Постанова ВАСУ від 24.07.2014 року

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

24 липня 2014 року м. Київ К/9991/3483/11

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

головуючого Заїки М.М.,

суддів Кобилянського М.Г.,

Штульман І.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Міністерства фінансів України на постанову Донецького окружного адміністративного суду від 21 жовтня 2010 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 24 грудня 2010 року у справі за позовом ОСОБА_2 до Державної судової адміністрації України, Міністерства фінансів України, Територіального управління державної судової адміністрації в Донецькій області, Державного казначейства України, Головного управління Державного казначейства України у Донецькій області про визнання бездіяльності незаконною, зобов'язання здійснити перерахунок заробітної плати,

встановила:

У серпні 2010 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до Державної судової адміністрації України, Міністерства фінансів України, Територіального управління державної судової адміністрації в Донецькій області, Державного казначейства України, Головного управління Державного казначейства України у Донецькій області про визнання бездіяльності незаконною, зобов'язання здійснити перерахунок заробітної плати.

Постановою Донецького окружного адміністративного суду від 21 жовтня 2010 року, залишеною без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 24 грудня 2010 року, позовні вимоги ОСОБА_2 задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність Міністерства фінансів України, Державної судової адміністрації України та Територіального управління Державної судової адміністрації в Донецькій області в частині не проведення ОСОБА_2 перерахунку та виплати заробітної плати з урахуванням підвищення мінімальної заробітної плати відповідно до Законів України «Про Державний бюджет України на 2009, 2010 роки»з 19 серпня 2009 року до 31 серпня 2010 року. Зобов'язано Територіальне управління Державної судової адміністрації в Донецькій області виплатити ОСОБА_2 недоотриману заробітну плату з урахуванням підвищення мінімальної заробітної плати відповідно до Законів України «Про Державний бюджет України на 2009, 2010 роки»з 19 серпня 2009 року до 31 серпня 2010 року, а Міністерство фінансів України та Державну судову адміністрацію України виділити для цього кошти і здійснити відповідне фінансування Територіального управління Державної судової адміністрації в Донецькій області. В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

У касаційній скарзі, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, представник Міністерства фінансів України просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій, а за справою ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_2 відмовити.

Перевіривши наведені доводи в касаційній скарзі та рішення судів щодо правильності застосування ними норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Судами першої та апеляційної інстанцій було встановлено, що Указом Президента України від 07 жовтня 2005 року №1429/2005 ОСОБА_2 було призначено на посаду судді Київського районного суду м. Донецька.

Заробітна плата позивача обчислювалася виходячи з розміру мінімальної заробітної плати 332 грн, встановленої станом на 21 грудня 2005 року, без урахування підвищення мінімальної заробітної плати на підставі законів України про Державний бюджет України на 2008-2009 роки.

Приймаючи рішення про часткове задоволення позову, суди першої та апеляційної інстанцій виходили з того, що постановою Печерського районного суду м. Києва від 19 березня 2007 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 03 грудня 2007 року, визнано протиправним та скасовано пункт 4-1 постанови Кабінету Міністрів України «Про оплату праці суддів» від 03 вересня 2005 року №865. За висновками суду при нарахуванні та виплаті позивачу заробітної плати відповідачами було порушено право останнього на отримання заробітної плати у розмірі, встановленому чинним законодавством, допущено бездіяльність щодо виконання вимог постанови Кабінету міністрів України «Про оплату праці та щомісячне грошове утримання суддів» від 03 вересня 2005 року №865, у зв'язку із чим така бездіяльність підлягає визнанню протиправною.

Проте, колегія суддів касаційної інстанції з такими висновками судів попередніх інстанцій погодитись не може, оскільки вважає, що позовні вимоги задоволенню не підлягають з наступних підстав.

Відповідно до статті 44 Закону України «Про статус суддів» №2862-ХІІ (в редакції, що діяла станом на час виникнення спірних правовідносин) заробітна плата суддів складається з посадового окладу, премій, доплат за кваліфікаційні класи, надбавок за вислугу років та інших надбавок. Розміри посадових окладів суддів встановлюються у відсотковому відношенні до посадового окладу Голови Верховного Суду України і не можуть бути меншими від 50 відсотків його окладу. Посадовий оклад судді не може бути меншим від 80 відсотків посадового окладу голови суду, в якому працює суддя та складається з посадового окладу, премій, доплат за кваліфікаційні класи, надбавок за вислугу років, інших надбавок.

На рівні Закону посадові оклади професійних суддів не встановлювались, а тому на реалізацію цього Закону, постановою Кабінету Міністрів України «Про оплату праці суддів» від 03 вересня 2005 року №865 було затверджено схеми посадових окладів керівників та суддів Конституційного Суду України, Верховного Суду України, вищих спеціалізованих судів, Апеляційного суду України, апеляційних та місцевих судів згідно з додатками 1-6, які розраховано виходячи з кратності до мінімальної заробітної плати, а також розміри надбавок до посадових окладів суддів за кваліфікаційні класи, яка набрала законної сили з 01 січня 2006 року.

Постановою Кабінету Міністрів України від 31 грудня 2005 року №1310 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 03 вересня 2005 року №865» зазначену постанову доповнено, зокрема, пунктом 4-1, яким установлено, що розміри посадових окладів, передбачених цією постановою, встановлюються виходячи з розміру мінімальної заробітної плати 332 гривні і в подальшому при підвищенні мінімальної заробітної плати їх перерахунок не провадиться.

Постановою Печерського районного суду міста Києва від 19 березня 2007 року в адміністративній справі за позовом Особи до держави Україна, Кабінету Міністрів України, треті особи: Державне казначейство України, Державна судова адміністрація, визнано протиправним і скасовано пункт 4-1 постанови Кабінету Міністрів України «Про оплату праці суддів» від 03 вересня 2005 року №865.

Зазначену постанову в цій частині залишено без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 03 грудня 2007 року та ухвалою Вищого адміністративного Суду України від 29 жовтня 2009 року.

В той же час, постановою Кабінету Міністрів України «Питання оплати праці вищих посадових осіб України, окремих керівних працівників органів державної влади і органів місцевого самоврядування та суддів» від 21 грудня 2005 року №1243 встановлено, що розміри посадових окладів суддів, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 03 вересня 2005 року №865, встановлюються виходячи з розміру мінімальної заробітної плати 332 грн і в подальшому при підвищенні мінімальної заробітної плати їх перерахунок не провадиться.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 21 травня 2008 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 19 серпня 2009 року, визнано незаконними постанову Кабінету Міністрів України «Питання оплати праці вищих посадових осіб України, окремих керівних працівників органів державної влади і органів місцевого самоврядування та суддів» від 21 грудня 2005 року №1243 в частині встановлення розміру посадового окладу суддям; пункт 4-1 постанови Кабінету Міністрів України «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 03 вересня 2005 року №865» від 31 грудня 2005 року №1310 та пункт 4-1 постанови Кабінету Міністрів України «Про оплату праці та щомісячне грошове утримання суддів» від 03 вересня 2005 року №865.

Проте, постановою Вищого адміністративного суду України від 13 квітня 2011 року у справі №К-37929/09 за касаційною скаргою Кабінету Міністрів України було визнано такими, що не відповідають нормам матеріального права, та скасовано постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 21 травня 2008 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду України від 19 серпня 2009 року і відмовлено Особі в задоволенні позову до Кабінету Міністрів України, треті особи - Конституційний Суд України, Верховний Суд України, Вищий адміністративний суд України, Вищий господарський суд України, про визнання незаконними постанови Кабінету Міністрів України «Питання оплати праці вищих посадових осіб України, окремих керівних працівників органів державної влади і органів місцевого самоврядування та суддів» від 21 грудня 2005 року №1243 в частині встановлення розміру посадового окладу суддям; пункту 4-1 постанови Кабінету Міністрів України «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 03 вересня 2005 року №865» від 31 грудня 2005 року №1310 та пункт 4-1 постанови Кабінету Міністрів України «Про оплату праці та щомісячне грошове утримання суддів» від 03 вересня 2005 року №865.

Водночас, визнання нечинним пункту 4-1 постанови Кабінету Міністрів України «Про оплату праці та щомісячне грошове утримання суддів» від 03 вересня 2005 року №865 при наявності постанов Кабінету Міністрів України №1243 від 21 грудня 2005 року «Питання оплати праці вищих посадових осіб України, окремих керівних працівників органів державної влади і органів місцевого самоврядування та суддів» та №1310 від 31 грудня 2005 року «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 03 вересня 2005 року №865», які також стосуються питання обчислення заробітної плати суддів, не давало підстав відповідачу здійснювати виплату заробітної плати у заявлених розмірах.

Крім того, пунктом 2 Указу Президента України «Про заходи щодо забезпечення наповнення державного бюджету та посилення фінансово-бюджетної дисципліни» від 28 лютого 1997 року №187 встановлено, що витрачання коштів органами виконавчої влади, їх структурними підрозділами, іншими організаціями, які фінансуються за рахунок Державного бюджету України, здійснюється на підставі їх кошторисів доходів і видатків, які затверджуються у встановленому порядку не пізніше, ніж в місячний строк після затвердження відповідних бюджетів.

Відповідно до частини другої статті 51 Бюджетного кодексу України розпорядники коштів Державного бюджету України одержують бюджетні асигнування, що є підставою для затвердження кошторисів, відповідно до затвердженого бюджетного розпису.