ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
25 червня 2026 року
м. Київ
справа № 420/18306/22
адміністративне провадження № К/990/52587/25
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Блажівської Н.Є.,
суддів: Білоуса О.В., Желтобрюх І.Л.,
розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Одеської міської ради
на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 14 березня 2025 року (суддя Андрухів В.В.)
та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 30 жовтня 2025 року (судді: Яковлєв О.В., Єщенко О.В., Крусян А.В.)
у справі за адміністративним позовом Громадської спілки «Асоціація автомобілістів Одеської області»
до Одеської міської ради,
треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: Громадська організація «Страж-Ю.Г.», Громадська організація «За рулем», Обслуговуючий кооператив «Чорноморець», Споживче товариство «Пенсіонер-Авто»
про визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта,
УСТАНОВИВ:
1. ІСТОРІЯ СПРАВИ
1.1. Короткий зміст позовних вимог
Громадська спілка «Асоціація автомобілістів Одеської області» (далі також - Позивач, ГС «Асоціація автомобілістів», Спілка) звернулася до суду з адміністративним позовом до Одеської міської ради (далі також - Відповідач), за участю третіх осіб: Громадська організація «Страж-Ю.Г.», Громадська організація «За рулем», Обслуговуючий кооператив «Чорноморець», Споживче товариство «Пенсіонер-Авто», у якому просила визнати протиправними та нечинними пункт 6 рішення Одеської міської ради «Про встановлення ставок збору за місця для паркування транспортних засобів у м. Одесі» № 970-VIII від 29 червня 2022 року в частині спеціально відведених автостоянок, а також пункт 1 додатка 2 до зазначеного рішення.
Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги, Позивач зазначав про порушення Відповідачем процедури публічного обговорення проєкту рішення, оскільки, на його думку, намір підвищити ставки збору та самі розміри таких ставок не були належним чином винесені на громадське обговорення. При цьому, як стверджує Позивач, орган місцевого самоврядування не врахував позицію операторів ринку паркування, зокрема тих, чиї автостоянки облаштовані за рахунок власних коштів громадян, а не бюджетних ресурсів.
Крім того, Позивач вказував на економічну необґрунтованість прийнятого рішення, зазначаючи, що підвищення ставок збору приблизно на 60 відсотків є надмірним для неприбуткових організацій, діяльність яких фінансується переважно за рахунок членських внесків. На думку Позивача, в умовах воєнного стану таке підвищення може призвести до відмови автомобілістів від користування послугами автостоянок, що, своєю чергою, фактично унеможливить сплату відповідного збору до місцевого бюджету.
Також Позивач вважав, що при визначенні ставок збору Відповідачем не було дотримано вимог податкового законодавства, зокрема підпункту 268-1.3.2 пункту 268-1.3 статті 268-1 Податкового кодексу України (далі також - ПК України). За твердженням Позивача, орган місцевого самоврядування не врахував передбачені законом критерії визначення ставки збору, а саме місцезнаходження спеціально відведених місць для паркування, площу та кількість місць для паркування, спосіб поставлення транспортних засобів на стоянку, режим роботи та фактичну заповнюваність автостоянок.
Окремо Позивач звертав увагу на те, що оскаржуваним рішенням не було одночасно затверджено Перелік осіб, уповноважених організовувати діяльність із забезпечення паркування транспортних засобів, а також Перелік спеціальних земельних ділянок, відведених для організації та провадження такої діяльності, із зазначенням їхнього технічного облаштування та інших характеристик, що, на думку Позивача, суперечить імперативним вимогам підпункту 268-1.1.2 пункту 268-1.1 статті 268-1 ПК України.
Крім того, Позивач посилався на наявність процедурних порушень під час прийняття спірного рішення, зокрема щодо строків оприлюднення проєкту рішення та належного інформування населення. На переконання Позивача, такі дії обмежили право громадськості на доступ до публічної інформації та участь у процесі прийняття рішень органами місцевого самоврядування. Також Позивач ставить під сумнів правомірність проведення сесії Одеської міської ради, на якій було ухвалено спірне рішення, у дистанційному режимі.
1.2. Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Одеський окружний адміністративний суд рішенням від 18 квітня 2023 року, з висновками якого погодився П`ятий апеляційний адміністративний суд у постанові від 29 червня 2023 року, відмовив у задоволенні позовних вимог.
Постановою Верховного Суду від 12 вересня 2024 року рішення судів першої та апеляційної інстанцій були скасовані, а справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції. Скасовуючи зазначені судові рішення, Верховний Суд звернув увагу на необхідність з`ясування того, чи здійснював Відповідач при визначенні ставок збору за місця для паркування транспортних засобів аналіз критеріїв, передбачених статтею 268-1 ПК України, зокрема щодо місцезнаходження спеціально відведених місць, їх площі, режиму роботи та фактичної заповнюваності.
За результатами нового розгляду справи Одеський окружний адміністративний суд рішенням від 14 березня 2025 року позов задовольнив у повному обсязі. Суд дійшов висновку, що оскаржуване рішення Одеської міської ради № 970-VIII було прийнято з істотним порушенням імперативних вимог податкового законодавства.
Зокрема, суд першої інстанції встановив, що Відповідач, приймаючи рішення про встановлення ставок збору за місця для паркування транспортних засобів, не затвердив одночасно новий Перелік спеціальних земельних ділянок, відведених для організації та провадження діяльності із забезпечення паркування транспортних засобів, чим порушив вимоги підпункту 268-1.1.2 пункту 268-1.1 статті 268-1 ПК України.
Сервіси для юристів