ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
"31" травня 2016 р. м. Київ К/800/42227/15
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі:
Іваненко Я.Л., Мойсюка М.І., Тракало В.В.,
розглянувши в порядку письмового провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_4 до Державної міграційної служби України про визнання неправомірним та скасування рішення, за касаційною скаргою Державної міграційної служби України на постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 19 серпня 2015 року,-
у с т а н о в и л а :
У грудні 2014 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом, у якому просив визнати неправомірним і скасувати рішення Державної міграційної служби України № 606-14 від 3 листопада 2014 року та зобов'язати прийняти рішення про визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту в Україні.
В обґрунтування позову зазначав, що є громадянином Російської Федерації, звідки виїхав через обґрунтовані побоювання стати жертвою переслідування внаслідок політичних переконань та прибув до України де звернувся до міграційної служби із заявою про визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Однак, спірним рішенням йому відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, з підстав відсутності умов, передбачених пунктами 1, 13 частини першої статті 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту».
Таке рішення позивач вважає протиправним, без урахування ситуації в країні походження і причин, за яких він не бажає повертатись на батьківщину, а тому посилаючись на ці обставини, Закон України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового захисту» просив про задоволення позову.
Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 24 червня 2015 року в задоволенні позову відмовлено.
Оскаржуваною постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 19 серпня 2015 року постанову суду першої інстанції скасовано, ухвалено нову постанову, якою позов задоволено, скасовано рішення відповідача № 606-14 від 3 листопада 2014 року, зобов'язано повторно розглянути заяву позивача та прийняти рішення про визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
У касаційній скарзі відповідач, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального і порушення норм процесуального права, просить його рішення скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Заслухавши доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги, матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку про часткове задоволення скарги з таких підстав.
Так, спірні відносини сторін регулюються Конституцією України, Законом України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового захисту», Женевською Конвенцією про статус біженців 1951 року, Європейською конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод, Директивою Ради Європейського Союзу «Про мінімальні стандарти процедур надання та скасування статусу біженця в Державах-членах» від 30 квітня 2004 року № 8771/04.
Як вбачається з матеріалів справи, як підставу звернення із заявою про надання статусу біженця, позивач вказав на те, що у разі повернення на батьківщину він може стати жертвою переслідування з боку правоохоронних органів Російської Федерації через свої політичні переконання.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції і задовольняючи частково позов суд апеляційної інстанції на підставі наявних у справі даних встановив і правильно виходив з того, що побоювання позивача стати жертвою переслідування через політичні переконання, є цілком обґрунтованими у розумінні Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового захисту».
Так, статтею 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» від 8 липня 2011 року № 3671-VI визначено, що біженець - особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.
У відповідності з пунктом 13 цієї ж Статті, особа, яка потребує додаткового захисту, - особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання.
Виходячи із змісту Конвенції про статус біженців 1951 року і статті 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» , поняття «біженець» включає чотири основні підстави, за наявності яких особі може бути наданий статус біженця.
До таких підстав відносяться :
- знаходження особи за межами країни своєї громадянської належності або, якщо особа не має визначеного громадянства - за межами країни свого колишнього місця проживання;
- неможливість або побоювання користуватись захистом країни походження;
- наявність цілком обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань;
- побоювання стати жертвою переслідувань повинно бути пов'язано з причинами, які вказані в Конвенції про статус біженців, а саме: а) расова належність; б) релігія; в) національність (громадянство); г) належність до певної соціальної групи; д) політичні погляди.
Що ж до обґрунтованого побоювання стати жертвою переслідувань, то воно є ключовим у переліку критеріїв щодо визначення біженця. Цей критерій складається із суб'єктивної та об'єктивної сторін.
Суб'єктивна сторона полягає у наявності в особи «побоювання». «Побоювання» є оціночним судженням, яке свідчить про психологічну оцінку особою ситуації, що склалася навколо неї. Саме під впливом цієї суб'єктивної оцінки особа вирішила покинути країну і стала біженцем, а тому з'ясування у першу чергу суб'єктивних обставин є досить важливим.
Слід зауважити, що суб'єктивна оцінка залежить від особистості, і те, що для однієї особи є нормою, для іншої може бути невиносним. Термін «побоювання» означає, що особа не обов'язково постраждала від дій, які змусили її покинути країну, а відтак побоювання можуть випливати не з власного досвіду біженця, а з досвіду інших людей (рідних, друзів та інших членів тієї ж расової або соціальної групи, тощо).
Сервіси для юристів