Постанова ВГСУ від 01.07.2014 року у справі №910/25590/13

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 липня 2014 року Справа № 910/25590/13 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого суддіОвечкіна В.Е.,суддівЧернова Є.В., Цвігун В.Л.,розглянув касаційну скаргу ПАТ "Акціонерна компанія "Київводоканал"на постановувід 23.04.2014 р. Київського апеляційного господарського суду у справі№910/25590/13 господарського суду м. Києваза позовомПАТ "Акціонерна компанія "Київводоканал"доОСББ "Молодіжне"простягнення 172044,82 грн.за участю представників:

позивача: Кабанцева Я.І., дов. від 13.06.2014 №15;

відповідача: Рудюк Є.І., дов. від 04.12.2014 б/н;

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду міста Києва від 29.01.2014 (суддя П. Паламар), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 23.04.2014 (судді С. Рудченко, О. Агрикова, М. Чорногуз) в задоволенні позову про стягнення 172044,82 грн. відмовлено.

Не погоджуючись із прийнятими у справі судовими актами, ПАТ "Акціонерна компанія "Київводоканал" - позивач у справі, - звернулося із касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду міста Києва від 29.01.2014 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 23.04.2014, справу направити на новий розгляд до господарського суду м. Києва. Вважає, що судами не застосовано ст. 629 ЦК України, ст. 22 ЗУ "Про питну воду та питне водопостачання", а також не дотримано вимог ст. 43 ГПК України.

Ознайомившись з матеріалами та обставинами справи на предмет надання їм попередніми судовими інстанціями належної юридичної оцінки та повноти встановлення обставин, дотримання норм матеріального та процесуального права, згідно з вимогами ст.1115 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно ст.1117 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права. Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Судами попередніх інстанцій встановлено наступне.

28.03.2001 року між позивачем (правонаступник Державного комунального об'єднання "Київводоканал", постачальник) та відповідачем (абонент) було укладено договір №9732/4-14 на послуги водопостачання та водовідведення (а.с. 9-10), згідно умов якого позивач зобов'язався постачати відповідачу питну воду, приймати каналізаційні стоки, а останній - оплачувати надані послуги на умовах, які визначені цим договором та Правилами користування системами комунального водопостачання та водовідведення в містах і селищах України, затвердженими наказом Держитлокомунгоспу №65 від 01.07.1994 року.

Згідно п.п. 3.1, 3.2 договору кількість води, що подається постачальником та використовується абонентом, визначається за показниками водолічильників, зареєстрованих постачальником. Зняття показників водолічильників здійснюється, як правило, щомісячно представником постачальника спільно з представником абонента. Якщо водолічильники тимчасово знято представником постачальника або їх зіпсовано не з вини абонента, кількість використаної води визначається за середньодобовою витратою за останні два розрахункові місяці за показниками водолічильників. У разі роботи водолічильників менше 2-х місяців кількість води визначається за середньодобовою витратою роботи водолічильника, але не менше 10-ти днів. Такий порядок зберігається до установки нового водолічильника і перерахунок за попередній час не проводиться.

Відповідно до п. 3.4 договору кількість стічних вод, які надходять у каналізацію, визначається за кількістю води, що надходить із комунального водопроводу та інших джерел водопостачання, згідно із показниками водо лічильника. Пунктом 3.6. договору передбачено, що абонент розраховується за надані послуги у порядку, встановленому чинним законодавством, у пятиденний термін з дня представлення постачальником платіжних документів до банківської установи. Договір є безстроковим, діє на весь час надання послуг до моменту його розірвання і набуває чинності з моменту його підписання (п. 5.1. договору).

Доказів припинення договору матеріали справи не містять.

Крім цього, Правила користування системами комунального водопостачання та водовідведення в містах і селищах України, затверджені наказом Держитлокомунгоспу №65 від 01.07.1994 року, якими керувалися сторони під час укладення договору між собою, п.п. б п. 12.3 було встановлено обов'язок житлово-експлуатаційних організацій оплачувати на користь водоканалу холодну воду, що йде на гаряче водопостачання, втратили чинність з 10.10.2008 року на підставі наказу Міністерства з питань житлово-комунального господарства України №190 від 27.06.2008 року "Про затвердження Правил користування системами централізованого комунального водопостачання та водовідведення в населених пунктах України" (далі - Правила).

Відповідно до п. 3.13 Правил розрахунки з виробником послуг центрального водопостачання і водовідведення на основі укладених договорів за весь обсяг питної води, яка відпущена з систем водопостачання і використана на потреби гарячого водопостачання та інші потреби, здійснюють суб'єкти господарювання, у яких теплові пункти (котельні) перебувають на балансі або яким вони передані в управління, повне господарське відання, користування, концесію.

Як вбачається з акту розмежування меж балансової належності тепломереж та експлуатаційної відповідальності сторін (а.с. 281) до договору №1210515 від 01.07.2004 року, укладеного між відповідачем та АЕК "Київенерго" (а.с. 270-277), тепловий пункт по вул. Руденко, 21-А у м. Києві, з якого здійснюється постачання гарячої води до належного відповідача будинку по вул Руденко, 21-А у м. Києві, перебуває у володінні та користуванні ПАТ "Київенерго".

Враховуючи вимоги п. 3.13 Правил, колегія суддів дійшла до висновку про відсутність у відповідача з жовтня 2008 року обов'язку оплачувати обсяг питної води, яка відпущена з систем водопостачання і використана на потреби гарячого водопостачання його будинку, про що обґрунтовано вказано судом першої інстанції. Облік обсягів питної води, використаної на потреби гарячого водопостачання, проводився позивачем на підставі присвоєного ним відповідачу коду абонента 2-50865. Згідно розрахунку позовних вимог, який не заперечується відповідачем (а.с. 11-15) та підтверджується актами про зняття показань з водолічильника (а.с. 25-53) і розшифровками рахунків абонента (а.с. 73-265), за період з квітня 2007 року по вересень 2013 року включно із систем водопостачання на потреби гарячого водопостачання будинку відповідача було використано 178402 м3 питної води вартістю 247021,38 грн.

З указаного обсягу відповідач зобов'язаний проводити оплату на умовах укладеного договору 40502 м3 питної води вартістю 35824,92 грн., спожитої до жовтня 2008 року.

Судом встановлено відсутність обов'язку у відповідача сплачувати решту вартості обсягу питної води для потреб гарячого водопостачання в сумі 211196,46 грн.

Також, згідно вказаного розрахунку по коду абонента 2-50865, до вартості послуг за період з березня 2012 року по вересень 2013 року включно позивачем включено вартість послуг з водовідведення обсягів питної води, використаної для потреб гарячого водопостачання, у розмірі 57556,02 грн., оплату якої відповідач здійснювати зобов'язаний.

Матеріалами справи підтверджується факт надання позивачем відповідачеві послуг водопостачання та водовідведення питної води для потреб холодного водопостачання та водовідведення в обсязі 176596 м3 та питної води для потреб холодного водопостачання в обсязі 71709 м3. Вартість питної води для потреб холодного водопостачання та водовідведення за період з серпня 2009 року по вересень 2013 року включно (код 2-865) становить 610384,76 грн.

Загальна вартість наданих у спірний період послуг за договором становить 703765,70 грн. (35824,92+57556,02+610384,76). Судами зауважено, що загальний розмір проведених відповідачем платежів за надані за договором послуги становить 768214,81 грн.

Суди дійшли висновку про те, що загальний розмір проведених відповідачем платежів протягом спірного періоду перевищує вартість фактично наданих послуг. Відтак, вимоги позивача є безпідставними та задоволенню не підлягають.

Перевіряючи оскаржувані судові акти в касаційному порядку, колегія суддів констатує, що судами не дотримано вимог ст. 43 ГПК України, не досліджено усіх обставин справи, що мають значення для вирішення спору по суті, а висновки судів про відмову в задоволенні позову є передчасними.

Статтею 629 ЦК України визначено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами. Згідно зі ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Судами встановлено, що між позивачем та відповідач було укладено договір від 28.03.2001 №9732/4-14 на послуги водопостачання та водовідведення. На думку позивача, у відповідача виник борг в частині оплати за надані за цим договором послуги. Відтак, спір у даній справі виник з приводу оплати послуг з водопостачання та водовідведення обсяги яких сторонами визначено актами у відповідності з умовами договору, а не у зв'язку із оплатою обсягів води, яка є сировиною для виробництва гарячої води, тому правовідносини сторін регулюються умовами договору, виходячи із складених двосторонніх актів. Між тим, в матеріалах справи відсутні жодні докази проведення сторонами взаєморозрахунку сплачених за договором коштів. Поклавши в основу оскаржуваних рішень пояснення відповідача (т.1 арк. 267), які, на момент розгляду спору у суді першої інстанції, не вмотивовані жодними письмовими доказами, місцевий суд дійшов висновку про відсутність боргу за спірним договором. При цьому, відповідно до ст. 34 ГПК України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Апеляційний суд, переглядаючи справу, та залишаючи без змін рішення суду взяв до розгляду докази, які не були предметом розгляду у місцевому господарському суді без відповідних пояснень. Такі дії є порушенням ст. 101 ГПК України, якою встановлено, що додаткові докази приймаються апеляційним судом, якщо заявник обґрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього. Більше того, відповідач подав докази сплати ним платежів за договором лише за 2012-2013 рік, хоча позивачем заявлено вимогу про стягнення боргу за 2007-2013 роки. Таким чином, висновок судів про те, що загальний розмір проведених відповідачем платежів за надані за договором послуги становить 768214,81 грн., не ґрунтується на належних доказах.