ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
"25" березня 2014 р. м. Київ К-13594/10
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:
Карася О.В. (головуючого), Голубєвої Г.К., Рибченка А.О., розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Аскоп-Україна" на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 05.12.2008 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 19.02.2010 у справі № 9/471 (2а-6588/08)
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Аскоп-Україна"
до Державна податкова інспекція у Дніпровському районі м. Києва Державної податкової служби
про визнання недійсним рішення, -
В С Т А Н О В И В:
У червні 2008 року Товариством до суду заявлений позов про визнання недійсним рішення Державної податкової інспекції від 10.04.2008 № 0000332350/0, яким до позивача застосовано штрафні (фінансові) санкції у сумі 510,00 грн. за порушення порядку декларування валютних цінностей та іншого майна.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що фінансові санкції застосовані до позивача державним податковим органом за відсутності повноважень та поза межами строків, визначених ст. 250 Господарського кодексу України.
Постановою суду першої інстанції позовні вимоги задоволено частково: оспорюване рішення визнано недійсним в частині визначення фінансових санкцій у сумі 340,00 грн., в іншій частині позовних вимог відмовлено.
Рішення суду першої інстанції в частині задоволенні позовних вимог вмотивовано висновком про те, що контролюючий орган застосував до позивача штрафні (фінансові) санкції у відповідності до своєї компетенції, але поза межами строків, визначених ст. 250 Господарського кодексу України, що є неправомірним.
Постановою суду апеляційної інстанції судове рішення першої інстанції скасовано в частині задоволення позовних вимог та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову відмовлено повністю.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд апеляційної інстанції виходив з того, що застосуванню до спірних правовідносин підлягає положення Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами", а тому застосування судом першої інстанції до спірних правовідносин строків, визначених ст. 250 Господарського кодексу України, є помилковим.
Не погодившись із судовими рішеннями, позивач до Вищого адміністративного суду України подав касаційну скаргу, де посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить зазначені судові рішення скасувати та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити. При цьому Товариство вказує на ті ж підстави, що і в позовній заяві.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідь судді, перевіривши повноту встановлених обставин справи та правильність їх юридичної оцінки судами, Вищий адміністративний суд України вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судами першої і апеляційної інстанції встановлено та підтверджено матеріалами справи, що Державною податковою інспекцією проведена позапланова виїзна перевірка Товариства з питань дотримання вимог валютного законодавства по взаємовідносинах з нерезидентом згідно укладеного імпортного контракту від 17.07.2006 № 17/07-2006№ 011, за підсумками якої складено акт від 03.04.2008 № 57. На підставі цього акта та ст. 16 Декрету Кабінету Міністрів України від 19.02.1993 № 15-93 "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" Державна податкова інспекція прийняла оспорюване рішення.
У ході вказаної перевірки працівниками Державної податкової інспекції було встановлено порушення позивачем ст. 9 Декрету Кабінету Міністрів України від 19.02.1993 № 15-93 "Про систему валютного регулювання і валютного контролю", що полягало у недекларуванні позивачем валютних цінностей, що перебувають за межами України станом на 01.01.2007, на 01.04.2007 та на 01.07.2007.
При цьому судами було встановлено, що передумовою встановленого державним податковим органом порушення позивачем щодо недекларування валютних коштів була наявна прострочена дебіторська заборгованість по контракту з нерезидентом на поставку імпортного товару з терміном поставки до 01.11.2006 на суму 141 054,77 дол. США, про стягнення якої позивачем 15.12.2006 до Міжнародного комерційного арбітражного суду при Торгово - промисловій палаті України було заявлено позов. Рішенням Міжнародного комерційного арбітражного суду при Торгово - промисловій палаті України від 11.05.2007 позовні вимоги Товариства було задоволено та 10.07.2007 на валютний рахунок позивача від нерезидента надійшли кошти у розмірі 141 054,77 дол. США.
Фактично суть спірних правовідносин полягає у наявності компетенції державних органів на застосування штрафних (фінансових) санкцій, встановлених ст. 16 Декрету № 15-93, якою питання щодо компетентного органу, який має застосовувати санкції за порушення приписів Декрету, вирішено однозначно - повноважним органом є Національний банк України.
Саме цим нормативно-правовим актом мали керуватися суди при вирішенні спору у цій справі.
Положення Указу Президента України від 27.06.1999 № 734/99 "Про врегулювання порядку одержання резидентами кредитів, позик в іноземній валюті від нерезидентів та застосування штрафних санкцій за порушення валютного законодавства", яким органи державної податкової служби наділено повноваженнями застосовувати до резидентів і нерезидентів України санкції, передбачені п. 2 ст. 16 Декрету № 15-93, не підлягають застосуванню, оскільки, врегульовуючи по-іншому питання, які були врегульовані законом (Декретом, виданим у межах повноважень, наданих Законом України від 18.11.1992 № 2796-XII "Про тимчасове делегування Кабінету Міністрів України повноважень видавати декрети в сфері законодавчого регулювання"), Указ суперечить обмеженням, встановленим пунктом 4 Перехідних положень Конституції України та необґрунтовано створює протиріччя в правовому регулюванні відносин.
Таким чином, санкції, передбачені ст. 16 Декрету № 15-93 застосовуються лише Національним банком України та підпорядкованими йому особами, до яких Державна податкова інспекція не відноситься.
Враховуючи викладене, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що судами попередніх інстанцій повно і правильно встановлені обставини справи, але порушено норми матеріального права, що призвело до ухвалення незаконних судових рішень, а тому вбачаються підстави для їх скасування та ухвалення нового рішення.
Керуючись ст. ст. 160, 167, 210 - 232 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
П О С Т А Н О В И В:
Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Аскоп-Україна" задовольнити.
Сервіси для юристів