційного балансу, який додається до заяви боржника відповідно до ч. 3 ст. 11 Закону про банкрутство. Повідомлення органу державної податкової служби про ліквідацію підприємства.

Дотримання визначених вимог є підставою для звернення ліквідатора (ліквідаційної комісії) із заявою про порушення справи про банкрутство в порядку ст. 95 Закону про банкрутство.

Між тим, скаржник не звернув уваги на встановлені судами попередніх інстанцій та підтверджені наявними доказами у справі обставини щодо дотримання заявником вказаних вище вимог законодавства.