ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
01 квітня 2014 року Справа № 910/20525/13 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
Ткаченко Н.Г. (головуючого), Катеринчук Л.Й. (доповідача), Коробенка Г.П.розглянувши касаційну скаргу ПАТ "Київенерго"на постанову та рішенняКиївський апеляційного господарського суду від 03.02.2014 року господарського суду міста Києва від 17.12.2013 рокуу справі господарського суду № 910/20525/13 міста Києваза позовом ПрАТ "Акціонерна страхова компанія "Інго-Україна"доПАТ "Київенерго"про відшкодування шкоди в порядку регресу на суму 25 755, 30 грн. у судовому засіданні взяли участь представники:
ПрАТ "Акціонерна страхова компанія "Інго-Україна": Кравченко Р.Ю. (довіреність №11 від 02.01.2014 року),ПАТ "Київенерго":Залунін К.В. (довіреність №91/2013/10/01-3 від 01.10.2013 року).ВСТАНОВИВ :
22.10.2013 року ПрАТ "Акціонерна страхова компанія "Інго-Україна" (далі - позивач) звернулося до суду з позовною заявою, в якій просило стягнути з ПАТ "Київенерго" (далі - відповідача) 25 755, 30 грн. відшкодування шкоди в порядку регресу та судові витрати у справі на суму 1 720, 50 грн. (а.с. 5 - 86).
Позов обґрунтований набуттям позивачем, як страховиком, права зворотної вимоги (регресу) до відповідача на виконання умов договору страхування автомобіля потерпілої особи, який було пошкоджено у зв'язку із проривом металевої труби тепломережі з вини відповідача, якому зазначене майно комунальної власності було передано в управління з покладенням обов'язку здійснювати заходи з відновлення, поліпшення та ремонту ввіреного йому майна.
Ухвалою господарського суду міста Києва від 25.10.2013 року порушено провадження у справі №910/20525/13, позовну заяву прийнято до розгляду, розгляд справи призначено на 12.11.2013 року, який неодноразово відкладався ухвалами суду (том 1, а.с. 1, 127 - 128, 141).
Рішенням господарського суду міста Києва від 17.12.2013 року (суддя Домнічева І.О.) позов задоволено, стягнено з відповідача на користь позивача 25 755, 30 грн. заборгованості та 1 720, 50 грн. судового збору. Судове рішення обґрунтоване встановленням обставин, що підтверджують наявність причинно-наслідкового зв'язку між бездіяльністю відповідача, що полягала у неналежному виконанні зобов'язань з належного утримання та вчинення ефективних дій з експлуатації переданої йому в управління металевої труби тепломережі, прорив якої стався, та збитками, завданими позивачу в розмірі виплаченого страхового відшкодування страхувальнику, автомобіль якого пошкоджено внаслідок аварії тепломережі, а також ненаданням відповідачем належних та достатніх доказів на підтвердження завдання майнової шкоди потерпілій особі (страхувальнику) з вини третіх осіб (а.с. 145 - 150).
Не погоджуючись з прийнятим рішенням, відповідач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просив скасувати рішення суду першої інстанції від 17.12.2013 року у даній справі та прийняти нове, яким у задоволенні позову відмовити, судові витрати покласти на позивача, мотивуючи неповнотою дослідження судом першої інстанції обставин, що мають значення для справи, та невідповідністю висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи.
Постановою Київського апеляційного господарського суду від 03.02.2014 року (колегія суддів у складі: головуючого судді - Алданової С.О., суддів: Дикунської С.Я., Ткаченка Б.О.) апеляційну скаргу залишено без задоволення, а рішення господарського суду міста Києва від 17.12.2013 року у даній справі - без змін з тих же підстав (а.с. 175 - 183).
Не погоджуючись з винесеною постановою, відповідач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову апеляційного суду від 03.02.2014 року та рішення суду першої інстанції від 17.12.2013 року та прийняти нове про відмову у задоволенні позову, судові витрати покласти на позивача, аргументуючи порушенням судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, а зокрема, статей 319, 322, 1166 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), статті 30 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", статей 43, 45, 47, 34, 43, 81, 89 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).
Відповідач доводить відсутність своєї вини у завданні майнової шкоди потерпілій особі, зазначаючи про те, що причиною прориву спірної металевої труби тепломережі є корозійне потоншення стінки труби за рахунок локального зовнішнього корозійного зносу внаслідок її довготривалої експлуатації, яка перевищила нормативи гарантованої безаварійної експлуатації (38 років замість 25 років), тому є природнім фактором та не залежить від виконання ПАТ "Київенерго" своїх функціональних обов'язків. При цьому, на думку відповідача, відповідальною особою за завдану шкоду є Київська міська державна адміністрація, як власник спірної тепломережі, тоді як ПАТ "Київенерго", як користувач, не відповідає за погіршення переданого йому майна, в тому числі й спірної труби тепломережі, якщо це сталося внаслідок його нормального зношення, що відповідає умовам Угоди щодо реалізації проекту управління та реформування енергетичного комплексу міста Києва від 27.09.2001 року.
Колегія суддів Вищого господарського суду України, переглянувши у касаційному порядку постанову апеляційного суду від 03.02.2014 року та рішення суду першої інстанції від 17.12.2013 року на підставі встановлених фактичних обставин справи, вивчивши матеріали справи, перевіривши застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, обговоривши доводи касаційної скарги, вислухавши представників сторін, дійшла висновку про відсутність правових підстав для задоволення касаційної скарги, виходячи з такого.
Згідно з пунктом 3 частини 2 статті 11 ЦК України, однією з підстав виникнення цивільних прав та обов'язків є завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі.
Частинами 1 - 3 статті 22 ЦК України передбачено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є:
1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки);
2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.
Загальні умови відповідальності за завдану майнову шкоду передбачені статтею 1166 ЦК України та полягають у повному відшкодуванні потерпілому шкоди особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоду завдано не з її вини.
Відтак, для відшкодування шкоди за правилами статті 1166 ЦК України необхідно довести такі факти:
А). Неправомірність поведінки особи - неправомірною поведінкою можна вважати будь-яку поведінку, внаслідок якої завдано шкоду, якщо особа, яка завдала шкоду, не була уповноважена на такі дії;
Б). Наявність шкоди, під якою необхідно розуміти втрату або пошкодження майна потерпілого та (або) позбавлення його особистого нематеріального права (життя, здоров'я тощо). У відносинах, що розглядаються, шкода - це не тільки обов'язкова умова, але і міра відповідальності, оскільки за загальним правилом завдана шкода відшкодовується в повному обсязі.
В). Наявність причинного зв'язку між протиправною поведінкою та шкодою є обов'язковою умовою відповідальності та виражається в тому, що шкода має виступати об'єктивним наслідком поведінки заподіювача шкоди.
Г). Вину заподіювача шкоди, за винятком випадків, коли в силу прямої вказівки закону обов'язок відшкодування завданої шкоди покладається на відповідальну особу незалежно від вини.
Згідно зі статтею 993 ЦК України та статтею 27 Закону України "Про страхування", до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки.
Відповідно до частини 1 статті 1191 ЦК України, особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи в розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.
Згідно з частиною 1 статті 33 та частиною 1 статті 34 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій, 23.04.2010 року між ЗАТ "Страхова компанія "ІНГО Україна", правонаступником якого є позивач, як страховиком, та ОСОБА_6, як страхувальником, укладено договір №250503776.10 страхування, предметом якого є страхування транспортного засобу марки "Daewoo Lanos", державний реєстраційний номер НОМЕР_1. Згідно зазначеного договору страхування страховик взяв на себе зобов'язання у разі настання страхового випадку сплатити на користь страхувальника страхове відшкодування, страховим випадком визначено пошкодження, знищення або втрату застрахованого транспортного засобу, його складових частин, деталей або обладнання внаслідок ДТП, пожежі, самозайняття, падіння каміння (інших предметів), протиправних дій третіх осіб, стихійних явищ, а також угон (а.с. 13 - 15).
Сервіси для юристів