ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
"27" серпня 2015 р. м. Київ К/9991/54695/11
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:
Олексієнка М.М. (доповідач), Швеця В.В., Штульман І.В.,
здійснивши в письмовому провадженні касаційний розгляд справи за адміністративним позовом ОСОБА_4 до Управління Міністерства внутрішніх справ України в Рівненській області (далі - УМВС в Рівненській області), Рівненського міського відділу Управління Міністерства внутрішніх справ України в Рівненській області (далі - Рівненський МВ) про зобов'язання вчинити дії по виплаті матеріальної допомоги за касаційною скаргою представника Рівненського МВ на ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 2 серпня 2011 року, -
в с т а н о в и л а :
У березні 2009 року ОСОБА_4 звернувся в суд з позовом, відповідно до якого з урахуванням уточнених позовних вимог просив зобов'язати УМВС в Рівненській області виплатити:
вихідну допомогу, передбачену статтею 9 Закону України від 9 квітня 1992 року №2262-XII «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» (далі - Закон №2262-XII) в розмірі, визначеному в грошовому атестаті від 02.02.2009 року №7;
матеріальну допомогу за період з 2000 року по 2008 рік,
заборгованість по оплаті праці в грошовому і натуральному забезпеченні згідно довідки від 23.10.2002 року №205,
компенсацію за ненадані відпустки;
провести донарахування грошового забезпечення за 3 та 4 квартал 2008 року до рівня грошового забезпечення за 2 квартал 2008 року, наданого в Державному реєстрі фізичних осіб ДПА України, провести індексацію та компенсацію невиплачених коштів.
Посилався на те, що, при звільненні з органів внутрішніх справ, з ним не проведений повний розрахунок.
Постановою Рівненського окружного адміністративного суду від 20 січня 2010 року, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 2 серпня 2011 року, позовні вимоги задоволено частково. Зобов'язано УМВС в Рівненській області та Рівненський МВ вчинити дії щодо: нарахування та виплати ОСОБА_4 матеріальної допомоги за період з 2000 року по 2008 рік включно з урахуванням виплачених сум; виплатити заборгованості по грошовому забезпеченню за грудень 1998 та 1999 років; виплатити компенсацію за невидане продовольче забезпечення за 1999 рік, І квартал 2000 року; нарахування і виплати компенсації за ненадані та не відбуті дні щорічних відпусток; нарахування і виплати індексацію за несвоєчасну виплату коштів. У решті в задоволенні позову відмовлено.
У касаційній скарзі представник Рівненського МВ, з посиланням на порушення норм матеріального та процесуального права, допущені судами попередніх інстанцій, просить рішення судів в частині задоволення позовних вимог скасувати і ухвалити нове про відмову в позові. Вказує на те, що строк звернення до адміністративного суду пропущений. Матеріальна допомога позивачу виплачувалася в межах фонду заробітної плати, затвердженого для бюджетних установ. Сплата грошової компенсації за продовольчі пайки з 2000 року не передбачена законодавством. Заборгованість по грошовому забезпеченню за грудень 1998 року, грудень 1999 року викликана недофінансуванням. ОСОБА_4 як особі середнього начальницького складу виплата компенсації за невикористану відпустку не передбачена. Суди помилково задовольнили позовні вимоги в частині нарахування індексації.
З'ясувавши обставини справи в межах, передбачених статтею 220 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), колегія суддів приходить до висновку про задоволення касаційної скарги частково з урахуванням наступного.
Задовольняючи позовні вимоги в частині зобов'язання у проведенні розрахунку по невиплаченій матеріальній допомозі, суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що наданими доказами підтверджена заборгованість по зазначеним виплатам перед позивачем.
З висновком судів в цій частині погодитися неможливо, оскільки він не відповідає матеріалам справи та нормам матеріального і процесуального права.
Умови та порядок нарахування і виплати матеріальної допомоги на вирішення соціально-побутових питань та допомоги на оздоровлення в період з 1999 року по 2010 рік визначалося Указом Президента України від 14.10.1996 року № 926/96 «Про умови грошового забезпечення осіб рядового і начальницького складу та оплату праці працівників органів внутрішніх справ» (далі - Указ Президента України № 926/96), Методичними рекомендацій про порядок застосування нормативно-правових актів з питань грошового забезпечення осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ та умов оплати праці працівників, які не мають спеціальних звань рядового і начальницького складу, затверджених наказом Міністерства внутрішніх справ України від 30.06.2005 року № 501 (далі - Методичні рекомендації), постановою Кабінету Міністрів України від 07.11.2007 року № 1294 «Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб начальницького складу органів внутрішніх справ» (далі - Постанова КМУ № 1294), наказом Міністерства внутрішніх справ України від 31.12.2007 року № 499, яким затверджено Інструкцію про порядок виплати грошового забезпечення особам рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ (далі - Інструкція).
Відповідно до положень зазначених нормативних актів, зокрема п.п.1,3 Методичних рекомендацій, пункту 5 постанови КМУ № 1294, пункту 2.16 Інструкції, виплата матеріальної допомоги на оздоровлення та матеріальної допомоги на вирішення соціально-побутових питань здійснювалася в межах фонду оплати праці на підставі наказу по особовому складу на її виплату і розмірі.
Згідно фактичних обставин справи, рішення про виплату зазначених допомог позивачу за період з 2000 року по 2008 рік не приймалися, розмір не визначався, а отже підстав до задоволення позову в цій частині немає.
З урахуванням зазначених обставин та норм права, рішення судів попередніх інстанцій в цій частині підлягають скасуванню і ухваленню нового про відмову в задоволенні позову.
В решті рішення судів є обґрунтованими і законними.
Положеннями, передбаченими у частині другій статті 9 Закону України від 20 грудня 1991 року №2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (в редакції від 20.12.1991 року), військовослужбовці мали право на грошове забезпечення, а також речове майно і продовольчі пайки або за бажанням військовослужбовця на грошову компенсацію замість них.
В результаті дії Закону України від 17 лютого 2000 року №1459-ІІІ «Про деякі заходи щодо економії бюджетних коштів» військовослужбовці втратили право на отримання продовольчих пайків та грошової компенсації замість них з 11.03.2000 року.
Заборгованість перед позивачем за невидані продовольчі пайки за 1999, 2000 роки підтверджена довідкою від 23.10.2002 року.
Згідно з пунктом 56 Положення (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) особам середнього, старшого і вищого начальницького складу, звільненим із органів внутрішніх справ за віком, через хворобу, обмежений стан здоров'я чи скорочення штатів, у році звільнення, за їх бажанням, надається чергова відпустка, тривалість якої визначається відповідно до пункту 51 цього Положення.
Сервіси для юристів