ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
30 липня 2026 року
м. Київ
справа № 1340/4225/18
адміністративне провадження № К/9901/21547/20
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого судді-доповідача: Васильєвої І.А., Судді: Гончарова І.А., Юрченко В.П.,
розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Львівський бетон»
на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 13.11.2019 (Суддя Ланкевич А.З.),
та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 09.07.2020 (Судді: Большакова О.О., Кушнерик М.П., Мікула О.І.),
у справі №1340/4225/18
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Львівський бетон»
до Головного управління ДПС у Львівській області
про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,
ВСТАНОВИВ:
В серпні 2018 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Львівський бетон» (далі - позивач, ТОВ «Львівський бетон») звернулося до Львівського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління ДФС у Львівській області (правонаступник Головне управління ДПС у Львівській області), в якому просило суд визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення:
- від 04.05.2018 №0007701412 в частині збільшення суми грошового зобов`язання з податку на додану вартість у загальному розмірі 70 814 грн;
- від 04.05.2018 №0007711412 про збільшення суми грошового зобов`язання з податку на прибуток у загальному розмірі 800395 грн (в т.ч.: за податковими зобов`язаннями - в сумі 704078 грн та за штрафними (фінансовими) санкціями - в сумі 96317 грн);
- від 04.05.2018 №0007721412 про зменшення суми від`ємного значення об`єкта оподаткування податком на прибуток у розмірі 622116 грн;
- від 04.05.2018 №0007731412 про застосування штрафних санкцій в сумі 947,50 грн.
Обгрунтовуючи неправомірність прийняття вищенаведених податкових повідомлень-рішень за наслідками перевірки позивач посилався на те, що кожна операція із виготовлення та реалізації продукції (зокрема бетону) була оформлена належними первинними документами (видатковими накладними) та відображена в бухгалтерському обліку підприємства. Тоді я відповідачем не доведено факт постачання товару невідомого походження, оскільки в акті відсутні посилання на будь-які первинні документи, що відображають такі операції, а також не вказано яким саме покупцям було реалізовано такий товар. За доводами позивача, різниця у номенклатурі товару, допущена товариством при складенні податкових накладних, не може слугувати підставою для сплати повторно податку на прибуток, оскільки такі операції вже відображені у бухгалтерському обліку товариства та були враховані позивачем в повному обсязі при визначенні фінансового результату до оподаткування, що є об`єктом податку на прибуток. Крім того, позивач наголосив, що відповідачем не враховано аванси (попередню оплату) від покупців товару, а тому дані Єдиного реєстру податкових накладних є неспівмірними із даними показниками рахунків 70 «Реалізація», 90 «Собівартість реалізації», 26 «Готова продукція», 20 «Виробничі запаси», 36 «Розрахунки з покупцями» та інших рахунків бухгалтерського обліку, за якими відображається операції із реалізації продукції не за фактом неотримання оплати від покупців, а фактичної поставки товару покупцям на підставі первинних документів, що в сукупності свідчить про неправомірність донарахування податкових зобов`язань з податку на прибуток і відповідно зменшення суми від`ємного значення з податку на прибуток. Також позивач посилався на неправомірність визначення відповідачем за наслідками перевірки податкових зобов`язань із податку на додану вартість та нарахування штрафних санкцій, внаслідок не доведення відповідачем факту використання товариством пального не в господарській діяльності товариства, що в сукупності доводить протиправність прийняття оскаржуваних податкових повідомлень-рішень від 04.05.2018 року №0007711412, №0007721412, №0007701412, №0007731412 (т. 1 а.с. 9-24).
Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 13.11.2019 року, залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 09.07.2020 у задоволенні позову відмовлено (т. 8 а.с. 171-183, т. 10 а.с. 218-228).
Не погодившись з рішеннями судів попередніх інстанцій лише в частині відмови в задоволенні позовних вимог про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 04.05.2018 №0007711412 про збільшення суми грошового зобов`язання з податку на прибуток та №0007721412 про зменшення суми від`ємного значення об`єкта оподаткування податком на прибуток у розмірі 622116 грн, позивач звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, яку просив задовольнити та скасувати рішення судів попередніх інстанцій про відмову в задоволенні позову в наведеній частині і прийняти нове рішення, яким визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 04.05.2018 №0007711412 та №0007721412 (т. 11 а.с. 1-4, 51-63).
Підставою касаційного оскарження скаржником вказано пункти 3 частини 4 статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України з посиланням на те, що судами попередніх інстанцій було допущено неправильне застосування норм матеріального права у спірних правовідносинах, а саме: пунктів 201.1, 201.10 статті 201, пункту 192.1 статті 192 Податкового кодексу України, оскільки вказані норми не підлягали застосуванню до спірних правовідносин, статті 1 та частини 1 статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", оскільки суди попередніх інстанцій допустили невірне тлумачення цих норм закону, пунктів 7, 10 П(с)БО 16 "Витрати" та пункту 12 П(с)БО 9 "Запаси", які в свою чергу не були застосовані судами попередніх інстанцій. Скаржником вказано, що висновок Верховного Суду з питання застосування вказаних норм матеріального права у подібних правовідносинах відсутній.
В наведеному контексті позивач посилався на те, що судом першої інстанції не було досліджено, які саме розбіжності у кількості реалізованого товарного (бетону) були встановлені відповідачем та якими даними вони підтверджуються, на чому наголошено позивачем під час розгляду справи в суді першої інстанції, а також було заявлене відповідне клопотання про витребування цих доказів, яке не розглянуто судом першої інстанції. Однак судом апеляційної інстанції за клопотанням представника позивача було витребувано у відповідача інформацію із ЄРПН та копії ОСВ по рахунку 26 «Готова продукція», що дало можливість суду проаналізувати, які саме операції та дані були проаналізовані відповідачем під час податкової перевірки і на підставі цих письмових доказів встановити ту обставину, що за рахунком 20 «Виробничі запаси» товарний бетон позивачем не обліковувався, що підтверджується письмовими доказами - копіями ОСВ, що наявні у матеріалах справи.
Тоді, як вказує позивач, він здійснював облік товарів на складі по рахунку 281 «Товари на складі» і копії оборотно- сальдових відомостей за цим рахунком за 2015-2016,які були подані до суду апеляційної інстанції. За доводами скаржника, надавши такі відомості суду апеляційної інстанції, він додатково проаналізував обороти по рахунку 281 «Товари на складі» щодо бетону та зазначив, що кількість списаного товарного бетону по цьому рахунку у 2015 році становила 996 метрів кубічних, тоді як у 2016 році - 926 метрів кубічних. Проте за результатами перевірки відповідач дійшов висновків про те, що кількість товарного бетону по оборотам рахунку 20 «Виробничі запаси» склала у 2015 року 607,3 метрів кубічних, а у 2016 році - 934 метрів кубічних. Отже, такі значення, що були використані відповідачем для розрахунку розбіжностей у кількості товарного бетону за доводами скаржника не відповідають ані даним рахунку 20 «Виробничі запаси», оскільки за ним товарний бетон в принципі не обліковувався позивачем, ані оборотам рахунку 281 «Товари на складі».
У зв`язку з необхідністю обов`язкового встановлення вищенаведених обставин під час розгляду справи, підставою касаційного оскарження судових рішень скаржником також зазначено пункт 4 частини 4 статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України з посиланням на порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права, які унеможливлюють встановлення фактичних обставин справи (в сукупності з частиною 2 статті 353 Кодексу адміністративного судочинства України). Вказані порушення за доводами скаржника полягають у тому, що судом апеляційної інстанції було порушено частину 1 статті 8, частини 1, 2 статті 77, частини 1, 4 статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України, внаслідок не дослідження письмових доказів у справі - оборотно-сальдові відомості по рахунках 20 "Виробничі запаси" та 281 "Товари на складі" за 2015 та 2016 роки і неправомірно відхилено вказані докази з посиланням на не надання позивачем доказів неможливості подання таких документів до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від позивача.
Обґрунтовуючи наведене процесуальне порушення, допущене судом апеляційної інстанції позивач наголосив, що оборотно-сальдові відомості по рахунках 20 "Виробничі запаси" та 281 "Товари на складі" були подані до суду апеляційної інстанції для спростовування фактів та обставин, що підтверджувались доказами, витребуваними у відповідача судом апеляційної інстанції (в контексті обґрунтування порушень, які слугували підставою для нарахування податкових зобов`язань з податку на прибуток), тоді як подане до суду першої інстанції клопотання позивача від 22.04.2019 року про витребування таких доказів у відповідача судом першої інстанції протиправно не було розглянуто. Отже скаржник вважає, що суд апеляційної інстанції був зобов`язаний взяти до уваги подані позивачем письмові докази, нездійснення чого призвело до порушення принципу рівності сторін (в контексті надання доказів на підтвердження обґрунтованості позовних вимог і необхідності їх оцінки судом).
В надісланому на адресу суду відзиві на касаційну скаргу, відповідач просив суд залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій без змін, посилаючись на те, що касаційна скарга не спростовує правильність висновків судів попередніх інстанцій за результатами розгляду справи в оскаржуваній позивачем частині (т. 11 а.с. 73-76).
Сервіси для юристів