ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
27 серпня 2026 року
м. Київ
справа № 460/14882/23
адміністративне провадження № К/990/11191/24
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Соколова В.М.,
суддів: Єресько Л.О., Білак М.В.,
розглянувши у порядку письмового провадження у суді касаційної інстанції адміністративну справу № 460/14882/23
за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними та скасування акта та пунктів наказу, провадження у якій відкрито
за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 06 вересня 2023 року (головуючий суддя Недашківська К.М.) та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 20 лютого 2024 року (головуючий суддя - Ніколін В.В., судді: Гінда О.М., Гудим Л.Я.),
УСТАНОВИВ:
І. Короткий зміст позовних вимог
У червні 2023 року ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернувся до Рівненського окружного адміністративного суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 (далі - В/ч НОМЕР_1 , відповідач), у якому просив:
- визнати протиправним та скасувати Акт службового розслідування від 30 березня 2023 року по факту переведення військовослужбовців у частині, що стосується майора ОСОБА_1
- визнати протиправними та скасувати пункти 2, 4 (у частині, що стосується майора ОСОБА_1 ) наказу командира В/ч НОМЕР_1 (з основної діяльності) від 31 березня 2023 року №43 «Про результати службового розслідування по факту переведення військовослужбовців».
На обґрунтування позовних вимог зазначено, що відповідачем проведено службове розслідування відносно позивача з численними процедурними порушеннями, а результати службового розслідування є безпідставними та необґрунтованими. Так, актом службового розслідування, який слугував для подальшого видання наказу командира В/ч НОМЕР_1 (з основної діяльності) від 31 березня 2023 року №43 «Про результати службового розслідування по факту переведення військовослужбовців», установлені порушення позивачем вимог законодавства щодо переведення військовослужбовців, які не пройшли базової підготовки, з В/ч НОМЕР_2 (командиром якої є позивач) до іншої військової частини. Позивач вказує, що до його повноважень та обов`язків не входить питання проведення базової підготовки військовослужбовців, а тому при переведенні військовослужбовців він не допускав та не міг допускати порушення вимог законодавства, про які вказано в Акті службового розслідування.
ІІ. Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій і мотиви їхнього ухвалення
Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 06 вересня 2023 року, залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 20 лютого 2024 року, адміністративний позов ОСОБА_1 залишено без задоволення.
Ухвалюючи вказане рішення, суд першої інстанції виходив із того, що Акт службового розслідування є лише носієм певної інформації, отриманої та зафіксованої в ході проведення службового розслідування, та не є рішенням суб`єкта владних повноважень - актом індивідуальної дії у розумінні пункту 19 частини першої статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), який може бути оскаржено у судовому порядку (стаття 5 КАС України). З цих підстав у задоволенні позовної вимоги про визнати протиправним та скасування Акту службового розслідування від 30 березня 2023 року по факту переведення військовослужбовців у частині, що стосується майора ОСОБА_1 , суд відмовив.
При вирішення другої позовної вимоги суд першої інстанції керувався тим, що позивач, як командир В/ч НОМЕР_2 , мав обов`язок проведення з військовослужбовцями базової військової підготовки, а у випадку неможливості її проведення з використанням фондів В/ч НОМЕР_2 , мав клопотати про проведення такої підготовки до вищих органів. Без проведення та організації базової підготовки ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , яка полягає у здобутті знань, умінь та навичок щодо порядку поводження із зброєю та її застосування, дій на полі бою (пересування та орієнтування на місцевості), надання домедичної допомоги, а також первинної психологічної допомоги (самодопомоги), поводження з саморобними вибуховими пристроями та формування стійких морально-психологічних якостей, необхідних для захисту України, позивач включив таких осіб у список на переведення до іншої військової частини з метою доукомплектування. При цьому, доукомплектування Військової частини НОМЕР_3 здійснювалося із числа осіб, які спроможні виконувати бойові завдання у зонах бойових дій. Такі дії позивача, на переконання суду, поставили під загрозу життя та здоров`я переведених військовослужбовців без навичок бойової підготовки в зоні виконання бойових завдань на лінії зіткнення з супротивником.
Оцінюючи доводи позивача про те, що пункт 82 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України не ставить переведення військовослужбовця на рівнозначну посаду в залежність від проходження ним базової підготовки, суд першої інстанції зазначив, що ця норма визначає можливість переведення військовослужбовців на рівнозначні посади у випадку, зокрема, у разі проведення заміни у військових частинах (підрозділах), які виконують завдання в районах ведення воєнних (бойових) дій, у тому числі в районах проведення антитерористичних операцій. Однак у даному випадку, необхідність переведення у Військову частину НОМЕР_3 з інших військових частин військовослужбовців була обумовлена необхідністю доукомплектування Військової частини НОМЕР_3 для їх відправлення на бойові завдання - у зони бойових дій.
Окрім того, суд першої інстанції надав оцінку доводам позивача про те, що допідготовка та підготовка військовозобов`язаних призваних на військову службу за мобілізацією регламентується пунктом 254 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, яке не покладає на останнього, як на командира військової частини, жодних обов`язків, оскільки не регламентує спірні відносини. Так, суд першої інстанції зауважив, що «доукомплектування» Військової частини НОМЕР_3 не було первинним; доукомплектування Збройних Сил України відповідно до вказаної вище норми здійснюється за рахунок військовозобов`язаних і резервістів, а не діючих військовослужбовців, у даному випадку Військової частини НОМЕР_2 згідно вказаної норми курси військової підготовки здійснюються за програмою підготовки офіцерів або сержантів (старшин), а курси військової перепідготовки - за дефіцитними для Збройних Сил України спеціальностями.
Суд першої інстанції відзначив, що у спірній ситуації необхідність доукомплектування Військової частини НОМЕР_3 мало відбуватися за рахунок військовослужбовців, зокрема, Військової частини НОМЕР_2 , з числа стрілецьких рот, рот вогневої підтримки та розвід взводів, які спроможні виконувати бойові завдання, тобто повністю підготовлені за спеціалізацією для виконання конкретних бойових завдань.
Зазначене, на думку суду, свідчить про порушення позивачем вимог законодавства щодо належної підготовки військовослужбовців для проходження військової служби та виконання бойових завдань, оскільки ініціювавши переведення військовослужбовців до Військової частини НОМЕР_3 , які не пройшли жодної належної військової підготовки, він поставив під загрозу життя таких осіб.
Також предметом оцінки судом першої інстанції були доводи позивача про порушення відповідачем порядку проведення службового розслідування. Перевіривши ці доводи, суд першої інстанції дійшов наступних висновків: відповідач не надав суду докази повідомлення позивача про призначення відносно нього службового розслідування, проте таке процедурне порушення не може являтися самостійною підставою для скасування рішень - результатів службового розслідування; запрошувати до місця проведення службового розслідування військовослужбовців, стосовно яких проводиться службове розслідування, та отримувати письмові пояснення, є правом особи, яка проводить службове розслідування, а не його обов`язком. При цьому, наявних у матеріалах службового розслідування документів було цілком достатньо для висновків про порушення позивачем вимог чинного законодавства; наявність чи відсутність факту доведення позивачу оскаржуваного наказу №43 не впливає на його суть, а може стосуватися лише питання строків його оскарження.
У підсумку суд першої інстанції виснував, що наявність певних процедурних порушень з боку відповідача при проведенні службового розслідування не є підставою для висновків про протиправність оскаржуваного наказу №43 по суті, оскільки виявлені порушення, допущені з боку позивача, стосуються питання проходження військової служби військовослужбовцями, які повинні були пройти відповідну належну базову бойову підготовку перед їх переведенням до іншої військової частини з подальшим вибуттям на бойові завдання. Тож установивши факт порушення позивачем військової дисципліни та застосувавши до нього дисциплінарне стягнення у виді догани, відповідач правомірно визначив у пункті 4 оскаржуваного наказу № 43 порядок виплати премії позивачу відповідно до наказу Міністерства оборони України від 07 червня 2018 року №260, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 26 червня 2018 року за №745/32197.
З урахуванням описаних мотивів, суд констатував правомірність оскаржуваного наказу №43 у частині пунктів 2 та 4.
Переглядаючи рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку, Восьмий апеляційний адміністративний суд повністю погодився із висновками суду першої інстанції та мотивами його ухвалення. Апеляційний суд вказав, що за результатами проведення службового розслідування було повністю доведено вину позивача в порушенні вимог розпорядження старшого командира, внаслідок чого було поставлено під загрозу життя і здоров`я військовослужбовців без навичок бойової підготовки та боєздатність військової частини в зоні виконання бойових завдань на лінії зіткнення із супротивником.
Сервіси для юристів