Постанова ВГСУ від 01.03.2016 року у справі №908/3937/15

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 березня 2016 року Справа № 908/3937/15

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Кривди Д.С. - головуючого (доповідача), Борденюк Є.М. Могил С.К., за участю представників: позивачане з'явились (про час та місце судового засідання повідомлені належним чином),відповідачане з'явились (про час та місце судового засідання повідомлені належним чином),розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргуТовариства з обмеженою відповідальністю "Газ Інвест"на постановуДонецького апеляційного господарського суду від 23.09.2015у справі№908/3937/15 Господарського суду Запорізької областіза позовом Приватного підприємства "Драг"доТовариства з обмеженою відповідальністю "Газ Інвест"простягнення 178 128,66 грн,

ВСТАНОВИВ:

Приватне підприємство "Драг" звернулося до Господарського суду Запорізької області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Газ Інвест" про стягнення 106080 грн основного боргу, 5536,50 грн річних та 66512,16 грн інфляційних втрат.

Рішенням Господарського суду Запорізької області від 12.08.2015 (суддя Науменко А.О.), залишеним без змін постановою Донецького апеляційного господарського суду від 23.09.2015 (судді: Агапов О.Л. - головуючий, Кододова О.В., Мартюхіна Н.О.), позов задоволено частково; в частині стягнення 106080 грн основного боргу провадження по справі припинено; стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Газ Інвест" на користь Приватного підприємства "Драг" 3% річних в розмірі 5536,50 грн, 66512,16 грн інфляційних втрат, 3562,58 судового збору.

Не погоджуючись з рішенням та постановою, відповідач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить рішення та постанову в частині стягнення 3% річних та інфляційних втрат скасувати і прийняти нове рішення про відмову в позові в цій частині. Скаргу мотивовано доводами про неправильне застосування судами норм матеріального та процесуального права.

Сторони не скористалися наданим процесуальним правом на участь своїх представників в судовому засіданні касаційної інстанції.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши наявні матеріали справи та доводи, викладені у касаційній скарзі, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на наступне.

Як встановили суди попередніх інстанцій, 15.06.2013 між ПП "Драг" (постачальник) та ТОВ "Газ Інвест" (покупець) було укладено контракт №55, за умовами п.1.1 якого постачальник зобов'язується поставити засоби хімізації рослин (товар), а покупець - прийняти та оплатити товар у кількості і за ціною відповідно до вантажних накладних.

Згідно з п.2.3 Контракту його загальна вартість складає 106080 грн, у т.ч. ПДВ 17680 грн.

Відповідно до п.п.3.1, 3.2 Контракту покупець зобов'язується сплатити 100 % загальної суми контракту не пізніше 01.10.2013 року. Датою поставки вважається дата позначки покупця про отримання товару в накладній.

В п. 10.1 Контракту встановлено, що даний Контракт вступає в дію з моменту його підписання та діє до виконання всіх зобов'язань обома сторонами.

Як встановлено господарськими судами попередніх інстанцій, на виконання умов Контракту від 15.06.2013 №55 позивач поставив, а відповідач прийняв товар, визначений умовами Контракту, на загальну суму 106080 грн з ПДВ, що підтверджується видатковою накладною від 15.06.2013 №55, довіреністю на отримання товарно-матеріальних цінностей від 14.06.2013 (на ім'я Сінько С.В.) .

Згідно із статтями 526, 629 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до частини 1 статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Однак, відповідач в порушення умов Контракту № 55 свої договірні зобов'язання належним чином не виконав, оплату за отриманий товар в строк визначений у Контракті не здійснив.

Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (стаття 610 ЦК).

Суди попередніх інстанцій встановили, що 11.08.2015 року відповідач сплатив позивачу суму основного боргу в повному обсязі, що підтверджується платіжним дорученням від 11.08.2015 №1301, у зв'язку з чим провадження у справі в частині стягнення основного боргу у сумі 106080 грн правомірно припинено на підставі пункту 11 частини 1 статті 80 ГПК України у зв'язку із відсутністю предмету спору в цій частині позовних вимог.

Водночас позивачем заявлено позовні вимоги про стягнення 3 % річних за період з 02.10.2013 по 28.06.2015 в сумі 5536,50 грн та інфляційних втрат за період з листопада 2013 року по квітень 2015 року в сумі 66512,16 грн.

Статтею 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Враховуючи встановлені обставини щодо порушення відповідачем договірного зобов'язання в частині своєчасної оплати отриманого товару, перевіривши правильність розрахунку заявлених до стягнення сум 3% річних та інфляційних, суди дійшли обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог в цій частині.

Колегія відхиляє доводи касаційної скарги, з посиланням на статтю 617 ЦК України, статті 218, 219 ГК України, стосовно того, що відповідач не повинен нести відповідальності за часткове невиконання зобов'язань по договору, оскільки виконати належним чином зобов'язання в частині оплати основного боргу він не міг внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин, які підтверджені уповноваженим органом - Торгово-промисловою палатою України

Так, відповідно до частини 1 статті 617 Цивільного кодексу України особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.

З матеріалів справи вбачається, що позивачем не заявлено до стягнення з відповідача штрафних санкцій, які є заходами відповідальності за порушення зобов'язання, а пред'явлено вимоги про стягнення з ТОВ "Газ Інвест" 3 % річних та інфляційних втрат, які за своїм змістом не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора.

Аналогічна правова позиція викладена і в постанові Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" від 17.12.2013 №14, відповідно до пункту 4.1 якої сплата 3 % річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.

Інші доводи скаржника, викладені у касаційній скарзі, вищенаведених висновків судів попередніх інстанції не спростовують та по суті зводяться до заперечень щодо здійсненої судами оцінки доказів у справі та намагання довести інші обставини, ніж встановлені судами першої та апеляційної інстанцій, в той час як згідно з вимогами статті 1117 Господарського процесуального кодексу України, касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.