ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
"30" листопада 2016 р. м. Київ К/800/15263/16
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі
головуючого: Мороз Л.Л.,
суддів: Горбатюка С.А.,
Кравцова О.В.,
розглянула у порядку письмового провадження касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Аеліта Плюс" на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 15.03.2016 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 10.05.2016 року у справі за позовом Харківського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Товариства з обмеженою відповідальністю "Аеліта Плюс" про стягнення суми,
ВСТАНОВИЛА:
Харківське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів звернулось до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Аеліта Плюс", в якому просило стягнути на його користь з відповідача адміністративно-господарські санкції за незайняті робочі місця призначені для працевлаштування інвалідів в розмірі 19408,33 грн.
Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 15.03.2016 року, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 10.05.2016 року, позов задоволено у повному обсязі. Постановлено стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Аеліта Плюс" на користь Харківського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції за незайняті робочі місця, призначені для працевлаштування інвалідів, в сумі 19408,33 грн.
Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, відповідач подав до Вищого адміністративного суду України касаційну скаргу у якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить скасувати вказане судове рішення та прийняти нове рішення, яким у позові відмовити.
Заслухавши доповідь судді Вищого адміністративного суду України стосовно обставин, необхідних для прийняття рішення судом касаційної інстанції, перевіривши і обговоривши доводи касаційної скарги, проаналізувавши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.
Як встановлено судами попередніх інстанцій, ТОВ "Аеліта Плюс" подано звіт про зайнятість інвалідів за формою № 10-ПІ за 2014 рік, в якому зазначено, що середньооблікова чисельність штатних працівників облікового складу підприємства у 2014 році становила 36 осіб, з них середньооблікова кількість штатних працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлена інвалідність становить 1 особу, чисельність інвалідів штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях, створених відповідно до статті 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" становить 1 особу. Середня річна заробітна плата штатного працівника становить 19408,33 грн.
Наказом від 15.02.2010 року № 7 ТОВ "Аеліта Плюс" прийнято на роботу ОСОБА_2 інваліда ІІІ групи (довідка МСЕК № 0008310 від 26.09.2002 року, яке діє довічно) на посаду швачки.
Відповідно до наказу ТОВ "Аеліта Плюс" від 10.06.2013 року № 20 "Про надання відпустки" ОСОБА_2 перебуває у відпустці по догляду за дитиною до досягнення нею 3-річного віку з 10.06.2013 року по 19.04.2016 року включно.
Згідно листа Харківського міського центру зайнятості від 24.04.2015 року № ХМЦЗ-03-5628-26/15 у Харківському міському центрі зайнятості у 2014 році перебувало на обліку 389 особи з інвалідністю, які звернулися за сприянням у працевлаштуванні, проте, протягом 2014 року ТОВ "Аеліта Плюс" не надавало інформацію про попит на робочу силу (вакансії) за формою № 3-ПН З (з позначкою "вакансії для інвалідів ").
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, висновки якого підтримав суд апеляційної інстанції, виходив з того, що відповідачем не виконано вимог Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" щодо створення робочих місць для інвалідів та вжиття заходів для їх працевлаштування.
Колегія суддів не погоджується з висновками судів з огляду на таке.
Відповідно до статті 18 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» забезпечення прав інвалідів на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості. Підбір робочого місця здійснюється переважно на підприємстві, де настала інвалідність, з урахуванням побажань інваліда, наявних у нього професійних навичок і знань, а також рекомендацій медико-соціальної експертизи. Підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов'язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до частини другої статті 17 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» підприємства, установи і організації за рахунок коштів Фонду соціального захисту інвалідів або за рішенням місцевої ради за рахунок власних коштів, у разі необхідності, створюють спеціальні робочі місця для працевлаштування інвалідів, здійснюючи для цього адаптацію основного і додаткового обладнання, технічного оснащення і пристосування тощо з урахуванням обмежених можливостей інваліда.
Згідно із статтею 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця. Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування інвалідів відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті, і забезпечують працевлаштування інвалідів.
Статтею 20 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» передбачено, що підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом.
Аналіз вищевказаних норм закону дає підстави дійти до висновку, що на підприємства, установи, організації, у тому числі, підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, покладено обов'язок по перше: виділити та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, по друге: надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, по третє: якщо середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, сплатити відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції.
При цьому обов'язок підприємства щодо створення робочих місць для інвалідів не супроводжується його обов'язком підбирати і працевлаштовувати інвалідів на створені робочі місця. Такий обов'язок покладається на органи працевлаштування, що перелічені в частині першій статті 18 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні».
Згідно частини першої статті 217 Господарського Кодексу України господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки.
Відповідно до частини першої статті 218 Господарського Кодексу України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.
Відповідно до частини другої статті 218 Господарського Кодексу України учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для пропущення господарського правопорушення.
Сервіси для юристів