Постанова ВАСУ від 29.01.2015 року

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

29 січня 2015 року м. Київ К/9991/76533/11

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі суддів:

Чалого С. Я.

Гончар Л.Я.

Конюшка К.В.

розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за касаційною скаргою Заступника прокурора Вінницької області в інтересах держави в особі Вінницької митниці та Вінницької митниці на постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 15 червня 2011 року та ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 26 жовтня 2011 року у справі за позовом приватного підприємства "Урлу Гласс-Україна" до Вінницької митниці, Головного управління Державного казначейства України у Вінницькій області про визнання нечинним та скасування рішення щодо митної оцінки, зобов'язання вчинити певні дії,-

в с т а н о в и л а :

Постановою Вінницького окружного адміністративного суду від 15 червня 2011 року залишеною без змін ухвалою Вінницького апеляційного адміністративного суду від 26 жовтня 2011 року, позовні вимоги приватного підприємства "Урлу Гласс-Україна" задоволено. Визнано протиправним та скасовано рішення Вінницької митниці №401000006/2010/000347/1 від 08.11.2010 року про визначення митної вартості товарів імпортованих позивачем товарів відповідно до ВМД №401000009/2010/007495 від 08.11.2010 року; зобов'язано Вінницьку митницю провести митне оформлення товару, отриманого ПП "УРЛУ ГЛАСС-Україна" з урахуванням митної вартості, визначеної декларантом за ціною контракту та рахунку-фактури; стягнуто з Державного бюджету України на користь ПП "УРЛУ ГЛАСС-Україна" надмірно сплачені митні платежі в сумі 102485, 30 грн.

Не погоджуючись з оскаржуваними судовими рішеннями, Заступник прокурора Вінницької області та Вінницька митниця звернулись до Вищого адміністративного суду України з касаційними скаргами та просять вказані судові рішення скасувати та відмовити у позові.

Перевіривши правову оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, проаналізувавши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає, що касаційні скарги підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Як встановлено судами першої та апеляційної інстанцій, 26.10.2010р. ПП "УРЛУ ГЛАСС-Україна" до Вінницької митниці було подано вантажно-митну декларацію №401000009/2010/006892 з метою митного оформлення товарів - скло автомобільне та інші необхідні супровідні документи. Вказані товари ПІІ "УРЛУ ГЛАСС-Україна" придбаває на підставі контракту №1/06 від 01.06.2010р. та дилерського договору №1/06 від 01.06.2010р. укладених з фірмою "UGURLU OTO CAM SAN.VE TIC A.S." (Туреччина), та на підставі відповідних додатків до контракту, які наявні в матеріалах справи.

22.10.2010 року Вінницькою митницею було проведено митний огляд товарів, про що складено відповідний акт.

26.10.2010р. в декларації митної вартості митним органом запропоновано позивачу, згідно п.11 постанови Кабінету Міністрів України від 20.12.2006р. №1766, надати додаткові документи: 1) каталоги, специфікації, прейскуранти (прайс-листи) фірми-виробника товару; калькуляцію фірми - виробника товару; копію вантажної митної декларації країни відправлення; висновки про якісні та вартісні характеристики товарів підготовлені спеціалізованими експертними організаціями, що мають відповідні повноваження згідно із законодавством.

08 листопада 2010 року Вінницькою митницею прийнято рішення про визначення митної вартості товарів №401000006/2010/000347/1, відповідно до якого, митну вартість товарів митницею визначено відповідно до резервного методу. В зазначеному рішенні відповідач зазначив, що підставою для визначення митної вартості слугувало: "ПІК ЄАІС ДМСУ "Цінова інформація при визначенні митної вартості"101050002/2010/001895 від 08.10.2010 року.

08 листопада 2010 року Вінницькою митницею складено та видано позивачу картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні чи пропуску товарів і транспортних засобів через митний кордон України № 401000009/2010/00231.

Задовольняючи позовні вимоги, суди попередніх інстанцій виходили з того, що заявлена позивачем митна вартість товару, яка постачалася за вищевказаним контрактом, та була заявлена позивачем в поданій ним митній декларації та декларації митної вартості, підтверджується наданими позивачем митному органу документами, тобто, ціна договору була достатньо підтверджена декларантом. Крім цього, митним органом не було обґрунтовано незастосування попередніх методів визначення митної вартості товару.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України частково погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій, виходячи з наступного.

Так, відповідно до ч.1 ст.267 Митного кодексу України встановлено, що митною вартістю за ціною договору щодо товарів, які імпортуються, є вартість операції, тобто ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за товари, якщо вони продаються на експорт в Україну, скоригована в разі потреби відповідно до частини другої цієї статті. Ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті, - це загальна сума всіх платежів, які були здійснені або які повинні бути здійснені покупцем оцінюваних товарів на користь продавця та/або на користь продавця через третіх осіб, та/або на пов'язаних з продавцем осіб. Такі платежі можуть бути здійснені прямо або опосередковано шляхом переказу грошей, акредитиву, інкасування або за допомогою інших розрахунків (вексель, передача цінних документів тощо). Термін "ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті" стосується тільки ціни оцінюваних товарів. Дивіденди або інші платежі покупця на користь продавця, не пов'язані з оцінюваними товарами, не є частиною митної вартості. Додавання до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті, згідно з цією статтею робляться лише на основі об'єктивних даних, що підтверджуються документально та піддаються обчисленню.

Згідно зі статтею 266 МК визначення митної вартості товарів, які імпортуються в Україну, може здійснюватися за такими методами: 1) за ціною договору щодо товарів, які імпортуються (вартість операції); 2) за ціною договору щодо ідентичних товарів ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів; 4) на основі віднімання вартості; 5) на основі додавання вартості (обчислена вартість), 6) резервного. Основним є метод визначення митної вартості товарів за ціною договору щодо товарів, які імпортуються (вартість операції).

Якщо митна вартість не може бути визначена за першим методом, проводиться процедура консультацій між митним органом та декларантом з метою обґрунтованого вибору підстав для визначення митної вартості. У ході таких консультацій митний орган та декларант можуть здійснити обмін наявною у кожного з них інформацією за умови додержання вимог щодо її конфіденційності.

У разі неможливості визначення митної вартості товарів, які імпортуються в Україну, за основу може братися ціна, за якою оцінювані ідентичні або подібні (аналогічні) товари були продані в Україні не пов'язаному з продавцем покупцю.

При цьому кожний наступний метод застосовується, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу.

Аналіз наведених норм, а також положень Порядку здійснення контролю за правильністю визначення митної вартості товарів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 9 квітня 2008 року № 339, та Порядку декларування митної вартості товарів дає підстави вважати, що митні органи мають виключну компетенцію в питаннях перевірки та контролю правильності обчислення декларантом митної вартості.

Разом з тим дискреційні функції митних органів мають законодавчі обмеження у випадках незгоди із задекларованою митною вартістю. До них, зокрема, належить процедура консультацій між митним органом та декларантом з метою обґрунтованого вибору підстав для визначення митної вартості та обов'язок послідовного вибору методів (від першого до шостого) визначення митної вартості.

Зі змісту норм п. 14 Порядку декларування митної вартості товарів та ч. 4 ст. 266 МК України вбачається, що позивач не зобов'язаний надавати повний перелік документів, визначених п. 11 зазначеного Порядку. При цьому витребування таких документів може мати місце тільки у випадку наявності обґрунтованих сумнівів у достовірності поданих декларантом відомостей.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 29 травня 2012 року у справі № 21-91а12.