ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
24 жовтня 2016 року м. Київ справа № 800/431/16
Вищий адміністративний суд України у складі колегія суддів:
Головуючого судді - Черпіцької Л.Т.Суддів -Гончар Л.Я. Стрелець Т.Г. Горбатюка С.А. Голяшкіна О.В.при секретарі -Гуловій О.І.за участю представників:позивача - не з'явився Верховної Ради України - Кот О.В. Вищої ради юстиції - Ліходій О.О.розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справуза позовомОСОБА_10доВерховної Ради України Вищої ради юстиціїпровизнання дій протиправними та зобов'язання змінити формулювання звільнення
ВСТАНОВИВ:
У серпні 2016 року ОСОБА_10 звернувся до Вищого адміністративного суду України, як до суду першої інстанції, з адміністративним позовом до Верховної ради України та Вищої ради юстиції про визнання дій протиправними та зобов'язання змінити формулювання звільнення позивача з посади судді, зазначивши: відповідно до ч.5 ст. 126 Конституції України, ст. 43 Закону України «Про статус суддів» від 15.12.1992р. звільнити ОСОБА_10 з посади судді Тлумацького районного суду Івано-Франківської області у зв'язку з із неможливістю виконувати свої повноваження за станом здоров'я, у відставку.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що подаючи заяву про звільнення позивач вважав, що його повинно було бути звільнено з посади судді за станом здоров'я у відставку. При цьому, позиція позивача обґрунтована тим, що він був призначений та обраний на посаду судді в період дії Закону України «Про статус суддів» від 15.12.1992р., частина перша статті 43 якого гарантувала йому право на відставку за станом здоров'я. Так, в Законі України «Про судоустрій і статус суддів» від 07.07.2010р. така норма відсутня, однак відповідно до ст. 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи. Отже, на думку позивача, під час вирішення питання про його звільнення з посади судді, на нього повинна була поширюватись норма ст. 43 Закону України «Про статус суддів» від 15.12.1992р.
Позивач в судове засідання не з'явився, проте в поданому доповненні до позову позовні вимоги підтримав, просив їх задовольнити та розглянути справу за його відсутності.
Представник Верховної Ради України проти позовних вимог заперечив.
Представник Вищої ради юстиції у поданому запереченні проти позовних вимог заперечив та просив залишити позовну заяву без розгляду, у зв'язку з пропуском строку звернення до суду передбаченого ст. 99 КАС України.
З'ясувавши обставини справи, заслухавши пояснення представників сторін по справі та перевіривши їх доказами в межах заявлених позовних вимог, колегія суддів встановила наступне.
Статтею 55 Конституції України визначено, що права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Відповідно до положень ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.
До адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження. У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Особливості провадження у справах щодо оскарження актів, дій чи бездіяльності Верховної ради України та Вищої ради юстиції визначені ст. 171-1 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).
Указом Президента України від 25 квітня 2002 року № 383/2002 «Про призначення суддів» ОСОБА_10 призначений на посаду судді Тлумацького районного суду Івано-Франківської області вперше, строком на 5 років. 20 березня 2008 року Верховною Радою України ОСОБА_10 обраний суддею безстроково.
15 лютого 2016 року до Вищої ради юстиції надійшла заява ОСОБА_10 від 11 лютого 2016 року про звільнення з посади судді у зв'язку з неможливістю виконувати свої повноваження за станом здоров'я.
Рішенням Вищої ради юстиції від 24.03.2016р. № 699/0/15-16 внесено подання до Верховної Ради України про звільнення ОСОБА_10 з посади судді Тлумацького районного суду Івано-Франківської області у зв'язку з неможливістю виконувати свої повноваження за станом здоров'я.
05.07.2016 року Верховною Радою України прийнято постанову про звільнення ОСОБА_10 з посади судді у зв'язку з неможливістю виконувати свої повноваження за станом здоров'я.
Розглянувши матеріали справи колегія суддів дійшла висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню з наступних підстав.
Україна є правовою державою, в якій визнається і діє принцип верховенства права, Конституція України має найвищу юридичну силу, закони приймаються на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених Конституцією України межах відповідно до законів України, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (частина друга статті 6, частина друга статті 19 Основного Закону України).
Згідно із Конституцією України права і свободи людини і громадянина захищаються судом; кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб; правосуддя здійснюють професійні судді та, у визначених законом випадках, народні засідателі і присяжні; виключно законами України визначається статус суддів (частини перша, друга статті 55, пункт 14 частини першої статті 92, частина перша статті 127 Конституції України).
Правовий статус суддів та гарантії їх незалежності визначені Конституцією України та законом.
Згідно із положеннями статті 8 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави, та застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.
Закон України «Про статус суддів» від 35.12.1992 р. за № 2862-ХІІ був введений в дію Постановою Верховної Ради України «Про порядок введення в дію Закону України "Про статус суддів", з моменту його опублікування, тобто 10.02.1993р.
Частина перша статті стаття 43 зазначеного Закону надавала право судді на відставку, зокрема і право на відставку за станом здоров'я, що перешкоджає продовженню виконання обов'язків.
Сервіси для юристів